Чому Угорщина допомагає Росії у війні проти України

Про те, чому Угорщину часто називають головним другом Кремля в Євросоюзі, як її влада спекулює на “расовому питанні” та заважає антиросійським санкціям, чи має Будапешт територіальні претензії до України і чи варто очікувати від Угорщини нових проблем – у матеріалі РБК-Україна.

Минулого тижня угорський прем’єр-міністр Віктор Орбан вкотре грубо спровокував майже всіх сусідів Угорщини. Він прийшов на футбольний матч із шарфом, де було зображено карту “Великої Угорщини” – земель, які до кінця Першої світової були частиною Королівства Угорщина і були втрачені угорцями в 1920 році згідно з Тріанонським мирним договором.

Це було розцінено як зазіхання Будапешта на території одразу кількох сусідів: України, Румунії, Словаччини, Австрії, Сербії, Хорватії. Австрійська та словацька влада відповіли в іронічному дусі: мовляв, після краху Королівства Угорщина пройшла вже сотня років, карта Європи має зовсім інший вигляд і непогано було б угорській владі про це дізнатися.

Україна відреагувала набагато серйозніше: угорському послу в Києві заявили про неприпустимість будь-яких зазіхань на нашу територіальну цілісність і вимагали вибачень від Будапешта. Це не дивно: коли значна частина української території перебуває під реальною, російською окупацією, коли дев’ять місяців триває повномасштабна війна, навіть напівнатяки на якісь ще територіальні претензії до України апріорі викликають максимальне обурення.

Ця витівка Орбана вкотре довела, що Угорщина – не лише найпроблемніший західний сусід України, а й головне джерело головного болю у всьому Євросоюзі, як для Києва, так і для Брюсселя.

Ідеальний союзник Москви

Відносини між Україною та Угорщиною почали загострюватися ще задовго до лютневого вторгнення РФ. Головна претензія з боку угорців – ухвалений Україною закон про освіту, згідно з яким у майбутньому частка навчання українською мовою має поступово зростати. Це наклалося на перманентні претензії Будапешта до Києва про нібито регулярну дискримінацію закарпатських угорців за національно-мовною ознакою. Свою роль відігравали й окремі антиугорські провокації на Закарпатті – причетність Росії до яких об’єктивно доведена.

У період осінньо-зимової ескалації 2021-2022, коли країна-агресор ще накопичувала на кордоні з Україною свої війська і обговорювалися варіанти можливого російського вторгнення, Орбан такий сценарій категорично і публічно відкидав.

Мітинг провладної угорської партії Фідес (фото: Getty Images)

Коли велика війна почалася, Орбану все ж таки довелося засудити агресію Москви та підтримати територіальну цілісність України. Утім, угорський лідер одразу ж дав зрозуміти, що ні на яку допомогу, окрім хіба що гуманітарної, з боку Будапешта Україні розраховувати не варто. Про постачання зброї, приміром, взагалі не могло йтися, Угорщина заборонила навіть транзит західної зброї через свій кордон з Україною, хоча з логістичної точки зору це могло стати непоганим варіантом.

Поки Україна відбивала першу хвилю російської агресії, Орбан готувався до призначених на початок квітня парламентських виборів. Звичайно, тема російсько-української війни стала однією з найголовніших у кампанії його партії Фідес. Орбан активно спекулював на страхах звичайних угорців якось бути втягнутими у протистояння та гостро критикував антиросійські санкції Заходу. Зрештою, він договорився до того, що назвав українського президента Володимира Зеленського своїм “противником” – на виступі одразу після впевненої перемоги Фідес із результатом у 54% голосів.

Звісно, ​​результат Орбану забезпечили не лише спекуляції на російсько-українській війні. Фундамент успіху – багаторічний системний соціальний популізм у вигляді штучно занижених цін на комуналку, обширних соцвиплат населенню тощо.

Втім, маніпуляції гуманітарно-історичними питаннями також завжди відігравали свою роль. Орбан грає на історичних травмах угорців про “втрачені землі” після Тріанонського миру, на захист прав етнічних угорців за кордоном. Навіть придушення повстання 1956 року радянськими військами (вкрай важливий епізод у сучасній угорській історії) він трактує по-своєму: не як очевидний доказ агресивної політики Москви, а як “зрада” угорців тодішнім Заходом, який “не захистив” їх від агресії СРСР.

Загалом це укладається в парадоксальну картину відносин Угорщини із зовнішнім світом. Країна, яка є повноправним членом двох ключових організацій західного світу, Євросоюзу та НАТО, постійно протистоїть Заходу на рівні риторики та політики, а також солідаризується з головним ворогом того самого Заходу – Росією.

В основі цього, звісно, ​​банальний матеріальний інтерес – Угорщина критично залежить від російських енергоносіїв. Їхня дешевизна якраз і дозволяє Орбану роками займатися шаленим соціальним популізмом.

“В Угорщині як такої зовнішньої політики немає, вона повністю продиктована внутрішніми потребами. Якщо треба з дияволом домовитися про низькі ціни на газ заради перемоги на виборах – вони це зроблять. Це нагадує Україну часів Ющенка, Тимошенко, Януковича, коли вони їздили до Росії, домовлялися за дешевий газ, а це означає, що нижча комуналка та перемога на виборах”, – сказав РБК-Україна засновник проекту Re:Open Ukraine Дмитро Тужанський.

Але між Будапештом та Москвою є багато схожого і в ідеологічному плані. Орбан любить міркувати про “кризу сучасного Заходу”, приділяє величезну увагу “боротьбі з гендером”, підкреслює “християнську сутність” свого народу – точнісінько, як Москва. Влітку цього року Орбан навіть договорився до того, що у регіоні проживання етнічних угорців “немає змішання рас” – на відміну від інших регіонів – і, звісно, ​​подав це як перевагу. Навіть за мірками Орбана відверті міркування на расову тематику – це занадто, і його оточенню згодом довелося виходити з поясненнями.

“Найгірше, що політика Орбана – це ерозія ЄС, НАТО, Заходу. Угорщина – це ідеальна Європа в уяві Путіна: ізоляціоністська, пацифістська, цинічна і, ключове, залежна від Росії”, – зазначив у розмові з виданням Тужанський. За словами експерта, Угорщина для Кремля – “ідеальний союзник”, якого використовують як у гібридних іграх РФ, спробах розколоти Захід зсередини, як точку входу для російської агентури тощо.

Дипломатія заручників

Звичайно, дії та заяви Орбана та членів його команди регулярно викликають роздратування та подив у Києві. Наприклад, коли угорський лідер у повній відповідності до кремлівських наративів покладає як мінімум велику провину за початок повномасштабної війни на НАТО або з розумінням ставиться до російської демагогії про “гарантії безпеки для Росії”, відсутність яких нібито війну спровокувала.

Або коли глава угорського МЗС Петер Сійярто днями полетів до Сочі, щоб обговорити там із росіянами продовження спільного проекту щодо будівництва нових блоків АЕС “Пакш”. Або коли той самий Сійярто заявляє про початок економічного співробітництва з Іраном – коли ця країна де-факто стала союзником Росії у її агресії проти України.

Голова МЗС Угорщини Петер Сійярто (фото: Getty Images)

Втім, набагато більше значення мають не подібні заяви, а реальні проблеми, які Угорщина створює чи може створити Україні.

Окремо варто винести питання про територіальні претензії на Закарпаття чи хоч би його частину, населену етнічними угорцями. Тема “угорського сепаратизму” періодично виринає в українському медіа-просторі, зазвичай у моменти чергових загострень між Києвом та Будапештом. Втім, як запевнив РБК-Україна Дмитро Тужанський, реваншистські настрої щодо інших країн (не лише України) підтримує не більше 10% угорців. Орбан іноді може позагравати з цим електоратом, але реально питання територіальних претензій точно не стоїть на порядку денному.

Інша справа – цілком реальні дії Будапешта щодо протидії антиросійським санкціям. При обговоренні чи не кожного нового санкційного пакету виникає ситуація, коли угорська влада незадоволена якимись запропонованими заходами. Найрезонансніші історії – під тиском Будапешта в списки санкцій ЄС не було внесено главу РПЦ патріарха Кіріла, а Угорщина змогла вибити для себе винятки з ембарго на постачання російської нафти.

Утім, у сухому залишку жодного із санкційних пакетів зусиллями Орбана зірвано так і не було. Ймовірно тому, що жодного союзника всередині ЄС з цього питання він знайти не зміг – а настільки різко протиставляти себе решті учасників блоку не на словах, а насправді угорський прем’єр не готовий.

Очевидно, насамперед тому, що Будапешт дуже залежить від Брюсселя у фінансовому плані. Саме в ці тижні вирішується доля одразу двох пакетів європейської допомоги Угорщини, загальним обсягом 13 з лишком мільярдів євро. Єврокомісія вже багато років висловлює невдоволення сповзанням Угорщини у бік авторитаризму, масштабними порушеннями європейських демократичних принципів та правил, зокрема у сфері незалежності правосуддя. І надання коштів поставлено у залежність від проведення Будапештом зо двох десятків реформ.

Український та угорський прапори на мерії Берегова, Закарпатська область (фото: Getty Images)

Орбан веде свою гру, блокуючи надання Україні пакету допомоги від ЄС обсягом 18 мільярдів євро, для чого потрібне одноголосне рішення всіх країн-членів Євросоюзу.

Видання Politico назвало його дії “дипломатією заручників”. “Угорщина загнала ЄС у кут, блокуючи допомогу Україні та глобальну угоду щодо податків, доки вона не розблокує мільярди з фондів ЄС”, – пише Politico. Орбан добре розуміє, наскільки важливим для ЄС є надання такого солідного пакету допомоги Україні – але й у Брюсселі розуміють, наскільки він не хоче втрачати європейські мільярди. Розв’язка цієї заплутаної гри очікується на початку грудня.

***

Одне з ключових питань для України – чи можна якось скоригувати політику офіційного Будапешта. На думку Дмитра Тужанського, один із варіантів – позбавити Угорщину її улюбленого та фактично єдиного козиря проти України, питання про угорську нацменшину на Закарпатті, та скоригувати законодавство про освіту. Втім, це залежить від того, як саме українська влада бачить для себе місце та значення Угорщини для своєї зовнішньої політики. Крім того, важливо відновити нормальні дипломатичні контакти між Києвом та Будапештом на середньому та вищому рівнях.

Голова парламентського комітету із закордонних справ Олександр Мережко у розмові з РБК-Україна розповів, що регулярно порушує із західними колегами питання неадекватної поведінки угорської влади. І пропонує поєднувати методи батога та пряника.

“Ми повинні переконувати, знаходити аргументи, спілкуватися з інституціями ЄС, щоб вони чинили тиск на Орбана. Можливо, на певному етапі треба буде ставити питання про санкції проти Угорщини – як вторинні санкції проти країни, яка допомагає Росії ухилятися від первинних санкцій. Навіть загроза застосування таких санкцій може вплинути на поведінку Орбана”, – сказав Мережко.

Втім, допоки поточна політика та риторика гарантуватиме Орбану збереження при владі, розраховувати на різку зміну його курсу в проукраїнську сторону, на жаль, навряд чи варто.