Корабель терпить аварію
“Корабель терпить аварію. Подружня пара зуміла дістатися рятувальної шлюпки, але, на їхній глибокий жаль, там було тільки одне місце.
Чоловік сам заліз у човен, залишивши дружину гинути серед океану. І перед тим, як піти під воду, дружина прокричала йому останню у своєму житті фразу…», — так вчителька літератури розпочала свій урок.
Тут її розповідь перервалася.
“Як ви думаєте, – запитала вона клас, який сидів перед нею. – Що це була за фраза?”
Більшість учнів почали висловлювати фрази на кшталт: “Я тебе ненавиджу!”, “Як же я була сліпа!” і все в такому дусі.
Весь клас наввипередки змагався у висловлюваннях, але один хлопчик сидів увесь цей час і мовчав.
— А як ти вважаєш, що вона сказала? – спитала вчителька, підійшовши до нього.
– Я думаю, що вона сказала: “Потурбуйся про нашу дитину!”
– Ти знаєш цю історію? – Здивувалася вчителька
— Ні, просто те саме сказала моя мама перед смертю батькові, — відповів учень.
Вчителька відвернулася, сподіваючись, що ніхто не помітив, як на її очах накотилися сльози.
– Правильно, – відповіла вона.
Отже, судно пішло на дно. Чоловік повернувся додому і наодинці виховав дочку. Через багато років, коли батька вже не стало, розбираючи його речі, дівчина знайшла його щоденник, у якому прочитала таке:
“У неї вже був страшний діагноз, коли ми поїхали в подорож. Жити залишалося недовго. Боже, як я хотів потонути замість неї, але задля добра дочки я не зміг. Я міг тільки залишити її посеред океану”.
На цьому історія закінчилась. Клас мовчав.
Вчителька бачила по дитячих очах, що їх глибоко вразила розповідь і що сьогодні вони вперше зрозуміли, що перше враження буває оманливим. І як не завжди під личиною добра знаходиться добро, так і під личиною непристойного, злого вчинку не обов’язково живе зрада.
Ось чому ніколи не варто судити про людей та їхні вчинки поверхово, адже ми багато чого можемо про них не знати.
