Що відчуває солдат ЗСУ на фронті, коли дізнається, що його родина в тилу втратила світло, воду, дах?

Мабуть, його бажання вибити окупантів зі своєї землі, знищити цих варварів зростає в сто разів. Напевно, він починає воювати ще шаленіша, жадоба до перемоги та справедливої ​​відплати переповнюють його і він іде вперед і тільки вперед, ніщо не може його зупинити.

Якщо говорити про ефекти обстрілу громадянської інфраструктури України, то вони можуть бути лише такими.

Він може і міг би крикнути зайвий раз: “Здавайся в полон, орк, зброю на землю”. Але з ранку прийшла новина, що його дружина з маленькою дитиною залишилася без світла, а може, без даху над головою. Тепер, найімовірніше, кричати передумає, а просто кине в цей окоп гранату, де хриплять і ледь відстрілюються виродки. І буде мати рацію.

Повторюємо, що акти безглуздого, бузувірського тероризму, які потрібно було класифікувати, як геноцид ще вчора, не наближають перемогу Росії ні на йоту. А лише навпаки.

Вони роблять українську армію непереможною машиною помсти.