Ріхлик Прага-Ясіня
До Першої світової війни Підкарпатська Русь належала до угорської частини двоєдиної монархії Габсбургів. Це була занедбана провінція, багата тільки на якісні ліси та поклади солі. У 1919 році держави-переможниці Першої світової війни прийняли рішення про приєднання цієї території до новоутвореної Чехословаччини. Таким чином ця слов’янська республіка простягнулася від далеко на схід, отримавши кордон з Румунією.
Виникла можливість застосувати наявну залізничну мережу для використання природних ресурсів Підкарпаття. Тоді й виникла та була реалізована ідея запустити швидкий пасажирський поїзд Прага-Ясіня, під саму Говерлу.
Так утворився найдовший національний маршрут швидкісної траси в міжвоєнній Чехословаччині довжиною 1053 км. Та й у всій Європі, крім СРСР, це був найдовший внутрішній маршрут, за винятком міждержавних.
Перші експрес-поїзди Прага-Ясіня та назад були запущені в 1923 році. На додаток до вагонів першого, другого та третього класу в комплект входили спальні вагони до Кошиць, Ужгорода та Бухареста. Також був включений вагон-ресторан від Спішської Нової Весі на Словаччині до Кралова над Тисою, тобто Королева. Останній відрізок від Королева до Ясіня завершувався без спальних вагонів.
Цей поїзд (у народі – ріхлик, від чеського rychlík) довго стояв лише на станціях, де мінявся локомотив, поповнювалася вода, проводився технічний огляд, підключалися та відключалися вагони, а саме – Чеська Требова, Пршеров Богумін, Врутки, Спішська Нова Вес, Кошице, Чоп, Кралово над Тисою. В Чехії були зупинки у Пардубіце, Оломоуці, Моравській Остраві та Чеському Тешині, далі були уже в Словаччині та Підкарпатті – Чадца, Жиліна, Кральовани, Ружомберок, Ліптовські Святий Мікулаш, Штрбс, Попрад-Велька, Маргекани, Кисак, Легіня-Міхалани, Словенське Нове Мєсто, Батьово, Берегово, Севлюш, Хуст, Буштино, Тячово, Тересва, Рахов та Кваси. Ще чотири рази він зупинявся в Румунії на відрізку від Тересви до Ділового.
На відрізку Чоп-Ясіня поїзд обслуговувався локомотивами з Королівського депо. У Королеві стояв довго, бо відчіплялися всі спальні вагони, частина з яких потім слідували до Бухареста через Дяково.
Лінія від Чопа йшла за течією річки Тиси, яка часто виходила з берегів і, наприклад, у 1927 році повністю зруйнувала ділянку довжиною 4 км між селами Кваси та Ясіня. 4 місяці, необхідні для реконструкції, минули у важкій інтенсивній роботі.
Станція Ясіня знаходилася у найсхіднішій частині Чехословаччини. Тут проживало близько 9000 людей – однак це було село, оскільки за офіційною статистикою в Підкарпатській Русі було лише чотири міста – Ужгород, Мукачево, Берегово та Рахово.
Однак залізнична станція в Ясіні мала важливий статус прикордонної, адже стала точкою сполучення із тодішньою Польщею. Тут було 5 колій, депо, стояв великий триповерховий вокзал, на другому поверсі якого 20 років жив начальник станції чех Ян Сікора. На третьому поверсі були кімнати для відпочинку локомотивних бригад. Старі королівські машиністи з приємністю згадували ще і ресторан на першому поверсі із цигансько-румунською музикою. Це й не дивно, адже тоді вони ще не були старими. Той вокзал під час війни зруйнували й відбудували при СРСР значно меншого розміру.
Після Першої світової війни частина колії відійшла до Румунії (перегін Тересва- Сигот–Берлибаш лівим берегом Тиси), тож поїзди супроводжували спільно чеські та румунські прикордонники. В радянську добу на цьому перегоні курсували тільки вантажні поїзди. Машиністи з Королівського депо, які водили ці поїзди, повинні були мати спецпропуски на перетин радянсько-румунського кордону й отримували його після дуже прискіпливих перевірок радянського КДБ.
Мій батько втратив якось цю перепустку разом з паспортом і пережив чимало принизливих перевірок від «контори». Від Сибіру його врятувала тільки бездоганна репутація.
Десь із 1990 до 1995 роках курсував дизель-поїзд з Королева до румунського Сигота, але із вступом Румунії у Євро унію цей напрямок закрився. Залізничне сполучення Рахова і взагалі Гуцульшини залишилося тільки на Схід через Вороненківський перевал на Івано-Франківщину, а перегін Рахів-Ділове-Держкордон з 2007 року взагалі законсервувався.
Популярний у народі, особливо у чеських туристів, ріхлик Прага-Ясіня був у ходу до нещасного 1938 року, коли внаслідок першого розділення Чехословаччини пряме залізничне сполучення Чехії та Підкарпаття стало неможливим.
В останній рік експлуатації цей експрес залишав празький вокзал Вільсон (зараз Празький головний вокзал – Praha hlavní nádraží) ввечері о 21.03, а прибував до Ясіні наступного дня о 15.23. Подорож займала 18 годин 20 хвилин. Середня швидкість становила 57,4 км / год. У зворотному напрямку поїзд з найдовшим маршрутом за часів Першої республіки вирушав із Ясіні у 12.52 і прибував до Праги вранці о 7.51.
Сучасний пасажир може порівняти швидкість руху цього ріхлика із теперішніми поїздами 081 Київ-Ужгород (відстань 811 км за 16 год. 10 хв), або 013 Київ-Солотвино (відстань 959 км за 20 год 40 хв). Середня швидкість менше ніж 50 км\ год.
Хоча паротяги й замінились електротягами, але організація руху в чехів таки була краща, причому завантаженість тодішніх залізничних шляхів була куди інтенсивнішою. Про запізнення ріхлика хоча б на пару хвилин і мови не було, а про запізнення теперішніх поїздів обізнані пасажири говорять лише нецензурно…
(На базі матеріалів із чеських ЗМІ)
На фото: Старий вокзал Ясіня
