«Як нам жити в атомному віці?»
«З одного боку, ми занадто багато думаємо про атомну бомбу. « Ну, як би ви жили в шістнадцятому столітті, коли чума відвідувала Лондон майже щороку, або як би ви жили в епоху вікінгів, коли розбійники зі Скандинавії могли припливти й перерізати вам горло в будь-яку ніч; або як ви вже жили в епоху раку, в століття сифілісу, в епоху паралічу, в епоху повітряних нальотів, в епоху залізничних аварій, в епоху автомобільних аварій.
архів
Іншими словами, не будемо перебільшувати новизну нашої ситуації. Повірте мені, пані й панове, ви й всі, кого любите, були приречені померти ще до того, як була винайдена атомна бомба, і чимало з нас були приречені на дуже неприємну смерть. У нас є одна дуже велика перевага перед нашими предками – знеболювальні, і вони нікуди не поділися.
Скиглити та робити похмурі гримаси абсолютно безглуздо, у зв’язку з тим, що вчені додали ще одну можливість болісної й передчасної смерті у світ, який вже наїжачився такими можливостями й в якому сама смерть була зовсім не можливістю, а неминучістю.
Перше, що потрібно зробити, це зібратися з силами. Якщо ми всі знищені атомною бомбою, нехай ця бомба, коли вона прийде, зловить нас на якихось розумних і людських речах — молитві, роботі, навчанні, читанні, слуханні музики, купанні дітей, грі в теніс, спілкуванні з друзями за пінтою пива і грі в дартс — замість того, щоб стискати один одного, як перелякані вівці, і думати про бомби. Вони можуть знищити наше тіло (мікроб може це зробити), але вони не повинні домінувати над нашим розумом».
Клайв Стейплз Льюїс (1898–1963)
