23 липня 1983 року “Боїнг-767” авіакомпанії “Air Canada” був неправильно заправлений
У той час Канада переходила на літри й всі сторони, які брали участь у перерахунках гасу на дозаправлення, банально помилились.
Результат – одного разу літак на висоті 8000 метрів перетворився на чудовий 132-тонний контейнер, що рухається виключно за інерцією. Без двигунів та половини приладів (відключилися, оскільки працювали від двигунів).
Єдине, що працювало в літаку – це аварійний вітрогенератор, завдяки якому підтримувався тиск у гідравлічній системі. Справді, я не знаю, як почувалися 69 пасажирів залізної скриньки, які опинилися на такій висоті.
Другий пілот Моріс Квінтал, погортавши інструкцію, не виявив розділу “Що робити, якщо вирубалися всі двигуни, а жити хочеться”. Оскільки командир лайнера Боб Пірсон свого часу займався планеризмом, а вибору все одно не було – вирішив планувати до найближчого аеродрому.
Проблема була у підрахунку швидкості зниження – працював лише спідометр, який показував падіння швидкості від початкових 900 км/год. На кінець польоту, скажу одразу, впав до 400 км/год. Альтиметр (що показує висоту) відключився. За допомогою механічного резервного прикинули, що знижуються зі швидкістю 1,5 км на 19 км польоту.
Квінтал сказав, що знає добрий заклад з блек-джеком і повіями стару авіабазу неподалік (приблизно 8000 метрів вниз і трохи вбік). База називалася Гімлі. Квінтал колись дембельнувся з цієї бази й вмовив командира звернути до місць бойової слави. Але того дня у фортуни був грайливий настрій.
На полі колишньої авіабази організація “Вінніпег Спортс Кар Клаб” влаштувала на честь суботи тусовку з перегонами на тій самій ЗПС.
Сама смуга для цих цілей використовувалася регулярно, у центрі навіть був розділовий бар’єр, що дозволяв проводити паралельні перегони. По краях смуги народ пив пиво, смажив м’ясо і всіляко насолоджувався життям, навіть не припускаючи, який супрайз може впасти на їхні голови. У принципі, Пірсон міг самотужки випиляти весь цей “клаб” зі списку наявних організацій.
Не знаю наскільки не нудно було в салоні в процесі зниження, але далі почалася справжня веселуха. По-перше, потрібно було випустити шасі. З цією метою літак струснули. Шасі випали. Дві задні стійки навіть стали на замок. Пасажири, гадаю, почали про щось здогадуватися. З’явилися перші цеглини.
Для посадки Боб Пірсон використав (як я розумію, єдиний раз у світовій історії) у процесі посадки великого авіалайнера спосіб з арсеналу планеристів. Називається він “ковзання на крило”, він же “sideslip”. Ця мила процедура виглядає так: літак ставиться “на крило” і пасажири мають вибір: дивитися в нижній ілюмінатор на землю, у верхній на небо, але при цьому продовжувати бити цеглою. Ніс літака, до речі, ведеться убік від курсу. Швидкість, відповідно, падає до потрібної. Стан пасажирів “від щастя, що вони це зазнали” не передається опису.
Впевнений, що не менші цегли з’явилося на аеродромі імені товариша Гімлі, коли вони побачили аеробус, що прямує до них, становище крил якого не віщувало, що сідати взагалі входить до його планів. Але в останній момент літак вирівнявся та опустився на смугу. Передня стійка підламалася і він весело почав наближатися до тусовки автолюбителів. Треба сказати, що в момент посадки швидкість була 320 км/год, тож суботні перегони однозначно виграв екіпаж Пірсон-Квінтал.
Під спецефекти у вигляді коліс, що димляться і лопаються, і шлейфу іскор з-під гондоли, літак попрямував до автолюбителів. Щоб вони могли краще розглянути посадку в усіх деталях, він під’їхав ближче. Як пишуть, зупинився за 30 метрів від групи зустрічальників.
Далі все вийшло просто і буденно: скинули надувні трапи, вигнали пасажирів назовні, щоб провітрити салон. Пожежу, що почалася, загасили автолюбителі звичайними автомобільними вогнегасниками.
Причиною кількох легких травм, отриманих пасажирами, була не посадка. А поспішна висадка із заднього аварійного виходу. Хвіст був надто високо і при скочуванні трапом банально не вистачило висоти.
Квінтал у 1989 році склав іспит на командира пасажирського лайнера і літав на багатьох літаках, як запевняють, і на борту №604 теж. Пірсон у 1993 році вийшов на пенсію.
Ремонт літака зробили на аеродромі Гімлі за 2 дні. І він своїм ходом відлетів на базу, де повний ремонт коштував 1 млн доларів. Незабаром він повернувся до ладу та використовувався до січня 2008 року.
