Доля Карфагена
Збереження Росії з маленьким недофюрером на чолі і навіть без нього – відкладене повторне відкриття ящика Пандори, перекладання вирішення суперпроблеми на плечі наступного покоління політиків та військових, причому знову ж таки не лише українських.
Нещодавно мене звинуватили мало не в заклику до геноциду. За що? Та все те саме. Карфаген має бути зруйнований.
Що ж це – запитують, ти пропонуєш, подібно до того, що зробили з тим Карфагеном, знищити 140 мільйонів росіян? Ну, скажу я вам, якщо ви зрозуміли мене саме таким чином, доводиться засумніватися у ваших, пробачте, розумових здібностях і вмінні мислити абстрактно.
Зрозуміло, і не йдеться про якесь фізичне винищення російської популяції. Питання виключно лежить у площині майбутнього «оплоту розуму і доброї волі», вірніше сказати, тих кроків, які слід зробити, щоб цей оплот ніякого майбутнього не мав.
Причина тому лежить на поверхні, але, мабуть, треба знову пояснювати, бо я знову, останнім часом, читаю міркування на тему, що не треба заганяти щура в кут, він може кинутися і покусати з непередбачуваними наслідками, а з цієї причини навіть слід кинути йому кістку, навіть проігнорувавши можливе невдоволення України, бо на карту може бути поставлено набагато більше.
Та НУ? Тобто, зберігши щура, з дозволу сказати, обличчя, ми його утихомиримо і зможемо уникнути великих бід. Більшої дурниці важко вигадати. Будь-яку спробу зберегти цю саму особу, будь-яку кістку, вони сприймуть як свою перемогу і додатковий фактор їхньої легітимації, а отже, збереження можливості творити гидоту й надалі, причому, не лише стосовно України.
Збереження Росії з маленьким недофюрером на чолі й навіть без нього – відкладене повторне відкриття ящика Пандори, перекладання вирішення суперпроблеми на плечі наступного покоління політиків та військових, причому знову ж таки не лише українських.
Ця безглузда думка на сході Європи, заради нашої спільної безпеки, має припинити своє існування у своєму нинішньому вигляді. Йдеться саме про руйнування держави, що називається РФ.
Має рацію Олександр Скобов, який регулярно твердить на Гранях – світ зіткнувся з новою інкарнацією фашизму, а фашизм має бути знищений.
Отже, що робити? Я розділив би цю проблему на дві складових – майбутня доля держави і доля популяції, що мешкає в її нинішніх кордонах.
Щодо першої, я готовий повторювати знову і знову – в 91-му році світ припустився доленосної, трагічної помилки, повіривши в чистоту намірів вождів «нової» Росії, в те, що небезпека від неї вийшла назавжди.
А, повіривши, не дали їй остаточно впасти у прірву. Я не кажу, що треба було дати впасти, ні Боже мій. Треба було обставити це певними жорсткими умовами та суворо контролювати. І головним із них мало бути повне ядерне роззброєння. Зробиш це 30 років тому Захід, дивишся, і не мали б ми сьогоднішнього головного болю.
Світ має порозумнішати й зробити висновки. Один із них – визнати, що російський тигр виявився паперовим. У чергове, вкотре, впав міф про «непереможну та легендарну».
Росія зовсім нічого не являє собою ні економічно, ні у військовому плані. Єдине, що в неї є — це дурниця і нахабство вождів і популяції.
Як і назвали в тій знаменитій статті в NYT? Шизофашизм. І тут важлива саме перша складова. Це треба було додуматися – вимагати скликання Ради безпеки ООН, щоб визнати український контрнаступ незаконним і вимагати в України повернути трофеї.
Але це, на жаль, не смішно, бо говорить про повну непередбачуваність та неадекватність цієї публіки. А це ще раз означає, що з цією державою треба кінчати.
Заодно і з тієї причини, що в переважній більшості цієї популяції, всупереч відомій рекламі, розмір має значення і вони від останнього гопника до самого недофюрера вирішили, що розміри їхньої величезної й невлаштованої території рівнозначні величі, що проголошується ними, і, як наслідок, якимось особливим правам на месіанство та обов’язок навчати інших, примушуючи, якщо ті, інші, не бажають, силою.
Так, вони небезпечні саме своєю безголовістю, своїми нічим не підкріпленими претензіями і залишаться такими, якщо пустити справу на самоплив, гірше, якщо, як пропонують деякі адепти реал політики, кинути їм кістку.
Ні – у проблеми є одне єдине рішення, дезінтеграція цієї держави, повернення власне Росії до кордонів Московського князівства, десь за Івана III.
«Кушнірування» їх ареалу, щоб витравити з них будь-яку думку про взаємозв’язок розмірів території та деяких претензій на ту саму велич і месіанство.
Так, дезінтеграція під суворим контролем і за повної денуклеаризації. Як цього досягти? Наступивши на горло власному гуманізму та людинолюбству, стиснувши цю країну абсолютно небувалим зашморгом санкцій та ізоляцією від решти світу. Заохочуючи відцентрові устремління місцевих еліт. Привівши їх до ситуації, коли вони, як у 91-му, голодні, холодні та втрачені, самі приповзуть, типу, їсти як хочеться.
Так, ми вас нагодуємо, але за багатьох умов, головною з яких буде неодмінний послух. Перетворення цієї держави на набір бантустанів, або, якщо вам таке слово “претить”, на кілька псевдонезалежних анклавів. До яких пір? Розчленування назавжди, щоб не виникало небезпечних рецидивів. Псевдонезалежність, доки не порозумнішають.
І ось тут вона, друга складова. Що ж із ними робити. Перевиховувати, якщо не їхніх нинішніх, то їхніх дітей. Розруха, як казав професор Преображенський, у головах. Поки її не буде ліквідовано, вони, як і раніше, залишаються небезпечними. А значить буде потрібна довга, копітка, часто невдячна робота. З усіма від гопників до інтелігенції.
Починаючи зі школи, неприємно заявивши їм, що не було жодної у них славної історії, що необхідно почати з чистого аркуша. НЕ БУЛО!
Що князі московські були колаборантами та кривавими виродками. Що лихо Смутного часу Московія накликала сама. Що Петро «Великий» був психопатом і вбивцею, який здійснив геноцид власного народу, що у війну з Наполеоном не було ніякої славної перемоги, а вже ні про яке «порятунку» Європи, загнану російськими багнетами назад у феодалізм, мови взагалі не йде.
І найголовніше – розвінчання їхньої головної «скріпи» – міфу про «Велику Вітчизняну», коли речі, нарешті, будуть названі своїми іменами, коли найбільший злочин ХХ століття буде визнаний таким. Буде боляче? А як же. Різатимуть по-живому? Все неодмінно. А як інакше. Шокотерапії тут немає альтернативи.
Як би не було їм прикро, треба вибити з російської інтелігенції шалену думку про їхню особливу роль і місце, а заодно про російську культуру, як про якийсь зразок і всесвітній орієнтир, бо це все те ж месіанство-лайт.
Змусити їх, нарешті, відмовитися, причому тут я говорю саме про опозиційну частину інтелектуалів (конформісти-повії не в рахунок) від мерзенної звички милування власною рефлексією, коли вони, такі сумлінні й порядні, душевно мають світове невдоволення та біди.
Вони, такі гарні, зрештою, мимоволі працюють на публіку, привертаючи увагу саме до власної рефлексії та мук совісті, а не до реальних бід нашого світу. І, зрозуміло, вибити з голів саму маячну ідею «Прекрасної Росії майбутнього»? Змусити змиритися з майбутнім неодмінним утиском у всьому, і територіальним, і метафізичним, маючи на увазі ту роль, на яку вони претендують у цьому світі.
Відмовитися від недоречного прагнення виправити та підфарбувати те, що є зараз. Переконати їх у їхній власній манілівщині та безглуздому ідеалізмі. Так, якщо хочете, зруйнувати той самий старий міф про особливість російської інтелігенції. Знову, заради їхнього ж і загального блага.
Питання поставлено дуже жорстко. Повторю – збереження Росії у її нинішніх кордонах та її режиму з недофюрером на чолі залишить світ перед реальною небезпекою.
Навіть вибиті з України, вони залижуть рани й почнуть спочатку, бо така їхня природа, така суть і цієї країни, яка перебуває в полоні брехливих міфів та ілюзій, така ментальність і народу, і його еліти.
І новим об’єктом їхнього «порятунку» не обов’язково буде Україна. Добре, що їх претензії до сусідів поки не дійшли.
Але щоб покінчити з цією бідою ми самі повинні відмовитися від багатьох ілюзій, перестати називати політичною мудрістю елементарне боягузтво та нерішучість.
Адже Карфаген має бути зруйнований. Carthago Delenda Est.
Ігор Черніховський
