Ізраїль опинився у скрутному становищі щодо агресії Росії в Україні
Із самого початку вторгнення Росії в Україну ізраїльський уряд намагався збалансувати інтереси двох сторін.
Біньямін Нетаньяху повертається до влади. Для політика, який роками пишався своїми відносинами з Путіним, Україна стане перевіркою стратегічних позицій.
Засудивши російську агресію та надавши Україні гуманітарну допомогу, Ізраїль все ж таки не надав Києву системи ППО. Відмову постачати летальну зброю ізраїльський уряд пояснює насамперед тим, що безпека їхньої країни залежить від свободи воєнних дій у Сирії.
Москва успішно цим користується та впливає на Ізраїль шляхом обмеження ізраїльських військових операцій у цій країні. Крім цього, Росія тисне на Ізраїль, ставлячи під загрозу можливості приймання іммігрантів з єврейським корінням і зміцнюючи відносини з Іраном.
У нових реаліях у Нетаньяху більше не вийде, як раніше, виїжджати на дружніх відносинах з Путіним, а все ж таки доведеться вибирати одну зі сторін.
Нещодавно Україна та ще 152 держави, включаючи Росію, проголосували на підтримку резолюції Генеральної асамблеї ООН, яка закликає Ізраїль позбутися ядерної зброї.
У результаті Росія та Україна символічно виявилися «на одному боці». Враховуючи, що президент України Володимир Зеленський продовжує вимагати в Ізраїлю все більше допомоги, голос Києва на користь резолюції висвічує складність трикутника Ізраїль — Україна — Росія.
Із самого початку російського вторгнення в Україну ізраїльський уряд намагався збалансувати різні інтереси: він засудив вторгнення та надав істотну гуманітарну допомогу, проте не став приєднатися до західних санкцій проти Росії. Крім того, відмовою зустріли й запит Києва на постачання летальної зброї.
Ізраїль — одна з небагатьох країн, які могли б надати Україні системи ППО, зокрема «Залізний купол», які їй потрібні для захисту цивільного населення від російських ракет. Але й ці системи влада Ізраїлі відмовилася постачати.
На початковому етапі вторгнення Росії в Україну уряд Ізраїлю робив неоднозначні заяви, утримуючись від прямого засудження російської агресії, і висловився із засудженням лише після закидів з боку Вашингтона.
Нафталі Бенет як прем’єр-міністр рідко згадував Росію та Путіна на публіці, тоді як тодішній міністр закордонних справ Яїр Лапід регулярно засуджував вторгнення. У цьому сенсі ізраїльський уряд танцював риторичний балет на дипломатичній мотузці.
У жовтні Лапід, вже прем’єр-міністром, публічно звинуватив Москву за її дії в Україні — перша подібна заява, яка з’явилася лише через сім місяців після вторгнення. Однак постачати летальну зброю Україні Ізраїль так і не почав.
Заради справедливості, ізраїльське керівництво з початку війни підкреслювало, що безпека їхньої країни залежить від свободи воєнних дій у Сирії. А саме від можливості завдавати ударів по силам та об’єктах, які отримують підтримку Ірану, в умовах російського контролю над повітряним простором, а також військової та політичної ваги Росії та Сирії.
Іншими словами, можливості Ізраїлю щодо присутності Ірану в Сирії залежать від збереження дружніх відносин з Росією. Як заявив ізраїльський посол в Україні Міхаель Бродський, «загрози безпеки Ізраїлю, загрози життю ізраїльських військових та цивільного населення величезні. Ми ставимо на перше місце інтереси своєї країни й маємо бути обережними».
Міністр оборони Бенні Ганц заявив, що Ізраїль не може постачати Україні свої системи ППО, оскільки не має у своєму розпорядженні достатніх потужностей для їх додаткового виробництва.
Раніше позиція Ізраїлю пояснювалася бажанням зберігати нейтралітет у конфлікті через побоювання, що російська присутність у сусідній Сирії позначиться на ізраїльській зовнішній безпеці.
“Очевидно, що навіть якщо ми вирішимо змінити нашу політику [щодо постачання озброєння Україні], неможливо спустошити наші запаси систем протиповітряної оборони, – заявив Ганц. – Ми перевіряємо щодня, що може бути зроблено і як ми можемо розширити нашу допомогу, але ми не повинні забувати, що за Україною стоїть НАТО».
Однак Зеленський, який обговорював з Лапідом та Бенетом можливість придбання ізраїльських систем ППО, почув зовсім іншу відмовку: батареї нібито потрібні Ізраїлю для власної оборони. «Я розумію, що їм [ізраїльтянам] потрібно захищати свою землю. Але, за даними нашої розвідки, Ізраїль постачає [системи ППО] іншим державам. Виходить, продавати та експортувати їх вони таки можуть, чим і викликане моє потрясіння», — пояснив Зеленський.
Влада США визнає законність побоювань Ізраїлю з приводу своєї безпеки, проте вважає, що допомогу Україні все ж таки слід розширити.
А ще на початку березня помічник держсекретаря Вікторія Нуланд вказала Ізраїлю на те, що не допустимо брати «брудні гроші» у російських олігархів і закликала приєднатися до антиросійських санкцій.
Приблизно 15% населення Ізраїлю становлять іммігранти із країн СНД — переважно Росії та України — та їхні нащадки. Згідно з опитуваннями, впевнена більшість ізраїльтян підтримують Україну, хоча є помітна за чисельністю меншість, яка виступає проти постачання їй озброєння.
При цьому в країні відбулися багатотисячні мирні протести із закликами до уряду посилити військову підтримку України.
Натан Щаранський, колишній член кабінету міністрів Ізраїлю, голова Наглядової ради Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» та колишній радянський політв’язень, від початку війни висловлювався про необхідність допомоги Україні. «Ця підтримка потрібна не тільки українському народу, а й нам як частині вільного світу, адже Володимир Путін зазіхнув на основи основ вільного світу і прагне відібрати в нас нашу свободу», — заявляв він. Щаранський не самотній у своїй позиції.
Алон Ліель, колишній генеральний директор Міністерства закордонних справ Ізраїлю, в недавньому інтерв’ю визнав: «Якщо війна завершиться на користь Заходу, ніхто не забуде, що Ізраїль відмовився зробити свій внесок. Своєю поточною політикою ми зраджуємо Захід».
Побоювання Ізраїлю щодо своєї безпеки справді не безпідставні. Росія вирішила тиснути на Ізраїль, поставивши під загрозу його можливості приймання іммігрантів з єврейським корінням — мова піщла про закриття «Сохнута», як тільки з’явилася інформація про те, що ізраїльські оборонні компанії постачають Україні системи для знищення безпілотників через Польщу.
Але, що ще важливіше, російська влада може сильно ускладнити Ізраїлю життя не лише шляхом утисків євреїв або обмеження ізраїльських військових операцій у Сирії, а й внаслідок зміцнення відносин з Іраном. Росія дедалі активніше використовує іранські безпілотники проти України, а відносини Тегерана та Москви повним ходом рухаються у бік стратегічного партнерства.
Багато років керівництво Ізраїлю вважало, що Росія може допомогти у стримуванні іранської агресії, обмежуючи військову присутність Тегерана у Сирії. Зараз стало очевидно, що у російської влади не залишилося вибору, окрім як покладатися на Іран дедалі більше — зокрема й у Сирії.
Мотивація ізраїльського уряду в Сирії зрозуміла: для Ізраїлю набагато вигідніше взаємодіяти там із Росією, ніж із Іраном. Проте на сьогодні факти свідчать про те, що Москва та Тегеран стали повноцінними стратегічними партнерами.
І хоча Росія справді може ускладнити життя Ізраїлю, останнє теж має важелі впливу. Навряд чи Росії потрібний ще один повномасштабний двосторонній конфлікт на тлі величезних втрат в Україні. З цього погляду інтереси України та Ізраїлю збігаються.
У 2015 році саме наївність тодішнього президента США Барака Обами, а саме його помилкове припущення, що Росія загрузне в сирійському конфлікті, дозволила Москві впритул підійти до ізраїльського порога в Сирії.
Зрештою всі розуміють, що Ізраїль опинився у скрутному становищі. Але ця держава, заснована на певних цінностях, є членом сім’ї вільних ліберальних націй.
Після восьми місяців вторгнення Путін залишається прихильним знищення України. І хоча українці останніми тижнями досягають важливих успіхів, війні не видно кінця. Майбутнє ліберального світового порядку залишається відкритим.
