Монгольська приказка про те, як сходу побачити справжню суть людини

У німецького письменника Еріха Марії Ремарка є приголомшлива за глибиною думки фраза: “Все, що ви бачите у мені – це не моє, це ваше. Моє це те, що я бачу у вас”.

Усіх людей, яких ми зустрічаємо на своєму життєвому шляху, ми, перш ніж дізнатися про них ближче, (а багатьох нам так і не вдасться дізнатися до кінця, цілого життя на це не вистачить) наділяємо якостями, яких у них немає.

Ми відштовхуємось від свого колишнього досвіду, від побаченого та почутого. Мовчазна людина, що уникає суспільства – бірюк. Усміхнений – добряк. На сором’язливого можна покластися. Чоловіки зберігають таємниці краще за жінок. І інші стереотипи, які нічого спільного не мають зі справжнім станом справ. А якщо підключити багату фантазію та книжково-кінематографічні враження, то й взагалі можна такого понаписувати…

У цьому немає нічого поганого, звісно. Але все ж таки взаємодіяти з людиною краще без ілюзій. Ваш новий знайомий – це чистий лист. І нехай сам пише свій портрет, а ви дивіться та спостерігайте.

В Індії кажуть: “Кожна людина – посудина. Штовхни її і зрозумієш, що з неї поллється”. Фактично, це заклик влаштувати скандал чи затіяти сварку. І подивитися, як людина поводитиметься. “Сердита людина завжди повна отрути” – говорив Конфуцій. То що з неї може политися?

У монголів є краща порада. Про те, як дізнатися справжній характер людини, не з’їдаючи з нею пуд солі, не витрачаючи на неї кращі роки життя, не закриваючи собі погляд хибними надіями.

Ось цей мудрий вислів: “Хочеш взнати людину – дивися на її поведінку. Хочеш взнати батьків дитини – дивися на її ігри”.

Одна моя знайома працювала у службі безпеки великої корпорації. Саме за нею було останнє слово – брати на роботу кандидата чи ні. Один чоловік так хотів потрапити до штату, що роздобув адресу жінки і підстеріг її біля будинку. Спеціально прийшов з сином. Хотів поговорити “поза рамками” кабінету, переконати її, що він – найкращий фахівець. І все зіпсував!

Поки вони розмовляли, його 6-річний син вирвав у неї з рук пластикову пляшку з водою, вилив вміст і почав її копати. А потім став стрибати на ній, щоб перетворити на млинець. Жінка вже не слухала, що казав їй кандидат, вона спостерігала за дитиною.

Все закінчилося тим, що хлопчик підняв понівечену пляшечку, кинув її під ноги дівчинці, що проходила повз, і засміявся.

“Григорію, я вже можу вам озвучити своє рішення. Ми вас на цю посаду не візьмемо”, – сказала вона.

Її відштовхнула не так настирливість Григорія, як поведінка його сина. Дорослі можуть прикидатися добрими, а діти – ні. Вони яскравіше характеризують нас, ніж наша мова, манери чи зовнішній вигляд.

Морс

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *