Няґувська Постила – перший відомий повноцінний твір написаний нашою (русинською) мовою

Що знаєте про Няґувську Постилу? На превеликий жаль, найдавніший твір нашою народною мовою не те що не проходять в школах, про нього більшість закарпатців ніколи й не чуло. І дуже шкода. Адже цей твір не лише лінгвістичний скарб, що показує старовинність й самобутність нашої мови (вже в 16 ому сторіччі в нас розмовляли мовою, дуже наближеною до сучасної).

Це й унікальне, абсолютно нетипове історичне джерело, що дає можливість ближче познайомитись з менталітетом і світоглядом наших пращурів. А також задуматись над історією нашого Краю. Як так вийшло, що в далекому 16 ому столітті (начебто темному), в Тячівському районі (начебто так далеко від політичних та культурних центрів) писали про гуманізм, освіту та соціальний гніт? Причому простонародною, всім зрозумілою мовою (не старословянською, не українською, не угорською, а саме нашою, начебто такою неотесаною та відсталою)? Як так вийшло, що цей твір не дав поштовху до подальшого розвитку місцевої літератури? Чому цей текст та письмовість на нашій мові не підтримувала ні влада, ні церква?

У цій статті пропонуємо Вам ознайомитись з найголовнішими фактами про Няґувську Постилу, а також з деякими відривками цього твору. Це – новий, дещо довший, формат для проекту “По-нашому”. Отже, якщо Ви змогли дочитати та Вам сподобалось, обов’язково прокоментуйте. Всі цитати подаємо згідно з оригіналом, з наступними незначними змінами для полегшення читання: твердий знак наприкінці слова прибераємо, ять заміняємо на і/ï, відрізняємо е від є, титли (скорочення) заміняємо повним текстом. Решту не чіпаємо.

Точна дата написання твору невідома. Історик А. Петров датує її 1559 роком, хоч оригінальний рукопис, на жаль, не зберігся. Дійшли до нас лише дві копії, зроблені у 18 ому столітті. Проте, ще в 1564 ому році, Няґувську Постилу переклав на румунську брашівський першодрукар Діакон Коресі. Відомий під назвою Cazaniei (тобто Казання), переклад вважається одним з найстаріших друкованих текстів румунською мовою, адже видано його було у тому самому році, що й “Апостол” Івана Федорова. Ще один ровесник Няґувської Постили – Пересопницьке Євангеліє (1561 рік), на якому складають присягу президенти сучасної України.

Про давню писемність нашого Краю, на жаль, мало що відомо. Більшість наших давніх текстів безслідно щезло: з Середньовіччя, наприклад, вціліло лише кілька грамот.

Отже, не можемо стверджувати, що до НП нашою мовою взагалі не писали. Знаємо лише те, що це перший відомий повноцінний текст, якій зрозумілий сучасному читачеві. А це справді – суттєвий критерій.

У багатьох мовах, звання найстаршого тексту дають мало зрозумілим древнім пам’яткам: сучасний англієць навряд чи зрозуміє “Гімн Кедмона” (680 р.), а француз без хорошого знання латини не розбере “Страсбурзьку Клятву” (842 p.) – якщо хочете перевірити свої знання іноземних мов, то посилання на такі “першотексти” знайдете наприкінці статті.

Натомість, в НП малозрозумілі лише окремі слова, а також тяжка стилістика (насамперед незвичайно довгі для нас речення).

Як і всі східні слов’яни, наші пращури довгий час писали церковною мовою. Писемних людей тоді було обмаль, перш за все це були священники. А церковнослов’янська не настільки відрізнялась від розмовної, щоб освічена людина не могла нею опанувати, особливо в багатомовному середовищі нашого Краю.

Аби виникла місцева література, треба було щоб хтось хотів звернутися до неосвіченого люду, а саме в 16 – ому сторіччі на це виникла потреба. Отже цілком вірогідно, що перші тексти народною мовою саме з того періоду.

Няґувська Постила – збірка з 61 ої проповіді, що роз’яснюють окремі частини Євангелія. Oтже, вона розрахована на те, щоб священник її читав пастві під час служби. Повчання складені згідно з православним (східним) календарем: по одному тексту на кожну неділю та велике релігійне свято.

Проповіді адресовані не освіченій еліті, а простим мирянам: вони написані простою народною мовою та використовують всім зрозумілі приклади з повсякденного життя мараморошських селян того часу. Тому в них не висвітлюються складні теми догматики й міжконфесійної полеміки, які характеризують велику частину релігійних творів 16 ого століття.

Кожна проповідь починається з переказу відрізку Євангелія простими словами, з широким використанням символіки. Саме переказу, адже прямого перекладу чи цитат автор не наводить.

Водночас, завдання автора – надихнути паству на добрі вчинки. Тому більша частина твору призначена саме інтерпретації Слова Божого. За кожним переказом слідує головний висновок відрізку, а також виведення “наук”, тобто повчань, що випливають з Євангелія.

Про автора знаємо лише те, що він був православним священиком з Марамороша, села Няґово (українською – Добрянське) або близької околиці.

Дослідники вважають, що він сам був кріпаком – дуже вже негативно відображаються в тексті еліти. Наприклад, “немилостних панув” автор вважає “карностями дїла курварства, скверного гріха” тобто Божим покаранням за роспусту.

Є в тексті й прямі звинувачення феодального свавілля: “Велми обіцяєт Господь Бог карати такых убийцюв, котры проливают невинную кров братнюю и умывают у крыви рукы свои, як то сут панове, урядникове и бирове варышскыи, што выдают чоловіка на смерть, не осудивши єго по правдї”.

В історії нашого Краю, 16 – ий вік – справжній злам епох. По-перше, це часи руйнування феодального строю та масових селянських повстань, наймасштабніше з яких (в 1514 ому, під лідерством Георгія Дожи) повністю охопило Мараморош.

По-друге, це крах угорської державності. В 1521 ому році османська турецька армія остаточно перемогла угорців. Король Лайош Другий помер тікаючи з поля бою, а знать так і не змогла визначитись з новим королем.

Так Угорщина розпалась на три частини: на заході правили австрійські Габсбурги, у центрі турки, а на сході (включно з Мараморошом) сформувалось номінально незалежне Трансильванське Князівство.

По третє, 16 – е сторіччя – епоха Реформації, тобто масового переходу католиків у протестантизм. Ідеї Лютера та Кальвіна знайшли плодовитий ґрунт в турецькій та трансильванській частинах Угорщини де, на відміну від габсбурзьких володінь, їх не переслідував католицький монарх. До сих пір, саме в східній Угорщині, Трансільванії та Закарпатті концентрується більша частина угорськомовних кальвіністів.

Хоч Няґувська Постила – твір православного священника, у ній відчувається сильний вплив кальвіністських ідей, які швидко розповсюджувалися по Угорщині.

По перше, це народна мова твору. Ідеологи протестантизму вважали, що кожна людина має самостійно розуміти Слово Боже. Отже, релігійні тексти мають бути написані саме народною мовою, а не латиною чи церковнослов’янською.

Саме через реформу, більшість малих народів західної та центральної Європи (наприклад лужичани чи романші) отримали писемність та започаткували літературну традицію.

У цьому світлі слід розглядати й заклики автора, щодо просвіти населення та створення шкіл у кожному селі (“што бы была и ошкола пузля кождои церкве”).

По-друге, у текстах Постили відображаються чимало протестантських доктрин, що не завжди співпадають з позицією православної церкви. Наприклад, багато уваги приділяється принципам спасіння через віру та трудової етики – базам кальвіністської теології. Присутні навіть елементи принципу загального священства всіх вірян та заперечення особливого стану священства, що категорично контрастує з традиційною для православ’я церковною ієрархією.

Цікавий аналіз різноманітних кальвіністських елементів в Няґувській Постилі зробив Л. Стасюк, посилання на його роботу знайдете наприкінці тексту. Попри це, згідно з більшою частиною дослідників, текст залишається в основних рисах близьким до православного трактування Євангелія.

Не зовсім. Няґувська Постила насамперед протестний текст, що відповідає загальному духу своєї епохи.

По-перше, це протест проти релігійних еліт. У деяких відрізках автор-священник відкрито критикує недобросовісне духовенство: “теперь ище видиме, што чинят попове над людми дїля приходу их, кулкую біду”.

Негативно дивиться автор і на довготривалу боротьбу між католиками та православними: “Чом не были научены выд духа святого папа римскый из патріярхом цариградскым, извадили ся за панство, котрый бы их май булший быти мав”.

По-друге, це протест проти сильної соціальної нерівності у суспільстві того часу та залишків феодальної системи.

Автор закликає не стільки до більших прав, скільки до більшої людяності. Наприклад, автор критикує тих хазяїв, що проганяють стару та хвору прислугу. Погодьтесь, для тих часів, коли слуг взагалі не вважали за людей, це доволі прогресивно: “не гнав его из хыжі, за што быв бетіжен, як тепер чинят многы, што ся называют хрестяне, та докуд здоров слуга, та может робити, а овун добр тай удячен, а як ся розболит слуга, а ґазда его ненавидит тай не спомагает нічим”.

У 1985 ому році, текст Няґувської Постили ретельно проаналізував угорський славіст Л. Деже. На базі аналізу було складено словник.

Зі слів вченого, 68% лексики до сих пір активно використовується в мові підкарпатських русинів, саме серед цих слів знаходимо й найуживаніші слова тексту. Серед вже не використовуваних слів – велика доля релігійних церковнослов’янізмів. Натомість, лише 36% лексики знаходимо в сучасній українській мові, ще 13% позначаються в українських словниках в якості архаїзмів та діалектизмів. 21% лексики не знаходимо ані в українських, ані в російських джерелах (як давніх, так і сучасних, як літературних, так і діалектних).

Серед слів твору бачимо чимало звичних для нас форм і слів, яких немає в сучасній українській: огень, винниця, дїтвак, изудну, ґазда (казда), токмити, выдку, што, тко, тото, тотї, сесе, сесї, пущати, туй, слобудно, тулько, пуд, выд, уперед, выдцї…

Tипове для нашої мови й формування слів, за допомогою суфіксів -ня (замість церковного -ніє, укр. -ння), -овати (укр. -увати), арь (укр. -aр), -усть (укр. -ість), -тіль (учитіль, укр. тель), -ай (крочай), -ань (бановань, бізовань, бировань).

Текст Няґувської Постили відображає головні фонетичні риси сучaсної мови тячівського району. Ось найголовніші з них:

– Збереження голосної Ы, окремої як від И, так і від І

– Вживання И на початку слів

– Законсервування праслов’янських гы, кы, хы, що зникли в інших мовах: хыжа, гыртань, хытрый, кынути, кырниця

– Перехід прасловянських о та е в у та ю: пуст, на горї Синайскуй, овун, помуч, у млости Божуй, покуй вам принюс.

– Сполучення ыр замість праслов’янського ръ (кырв)

– Мякі р та ц на кінці слова

– Рідке та непослідовне вживання протетичного в: она, але овун

– Відрізняється г та ґ, на місці останнього пишеться к: казда

– У багатьох місцях кінцеве л замінилось на в: знав, хоча зустрічається й стара книжна форма знал.

Слід зазначити наступні особливості, що знов відображають нашу мову:

– Закінчення орудного відмінку -ов: муков, віров, славов

– Закінчення множини -ове: бирове, отцьове

– Закінчення множини місцевого відмінку -ох: “у гріхох родила мя мати моя”

– Закінчення -оє у прикметників середнього роду “усякоє дїло”

– Закінчення -и після м’якого кореню в жіночому роді “у милости Божуй”

– Короткі форми займенників: мя (сучасне ня), ми, ти, му, юй

– Збірні числівники: дває, двоме, триє

– Закінчення дієслів першої особи множини на -ме: робиме, чинеме, бериме

– Тверді закінчення дієслів третьої особи: робит

– Форми кондиціоналу з бых, бым, быс, бесме: “и заказуєт нам, бесме ся молили”

– Перфект: быв ем (сучасне быв им)

– Частка ся рухома – зустрічається як до, так і після дієслова

– Вживання частки май

Taк, мова НП вже рясніє мадяризмами: варош, ґазда, бирув, марга, битюг, гаталом, урюк, фель, салаш, алдомаш, хотарь ітд. Чимало слів з мадярським коренем, але сформованих вже з нашими суфіксами: салашовати, чаловати, келтованя ітд. Часто на просторах інтернету (на жаль, і в деяких наукових статтях…) можно почути думку, начебто угорські запозичення в нашій мові – лише результат насильної мадяризації та пригнічення місцевого населення угорським урядом.

По-перше, аж до 1836 ого року, єдиною державною мовою Угорщини була не угорська, а латина.

По-друге, як ми вже визначили, в 16 ому столітті політична ситуація в угорській державі (династична боротьба, розпад країни на три частини, залежність від Австрії та Туреччині), аж ніяк не сприяла організованій мадяризації.

Насправді, про насильну мадяризацію можна говорити лиш на кінець 19 ого століття. А угорські запозичення в мові Няґовської Постили – радше природній процес і результат спільного життя в одному регіоні. Румунізмів у тексті набагато менше (варе, симбреля, май, дукат), що спостерігається й у нашій сучасній мові.

Судіть самі:

a) «Братя мои! Из сего євангелія нынїшняго можеме научити ся, як треба чоловіку чинити, штобы добыв царство небесноє. Видиш, чом сесь законник извідовав Іисуса, што бы чинив, абы имав пожиток вічный. Мы ище, коли жадаєме царства небесного добыти, штобы сме любили Бога выд усего сердця нашего, и выд усеи душі нашеи, и выд усеи гадкы нашеи, и выд усеи силы нашеи. Ну, як любити Бога, котрым кіпом вырозуміти сесї слова? На сем світї не ест так нїчого, што бы было май любо и май дорогоє дїло, як коли любиш Бога… »

b) «Май благыи то сут, што слухают слово Божіє и чинят єго. Братя мои милыи, берїт собі но розум горазд из сих слув науку за слово Божіє, што за хосна нам, коли слухаєме слово євангелскоє. Шість хосн имаєме выдцї, коли слухаєме из правдов: первоє: чом сут блаженыи и благословеныи, котрыи слухают слово Божіє; и у милости, и у любости сокотити будет их Бог, як любыи свои святыи, тай ни у якый квар, тай у неволю не пустит их, али ище будет им у помочи»

1. Загальна стаття з посиланнями – И. Керча. Няговська Постилла, литературный памятник русинського языка https://rusin8.webnode.ru/…/a1550-njagovska-postilla…/

2. Aналіз впливу кальвінізму на НП – Л. Стасюк. Нягівські повчання як пам’ятка прореформатської літератури, 2004. http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=Ukrr_2004_30_7

3. Maдяризми у тексті – Є. Барань. Дані до гунгаризмів у староукраїнських пам’ятках ХІV – ХVІІ століття. http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=Vg_2010_22(1)__4

4. Головне джерело аналізу (особливо для пунктів про мову, нажаль елетронної копії не знайшов, маю лише паперову) – Л. Дэжё. Украинская лексика сер. XVI века: Няговские Поучения (словарь и анализ), 1985

5. Передрук спису (тобто копії 18 ого століття) з аналізом – A. Петров, 1921 https://www.academia.edu/…/%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0…

6. Для порівняння – “Гімн Кедмона” (680 р.), що вважається першим текстом англійською мовою. Як бачите, до сучасної англійської тут ще далеко

Nū scylun hergan hefaenrīcaes Uard,

metudæs maecti end his mōdgidanc,

uerc Uuldurfadur, suē hē uundra gihwaes,

ēci dryctin ōr āstelidæ

hē ǣrist scōp aelda barnum

heben til hrōfe, hāleg scepen.

Thā middungeard moncynnæs Uard,

eci Dryctin, æfter tīadæ

firum foldu, Frēa allmectig

7. Для порівняння – “Страсбурзькі клятви” (842 р.), що вважається першим текстом французькою мовою. Як бачите, до сучасної французької тут також далеко

Pro Deo amur et pro christian poblo et nostro commun saluament, d’ist di en auant, in quant Deus sauir et podir me dunat, si saluarai eo cist meon fradre Karlo, et in adiudha et in cadhuna cosa si cum om per dreit son fradra saluar dift, in o quid il mi altresi fazet. Et ab Ludher nul plaid nunquam prindrai qui meon uol cist meon fradre Karle in damno sit.