«Найгірші риси російського національного характеру …»
«У мого народу є дві ідіоми, які я ненавиджу, тому що вони відображають найгірші риси російського національного характеру. У них причина всіх наших бід, і поки ми як нація не позбудемося цих приказок, ми не зможемо жити гідно.
Перша огидна фраза, яка так часто у нас вживається і не має точного аналога в жодній з відомих мені мов: „Зійде і так“. Її вживає селянин, коли підпирає паркан, що підкосився, ціпком; її каже жінка, роблячи вдома прибирання; її вимовляє генерал, готуючи армію до війни; нею керується депутат, який поспішає ухвалити непродуманий закон.
Тому все у нас тяп-ляп, на авось і „на живу нитку“, ніби ми мешкаємо у своїй країні тимчасово і не зобов’язані думати про тих, хто буде після нас.
Друга приказка, від якої мене з душі вивертається, теж погано піддається перекладу. “Полюбіть мене чорненьким, а біленьким мене хто завгодно полюбить”, любить повторювати російська людина, знаходячи в цій ідіомі виправдання і розхлябаності, і етичної неохайності, і хамству, і крадіжці.
У нас вважається, що прикидатися пристойною людиною гірше й сором’язливіше, ніж відверто демонструвати своє природне свинство.
Російська хороша людина неодмінно “ріже правду-матку”, легко переходить на “ти”, приємного співрозмовника з хрускотом укладає в обійми й тричі облизує, а неприємному “чистить морду”.
Російська погана людина каже: “все одним світом мазані”, “Всім їсти треба”, “Все по землі ходимо” або шипить: “Чистеньким бути хочеш?”
Адже вся цивілізація, власне, у тому й полягає, що людство хоче бути „чистеньким“, поступово навчається придушувати в собі „чорненьке“ та демонструвати світові „біленьке“. Трохи менше нам достоєвсько-розановського, більше б чеховського».
Зі щоденника Ераста Фандоріна
Б. Акунін. «Чорне місто»
