Які літаки потрібні Україні і чому Захід не поспішає постачати свої винищувачі
“По винищувачах є певні позитивні рішення, які залишилися за лаштунками. Не хочеться повністю готувати Російську Федерацію”.
Цими обнадійливими словами Володимир Зеленський резюмував своє кількаденне євротурне на початку лютого 2023-го.
Згодом український президент підкріпив сподівання інформацією, що Польща та ще щонайменше три європейські країни готові розпочати тренування українських пілотів на західних винищувачах.
Але поки в Україні вже розмірковували, які літаки можуть надати, лідери провідних країн-партнерів почали спростовувати обнадійливі твердження.
Один за одним президент Франції Еммануель Макрон, канцлер Німеччини Олаф Шольц, прем’єр Великої Британії Ріші Сунак оголосили, що рішення про передачу авіації не ухвалювалося. А президент США Джо Байден узагалі спантеличив заявою, що насправді зараз Україні не потрібні західні винищувачі.
Попри такі невтішні твердження в Україні продовжують наполягати: Захід все одно піде на постачання винищувачів Києву.
“Українська правда” розбиралася, в якому стані наразі перебуває українська авіація, чому Повітряні сили потребують оперативного переоснащення на західну техніку та які типи закордонних винищувачів найбільше підходять для українського неба.
Сучасний стан бойової авіації України
Повітряні сили ЗСУ використовують чотири основні типи літаків: винищувачі МіГ-29 та Су-27, фронтові бомбардувальники Су-24М (і їх розвідувальна версія Су-24МР) та штурмовики Су-25.
Згідно з даними, наведеними в новому випуску довідника “World Air Forces 2023” від FlightGlobal, який спеціалізується на авіації армій світу, в бойовому парку України перебуває близько 100 бойових літаків (ні, ми не відкриваємо жодної таємниці, це відкрита інформація).
Для порівняння, згідно з цим же рейтингом, у Росії на озброєнні зараз наявні понад 1500 бойових літаків.
При цьому існуючий парк бойової авіації України є, м’яко кажучи, застарілим.
Практично вся авіаційна техніка дісталася Києву ще з часів СРСР. До того ж в останні роки Радянського Союзу техніка оновлювалася рідко, тому вся вона фактично залишалася на рівні початку 1980-х років.
Враховуючи, що більшість запчастин та комплектуючих до літаків можна знайти в Росії або в країнах постсовка, приводити до ладу та модернізувати українську техніку було проблематично ще до початку бойових дій. Очевидно, після 24 лютого про це не випадає говорити й поготів.
Попри такі складні обставини, за часи незалежності Україні вдалося модернізувати свої Су-25 та мінімально оновити частину МіГ-29 та Су-27.
Зокрема, Су-25 оснастили додатковою системою супутникової навігації, встановили цифровий приціл, розширили набір некерованих боєприпасів та поставили нову систему викиду теплових пасток. Своєю чергою деякі з тактичних Су-27 та МіГ-29 отримали новий багатофункціональний екран та нові супутникові системи навігації.
З огляду на слабкий технічний стан українських літаків зовсім не дивно, що перед початком повномасштабного вторгнення росіяни вважали, що виб’ють українську авіацію за лічені дні. Цього не сталося. У надскладних умовах льотчики, ремонтники та оператори систем ППО Повітряних сил проявили небачену хоробрість та передовсім кмітливість, не давши Росії панувати в небі.
Утім, рік великої війни не міг не позначитись на українських літаках – переважаюча сила ворога, “дружній вогонь”, розбиті аеродроми та вже згадана відсутність можливості нормального ремонту змушують все гучніше говорити про необхідність переоснащення існуючого парку.
А надто розмови про це розпочалися ще задовго до 24 лютого.
Уніфікований винищувач
У травні 2020 року командування ПС видало Візію Повітряних Сил-2035, яка вказувала шляхи розвитку української авіації на період до 2035 року.
Передбачалося, що існуюча модель тактичної авіації з багатьма типами літаків мала бути уніфікована до багатофункціональних військових частин, озброєних єдиним типом багатоцільового винищувача покоління 4++ закордонного виробництва.
Перехід до єдиного західного винищувача мав відбуватись у декілька етапів:
- тендер на купівлю 6-12 літаків для дослідної експлуатації;
- підготовка персоналу;
- перехід на стандарти НАТО;
- формування повноцінного парку на західній техніці з паралельним виведенням з експлуатації радянської техніки.
За цією програмою, починаючи з 2026 року, Україна мала щороку купувати 8-12 винищувачів, і до 2035 року кількість західних бойових літаків повинна бути доведена до 72-108 машин (6-11 ескадрилій або 3-4 бригади).
Велика війна перекреслила весь цей план і змушує Київ рухатись швидше. Однак сама його наявність свідчить, що розмови про перехід на західну авіаційну техніку виникли не сьогодні, і навіть не вчора.
У цьому документі вказувались і можливі кандидати-винищувачі, які мали стати основою парку тактичної авіації, з-поміж яких Україна мала здійснити вибір.
F-16, Gripen, Eurofighter Typhoon, Rafale, F/A-18, F-15
Серед основних кандидатів у Візії ПС-2035 виступали американські F-16 та F-35, шведські JAS-39 Gripen, французькі Rafale та Eurofighter Typhoon виробництва міжнародного британсько-німецько-іспансько-італійського консорціуму.
У 2021 році тодішній командувач Повітряних сил ЗСУ Сергій Дроздов разом з науковцями Харківського національного університету Повітряних Сил прораховували найоптимальніший варіант для закупівлі. На той момент найбільш привабливим варіантом виглядав шведський Gripen.
Загалом, кожен із західних зразків авіатехніки має свої переваги і хвороби. Самі літаки є такою собі платформою для розміщення систем навігації, авіоніки та озброєнь різного типу, який у рази перевищує можливості радянських винищувачів.
І якби Україна мала більше часу, то могла б дозволити собі розбиратися у кожному з існуючих варіантів більш прискіпливо. Однак повномасштабна війна не те, щоб зовсім перекреслила усі розрахунки та плани, але внесла в них свої суттєві корективи.
Зараз Україна розраховує на той тип винищувачів, який може якнайшвидше отримати.
З вільним доступом по авіації ситуація ще гірша, аніж з танками, про які нещодавно розповідала УП.
Тому розглянемо лише ті, про які реально заходила мова серед політиків, дипломатів і військових.
Попри заяви американських чиновників, найреалістичнішим в експертних колах наразі видається варіант з американським F-16. Тим більше, що принаймні зі сторони Нідерландів вже були заяви про готовність обговорювати потенційну передачу.
F-16 Fighting Falcon (“Бойовий сокіл”) – багатоцільовий американський легкий літак, розроблений компанією General Dynamics на початку 1970-х, давно став символом винищувальної авіації четвертого покоління. Через зовнішній вигляд його ще називають Viper (“Гадюка”).
F-16 є найпопулярнішим винищувачем, який стоїть на озброєнні близько 30 країн світу. Через його розповсюдженість в Україні часто проводять аналогію з німецькими “Леопардами”. І таке порівняння (звісно ж, не пряме) має сенс.
Як мінімум, F-16 стоїть на озброєнні у Польщі, Словаччині, Болгарії, Румунії та Чехії. Якщо сусіди і не будуть нам їх передавати, то у разі неполадок Україна може ремонтувати літаки в їхніх сервісних центрах, не відправляючи у США чи Туреччину, де для цього є повноцінний цикл експлуатації.
F-16 один із найбільш залучених у бойових діях винищувачів наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття. Літак брав участь у близько двох десятків локальних конфліктів та великих воєн. Зокрема, він активно використовувався у війні в Перській затоці, конфліктах на Близькому Сході, індо-пакистанській війні, в Афганістані та колишній Югославії.
Серед проблем, з якими може зіштовхнутись F-16 в Україні, часто називають чутливі шасі, для яких потрібні зручні гладкі злітні смуги, а не плити, як у нас. Однак цю проблему в ПС ЗСУ обіцяють оперативно пофіксити.
Другим у списку літаків, який найчастіше обговорюється, стоїть Eurofighter Typhoon компанії Eurofighter GmbH. Виготовлений наприкінці 1980-х як європейський конкурент для американських винищувачів.
Спочатку “Тайфун” створювався як літак для завоювання переваги в повітрі. Але в ході розробки та експлуатації він отримав можливість завдавати ударів по наземних цілях, тож перетворився на багатоцільовий бойовий винищувач. Цей літак має хорошу маневреність та здатність до ведення бойових дій за будь-яких погодних умов.
Перебуває на озброєнні Великої Британії, Німеччини, Іспанії, Італії, Австрії, Саудівської Аравії та Оману.
В Офісі президента вважають, що так само, як і з танками, Велика Британія, яка є головним користувачем “Тайфунів”, може стати першою країною, яка розблокує надання Україні західних винищувачів.
Натомість британський прем’єр Ріші Сунак більш обережний в оцінках. На зустрічі з українськими журналістами він назвав передачу літаків “складним завданням” для Британії, і зазначив, що Лондон готовий допомогти іншим країнам, які вирішать надати літаки Україні.
“Тайфуни” відомі своєю участю у встановленні безпілотної зони над Лівією 2011 року.
Там же були задіяні і вищезгадані шведські JAS-39 Gripen (“Грифон”) компанії Saab. Вироблений у кінці 1980-х, літак наразі перебуває на озброєнні Швеції, Чехії, Угорщини, Великої Британії, ПАР і Таїланду.
У проєктуванні та виробництві цього винищувача брали участь одразу три шведські гіганти: Saab, Volvo та Ericsson. З особливостей можна виділити здатність короткого розгону і приземлення, що в умовах розбитих аеродромів не завадило б Повітряним силам ЗСУ.
Україна вже подавала запит на отримання “Грифонів”, але шведська влада поки не готова ділитись бортами. Стокгольм пояснює це тим, що винищувачі потрібні їм самим для забезпечення своєї територіальної цілісності.
Минулого тижня в інформаційному просторі раптово спливла згадка про ще одного американця – F/А-18 Hornet (“Шершень”), про який згадала прем’єрка Фінляндії Санна Марін, коли була з візитом у Києві. Цей винищувач наразі є основним у ВМС США та перебуває на озброєнні Фінляндії.
Щоправда, вже наступного дня у Міністерстві оборони Фінляндії заявили, що про обговорення передачі Україні винищувачів не може йтися, доки Гельсінкі не отримає натомість новітні винищувачі F-35.
Ще один літак, який тривалий час фігурував у списках на ймовірну передачу – французький Dassault Rafale (“Шквал”).
2021 року Еммануель Макрон навіть мав запропонувати Києву кредит на 1,5 мільярд євро на закупівлю ескадрильї “Рафалів”, але тоді до офіційних пропозицій справа не дійшла.
У 1980-х французи планували увійти в проєкт зі створення спільного європейського винищувача четвертого покоління, але мали розбіжності з партнерами, тож створили свою версію, яка нині перебуває на озброєнні Франції, Індії, Греції, Єгипту, Хорватії та ОАЕ.
З цікавинок “Рафалів” можна виокремити багатоцільовий радар RBE2, який використовує систему електронно оптичного виявлення цілей і здатний одночасно відстежувати під час бою близько 40 літаків.
Спочатку президент Франції Еммануель Макрон у контексті винищувачів заявляв, що “нічого не заборонено“, але згодом він змінив бадьору позицію на обережну. Зараз заяви Макрона лунають у тій же тональності, що й у інших партнерів: “літаки для України не в пріоритеті“.
Західний компроміс
Сповільнення у процесі постачання західних винищувачів країни-партнери зазвичай обґрунтовують кількома аргументами.
Передусім згадують сумнозвісні “червоні лінії” і небажання “провокувати ескалацію бойових дій”. Другою причиною називають неготовність України повноцінно прийняти винищувачі в експлуатацію.
І якщо перший фактор лежить переважно в політико-дипломатичній площині, то другий пов’язаний із багатьма чинниками. Починаючи від підготовки українських пілотів, завершуючи навчанням обслуговуючого персоналу та приведення інфраструктури до належного стану.
Перехід з радянських літаків на західну техніку насправді може зайняти тривалий час. Наприклад, сусідня Польща на початку 2000-х переоснащувала свій парк та готувала пілотів упродовж 4-5 років.
Своєю чергою, як свідчать дані на сайті Королівських повітряних сил Британії, стандартне навчання пілотів складає близько 2 років, хоча для навчання українців у Великій Британії закладали до 3 років.
Як розповідають співрозмовники УП у ЗСУ, Київ ще з минулої весни просив західних партнерів почати готувати українських пілотів та інженерів, однак отримував відмову.
Процес зрушив з нульової точки зовсім нещодавно.
Минулого тижня з’явилась інформація, що Військово-повітряні сили США на базі в Аризоні перевіряють навики українських пілотів для можливого навчання на винищувачах F-16. Співрозмовники видання CNN підкреслювали, що поки ще не йдеться про льотну підготовку, однак присутність на базі в Аризоні може означати, Вашингтон не повністю закрив двері для надання Україні F-16.
Альтернативою для України можуть стати модернізовані МіГ-29, які наразі перебувають на озброєнні в Польщі та Словаччині.
Про ці літаки говорили ще минулого року, але до рішення про реальну передачу дійшло тільки зараз.
14 березня прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький заявив, що модернізовані МіГ-29 (MiG-29) Варшава планує передати впродовж наступних 4-6 тижнів.
За даними Military Balancе, станом на 2022 рік поляки мали на озброєнні 28 таких літаків, однак поки йдеться про передачу не більше 14.
Якщо йдеться про літаки 23-ої бази тактичної авіації польських Військово-повітряних сил, то ці борти були отримані від Чехії та Німеччини і модернізовані під стандарти НАТО шляхом перемасштабування показників у радіонавігаційному обладнанні, системах зв’язку та розпізнавання “свій-чужий””.
На початку березня Ярослав Надь, міністр оборони Словаччини, яка давно очікує на рішення країн НАТО щодо літаків, досить різко заявив, що Братислава не планує використовувати свої модернізовані МіГ-29 (MiG-29AS) радянського виробництва. Тому готова якомога швидше передати їх Україні, щоб “допомогти врятувати життя українців”.
За його словами, у Словаччині на озброєнні стояли 11 бортів, 10 з яких хочуть передати Києву, а один залишити як музейний експонат.
Словацькі MiG-29AS були модернізовані у 2000-х роках РФ шляхом встановлення нової бортової електроніки західного виробництва, включно зі встановленням бортового комп’ютера, систем навігації та багатофункціональних індикаторів у кабіні пілота.
Попри модернізацію, і польські, і словацькі модифікації МіГів все одно залишаються радянською технікою, яка переведена на стандарти НАТО достатньо умовно і навряд чи може йти в порівняння із західними винищувачами четвертого покоління.
****
Епопея з постачанням Україні західних винищувачів триває не перший рік. І велика війна здатна значно пришвидшити цей процес.
Наразі західні партнери висловлюють застереження для здійснення такого кроку. Однак кожен день, який приносить Україні нові й нові смерті, має змусити швидше рухатись коліщата західної бюрократії.
І хоча Україна вдячна й за модернізовані літаки радянського типу, рано чи пізно рішення щодо західного винищувача буде ухвалено.
