Як американці врятували російський народ від голоду

За два роки американці ввезли до Радянської Росії понад півмільйона тон продовольства, ліків та інших товарів першої необхідності

ХХ століття, мабуть, було найдраматичнішим в історії відносин СРСР, а потім і Росії з США. Холодна війна призвела до того, що весь позитивний досвід співпраці обох держав виявився витісненим із колективної пам’яті.

Мало хто пам’ятає, що завдяки американській допомозі під час голоду 1921 року в Радянській Росії було врятовано мільйони життів. Досі про справжні масштаби лиха, що спіткало тоді країну, і про тих, хто допомагав з ним впоратися, знають небагато. Адже саме гуманітарна місія АРА — Американської адміністрації допомога (American Relief Administration), яка розгорнулася на території офіційно не визнаної Сполученими Штатами Радянської Росії, виявилася однією з наймасштабніших у ХХ столітті.

Для дореволюційної Росії голод був явищем звичайним — неврожаї траплялися кожні 5–7 років, але причиною їх, як правило, ставали природні фактори — посуха, сарана тощо. Але цього разу це була революція та громадянська війна, наслідком яких стали повна розруха та військовий комунізм з його реквізіціями.

До певного моменту радянський уряд вдавав, що проблеми не існує, але коли останні надії на врожай 1921 року впали, йому довелося визнати, що на велику територію від Уралу до Чорного моря насувається страшний голод і без зовнішньої допомоги країні не обійтися.

На прохання Леніна Максим Горький, як політично нейтральне обличчя, передав у західну пресу звернення «До всіх чесних людей!» із закликом допомогти мільйонам голодуючих у Росії. На нього відгукнулися різні філантропічні та релігійні організації, яких до того в країну не пускали: Нансеновський комітет, міжнародний Червоний Хрест, Міжнародна робоча допомога, а також Християнський союз молодих людей, Меннонітський комітет, Католицька місія, Товариство друзів-квакерів та інші. Але за масштабами діяльності та рівнем організованості жодна з них не могла зрівнятися з АРА.

Створено її було в 1919 році для реалізації гуманітарних програм у Центральній, Східній та Південно-Східній Європі: надання додаткового харчування дітям, матеріальна допомога жертвам війни, інтелігенції та студентству. До 1921 року представники АРА встигли попрацювати у 22 країнах. Офіційно організація вважалася неурядовою, але очолював її тодішній міністр торгівлі США, майбутній президент Герберт Гувер, який у роки Першої світової керував рядом успішних гуманітарних програм.

За два роки американці ввезли до Радянської Росії понад півмільйона тон продовольства, ліків та інших товарів першої необхідності

ХХ століття, мабуть, було найдраматичнішим в історії відносин СРСР, а потім і Росії з США. Холодна війна призвела до того, що весь позитивний досвід співпраці обох держав виявився витісненим із колективної пам’яті.

Мало хто пам’ятає, що завдяки американській допомозі під час голоду 1921 року в Радянській Росії було врятовано мільйони життів. Досі про справжні масштаби лиха, що спіткало тоді країну, і про тих, хто допомагав з ним впоратися, знають небагато. Адже саме гуманітарна місія АРА — Американської адміністрації допомога (American Relief Administration), яка розгорнулася на території офіційно не визнаної Сполученими Штатами Радянської Росії, виявилася однією з наймасштабніших у ХХ столітті.

Для дореволюційної Росії голод був явищем звичайним — неврожаї траплялися кожні 5–7 років, але причиною їх, як правило, ставали природні фактори — посуха, сарана тощо. Але цього разу це була революція та громадянська війна, наслідком яких стали повна розруха та військовий комунізм з його реквізіціями.

До певного моменту радянський уряд вдавав, що проблеми не існує, але коли останні надії на врожай 1921 року впали, йому довелося визнати, що на велику територію від Уралу до Чорного моря насувається страшний голод і без зовнішньої допомоги країні не обійтися.

На прохання Леніна Максим Горький, як політично нейтральне обличчя, передав у західну пресу звернення «До всіх чесних людей!» із закликом допомогти мільйонам голодуючих у Росії. На нього відгукнулися різні філантропічні та релігійні організації, яких до того в країну не пускали: Нансеновський комітет, міжнародний Червоний Хрест, Міжнародна робоча допомога, а також Християнський союз молодих людей, Меннонітський комітет, Католицька місія, Товариство друзів-квакерів та інші. Але за масштабами діяльності та рівнем організованості жодна з них не могла зрівнятися з АРА.

Створено її було в 1919 році для реалізації гуманітарних програм у Центральній, Східній та Південно-Східній Європі: надання додаткового харчування дітям, матеріальна допомога жертвам війни, інтелігенції та студентству. До 1921 року представники АРА встигли попрацювати у 22 країнах. Офіційно організація вважалася неурядовою, але очолював її тодішній міністр торгівлі США, майбутній президент Герберт Гувер, який у роки Першої світової керував рядом успішних гуманітарних програм.

Згідно з договором між РРФСР і АРА, підписаним 20 серпня 1921 року в Ризі, американська організація зобов’язувалася безкоштовно і безмитно доставляти продовольство та медикаменти до російських портів. Але на відміну від комітету «Допомога Нансена» та деяких інших місій, які готові були просто передавати продовольство державним органам, американці наполягали на створенні незалежної від радянської влади структури, яка б займалася поширенням допомоги.

Очевидно, тут зіграв роль попередній досвід американських філантропів: під час найсильнішого голоду 1892 року у Російську імперію на кількох кораблях було відправлено 15 000 т зерна та продовольства. Проте внаслідок злодійства та неквапливості російських чиновників значна частина цього вантажу так і не дійшла до голодуючих, а була перепродана чи згнила на складах у балтійських портах. Комуністи вселяли американцям ще менше довіри, аніж царські бюрократи.

Каравани АРА

«З таким станом російської залізниці просто незрозуміло, як вона зможе з справитись з таким величезним обсягом перевезень. Немає жодного сумніву, що нашому регіону вкрай потрібні ці 350 і навіть більше тонн на день, але чи вони можуть бути доставлені до нас — ось у чому питання. І навіть якщо ці поїзди <…> і приходитимуть щодня, чи зможемо ми довезти цей хліб у віддалені села, адже майже всі коні зараз напівмертві чи впали?» – писав співробітник АРА з Уфи.

Американці привезли із собою десятки автомобілів, але основний обсяг вантажів вивозився гужовим транспортом. У Поволжі та на Південному Уралі, наприклад, використовували верблюдів.

Свобода рук

Радянське керівництво з обережністю поставилося до умови, поставленої американцями. Більшовики побоювалися, що, прикриваючись гуманітарною допомогою, АРА вестиме контрреволюційну пропаганду. «Продовольство – це зброя!» — неодноразово наголошував під час переговорів у Ризі замнарком закордонних справ Максим Литвинов, який очолював радянську делегацію.

Американська сторона дотримувалася тієї ж думки, але вкладала в цю формулу інший зміст: Гувер і багато західних політиків того часу вважали, що, якщо людей нагодувати, в них прокинеться властиве людській природі прагнення до свободи, відібраної більшовиками. Час показав, що і радянські страхи, і американські надії були безпідставними. Як би там не було, після довгих переговорів більшовицькі лідери все ж таки погодилися на умови американців: представники АРА отримали дипломатичну недоторканність, а також право вільно набирати персонал і розподіляти продовольство на власний розсуд.

Місцевим органам влади було заборонено втручатися у роботу організації. 1 вересня 1921 року перший пароплав із продовольством прибув із США до Петрограда, а за тиждень відкрилася перша їдальня для голодуючих.

Директором російського відділення АРА був призначений кадровий військовий полковник Вільям Хаскелл. Більшість його підлеглих мали освіту не нижче коледжу, багато хто мав університетські дипломи. Перевага надавалася молодим людям з військовим досвідом. Пояснювалося це тим, що за західними мірками робота у Радянській Росії була небезпечною.

Звичайно, за співробітниками місії пильно стежило ВЧК — ОГПУ. Органи не залишали спроб впровадити у підрозділи АРА своїх агентів, про що американці чудово знали та методично виявляли «кротів». Офіційний нагляд з радянської сторони здійснювався спеціальним комітетом на чолі з «повноважним представником по роботі із закордонними організаціями допомоги». Головне управління комітету розташовувалося у Москві, якого представники перебували скрізь, куди були допущені іноземні організації.

Рятівні 10 доларів

Завдяки АРА жителі Європи та США отримали можливість відправляти своїм родичам та знайомим у Росії продуктові перекази. До стандартного десятидоларового переказу входило близько 53 кг продовольства. Собівартість цього набору складала шість із половиною доларів: різниця йшла на додаткові закупівлі продовольства для дитячих кухонь АРА. Загалом у 1921–1923 роках громадяни Радянської Росії отримали 1 163 296 таких переказів.

Алкогольний гачок

Серед багатьох ризиків та спокус, з якими стикалися американці в Радянській Росії, був доступний алкоголь (в Америці на той час діяв сухий закон). Прагнучи підпорядкувати собі представників АРА, а також скомпрометувати організацію в очах населення більшовицькі керівники активно грали на слабкості деяких американських співробітників.

У Саратові не без старань місцевого уполпреда американського керуючого округом АРА було доведено до недієздатного стану і зрештою відкликано. В Уфі цей фокус не вдався: уральсько-уфимського супервайзера, полковника Національної гвардії США Белла, не брали навіть великі дози міцних напоїв, з цієї причини він користувався великою повагою місцевого начальства.

Як годинник

Організаційно Російський відділ АРА мало чим відрізнявся від великого комерційного підприємства з місцевими філіями. Виконавчому директору підпорядковувалося безліч відділів: адміністративний, постачання, посильний, зв’язок, статистичний, транспортний, фінансовий та інші. Голодні райони від Москви до Уралу і від В’ятки до Криму були поділені на округи (дистрикти) з центрами в Казані, Симбірську, Самарі, Саратові, Царицині, Уфі та Оренбурзі. На чолі кожного стояв окружний управляючий (супервайзер), який мав широкі повноваження і мав свій апарат.

Представництва АРА були відкриті також у великих морських та річкових портах. У Російському відділі АРА налічувалося понад 200 американців, які становили керівне ядро, та 120 000 найнятих на місцях співробітників. Уповноважені центри неодноразово відзначали у своїх доповідях зразковий порядок, який панував у підрозділах АРА. При цьому вони всіляко намагалися, втім, безрезультатно, впровадити до штату АРА своїх людей чи організувати там профспілку, щоби «розладнати апарат АРА радянською роботою».

Не можна не відзначити, що допомагаючи Росії, АРА діяла і на користь американських фермерів, вилучаючи надлишки з ринку сільгосппродукції. Допомагала вона також ліквідувати військові склади США, що стали непотрібними після Першої світової США в Європі. Як би там не було, за два роки американці ввезли до Радянської Росії близько 33 млн пудів (550 000 т) продовольства, ліків та інших товарів першої необхідності на суму понад 66 млн доларів (понад 800 млн сучасних доларів), з яких 20 млн асигнував Конгрес США.

Зрозуміло, що такі масштаби постачання вимагали відповідної організації. На чільне місце АРА ставила не так доставку вантажів до країни, скільки доведення їх до потенційних одержувачів: організацію транспортних потоків, створення мережі базових і перевалочних складів, запобігання псуванню товару та його розкрадання тощо.

На «голодному фронті»

Натовпи схожих на скелети біженців, що блукають невідомо куди, кинуті діти, гори незахованих небіжчиків на цвинтарях, трупоїдство і канібалізм — все це виявилося серйозним випробуванням навіть для колишніх американських військових, які бачили чого бачили, що складали кістяк у Російському відділенні АРА.

У багатьох нерви не витримували, і їх за кілька місяців перебування на «голодному фронті» доводилося відправляти до США. Не одні жахи голоду призводили до нервового виснаження — американці не могли зрозуміти, чому влада їх увесь час підозрює в чомусь нехорошому і, замість того, щоб допомагати, всіляко заважає, а то й займається прямим саботажем.

Чи не хліб єдиний

АРА, на відміну більшості благодійних організацій на той час, не обмежувалася прямим постачанням голодуючих, вона всіляко заохочувала громадянську ініціативу, самодопомогу. Наприклад, перевагу отримували спільноти, які самі організовували пункти харчування та вивезення продовольства зі складів. Медикаментами АРА постачала насамперед лікувальні заклади, які власними силами упорядковували свої приміщення.

Крім продовольчих поставок, найважливішим напрямом діяльності АРА стали організація медичного обслуговування та боротьба з епідеміями. На території, де лютував голод, за площею приблизно рівною континентальній Європі, було розгорнуто безкоштовні аптеки, амбулаторії, щеплення та дезінфекційні пункти, а госпіталі та лікарні забезпечувалися ліками та продуктами.

Причому, зіткнувшись із частими випадками реквізицій та перерозподілу отриманої допомоги, АРА змушена була пред’явити владі ультиматум: постачання лікарень, де буде конфісковано хоч щось із постачань, американська сторона негайно припинить. І загроза подіяла.

Чимало клопоту завдавали АРА безпосередні отримувачі допомоги. Так, організувати видачу їжі в кухнях і їдалень чітко за графіком вдавалося далеко не скрізь, оскільки в багатьох селах про те, що на світі є годинник, селяни знали лише з чуток. А щоб їжу, що призначалася дітям, з’їдали саме вони, АРА довелося навіть запровадити правило: кожен повинен особисто з’являтися в роздатковий пункт, пред’являти спеціальні картки і з’їдати свою порцію прямо на місці.

Але це не завжди допомагало: часто тим чи іншим способом картку у дитини вилучали, і в результаті один з’їдав дві порції, а інший не отримував жодної. До того ж часто діти були позбавлені можливості, особливо взимку, дістатися рятівної їдальні, оскільки не мали ні одягу, ні взуття.

Не всяку допомогу темна селянська маса готова була прийняти. Так, кампанія з вакцинації населення від холери, віспи та тифу натрапила на несподівану перешкоду: поширилася чутка, що щеплення — це підступи диявола, який у такий спосіб вирішив накласти на російських людей американське тавро.

Наочна агітація, що пояснює переваги щеплення, пыдтримки не отримала. Тоді американці оголосили, що пайки видаватимуться тільки після пред’явлення позначки про вакцинацію, і в медпунктах почався стовпотвор. У деяких місцевостях довелося навіть залучати міліцію, щоб запобігти тисняві. У результаті американськими вакцинами було щеплено близько 9 млн. осіб.

Організація громадських робіт стала ще одним напрямом діяльності Американської адміністрації допомоги, яку, до речі, спочатку вона не думала розвивати.

Бригади, складені з працездатних біженців та безробітних, для яких американці організували безкоштовне гаряче харчування (бажаючі отримували замість нього суху пайку), займалися упорядкуванням міського господарства.

В результаті в Уфі, Челябінську, Оренбурзі та інших містах було відремонтовано чимало шкіл та лікарень, мостів та доріг, розчищено вулиці та сквери. Завдяки АРА вдалося добудувати 50-верстну вузькоколійку для підвезення лісу до Білорецького металургійного заводу в Башкирії. Вона дозволила у вересні 1922 року повністю запустити підприємство, що стояло кілька років.

Заслуги уфімського окружного керуючого, полковника Уолтера Белла, який виділив продовольство для оплати будівельних робіт, змушена була відзначити навіть більшовицька газета “Правда”, яка від імені робітників Уралу висловила подяку американцю, “який нібито в супереч інструкціям  АРА, допоміг відновити і запустити завод”.

Какао та кукурудза

Зрозуміло, їжу, якою годували на кухнях АРА, не можна було назвати вишуканою — рисовий чи бобовий суп, кукурудзяна каша на молоці, білий хліб та какао із цукром. Проте для голодуючих це було їжею богів. Виснажені люди при такому харчуванні вже за кілька днів починали непогано виглядати і почуватися набагато краще. А ті, хто отримував адресну допомогу чи «продуктові перекази», взагалі могли вважати себе щасливцями.

Гнучкість та твердість

Точність і порядок, які всіляко насаджували американці, природно, входили в суперечність із радянською дійсністю, і керівникам АРА доводилося до певної міри миритися з одвічними російськими хворобами: тяганини, бюрократизм, хабарництво і злодійство. Вони піднаторились в «самоварній» та «горілчаній» дипломатії, навчилися давати хабарі, використовувати блат та грати на протиріччях між представниками еліти.

Але в критичних ситуаціях доводилося йти напролом. Коли навесні 1922 року в російські порти на Балтиці та Чорному морі один за одним стали прибувати судна з американським зерном, виникли серйозні проблеми, які ледь не обрушили всю програму з його доставкою залізницею.

На двох вузлових станціях у Поволжі зібралося кілька десятків потягів, які ніхто не поспішав відправляти далі, тоді як склади в голодуючих губерніях пустіли, а переповнені портові сховища марно чекали порожніх вагонів під завантаження.

Тоді директор Російського відділу АРА Вільям Хаскелл зробив ультимативне подання радянському уряду і відправив відкритим текстом телеграму до США з пропозицією зупинити відправку вантажів доти, доки становище не зміниться. Впоратися з кризою вдалося завдяки втручанню всесильного Фелікса Дзержинського, у віданні якого тоді перебували не лише органи держбезпеки, а й Наркомат шляхів сполучення.

На залізниці фактично було оголошено надзвичайний стан, і вантажі АРА пішли, їх доставляли навіть у пасажирських вагонах. В одній з доповідей, спрямованих керівництвом АРА в США про Залізного Фелікса, було написано: «комісар, який керує занедбаними російськими залізницями, врятував занепалу націю».

Завдяки готовності діяти рішуче та вмінню при цьому пристосовуватися до місцевих умов Американської адміністрації допомоги вдалося досягти більш значних результатів, ніж іншим благодійникам, включаючи радянський урядовий Помгол. Навіть ГПУ визнавало, що в деяких районах АРА годує в кілька разів більше голодуючих, ніж усі такі організації, разом узяті.

Герберт Кларк Гувер

Тридцять перший президент США (1929-1933) був втіленням американської мрії. Рано втративши батьків, він зумів закінчити Стенфордський університет, працював гірським інженером в Африці та Азії.

До 1914 року в нього за плечима був досвід успішного керівництва двома десятками промислових підприємств, зокрема у Росії — в Уральському гірничозаводському окрузі та Алтаї. Під час Першої світової війни він очолював комісію з надання допомоги Бельгії, а 1917-го був призначений головою Американського продовольчого управління.

Після закінчення війни та до підписання Версальського договору виконував також обов’язки радника американської делегації у Парижі з питань економічної допомоги європейським країнам. На запитання: навіщо ви, затятий противник комунізму, допомагали Радянській Росії, він відповідав, що допомагав не більшовикам, а голодуючим.

Манна небесна

При наборі до допоміжних структур АРА перевага надавалася «колишнім» (інтелігентам, священнослужителям, військовим). Радянська влада звинувачувала американців у тому, що ті в такий спосіб «підгодовують контрреволюцію», але насправді АРА керувалася суто прагматичними міркуваннями.

Для ведення діловодства та роботи на місцях потрібні були освічені люди. Чесності та свідомого ставлення до своєї місії теж, швидше, можна було очікувати від людини освіченої. До того ж колишні земські лікарі, вчителі та священики добре знали потреби населення та місцеві реалії.

Звичайно, в умовах нестачі всього і всі ті, кому вдавалося отримати місце в АРА, викликали загальну заздрість. У суспільстві виникла своєрідна нова ієрархія, не без сарказму описана Михайлом Булгаковим:

«Все населення Києва поділяється на щасливців, які п’ють какао, службовців в Арі (1-й сорт людей), щасливців, які отримують з Америки штани і борошно (2-й сорт), і чернь, що не має до Арі жодного відношення. Одруження завідуючого Арою… — подія, про яку говорять усі. Обдерта будівля колишнього Європейського готелю… — великий храм, набитий салом, хініном та банками з написом Evaporated Milk»

Як би там не було, інтелігенція, навіть та її частина, яка не користувалася благами АРА, з самого початку вітала прихід до Росії цієї організації, бачачи в ній не тільки годувальницю, а й посланця з іншого, вільного, цивілізованого світу. Що стосується сільського населення — наймасовішого одержувача допомоги АРА, воно спочатку поставилося до американців дуже прохолодно, насамперед тому, що ті спочатку збиралися годувати тільки найслабших, тобто дітей.

У селян це викликало скоріше невдоволення. Але в міру того, як поряд з організацією дитячого харчування розгорталася аналогічна програма для дорослих, симпатії до АРА зростали. Про гуманітарні цінності, якими керувалися американці, жителі сіл не чували, для них допомога, що прийшла з-за океану, була дивом, манною небесною.

Транспорти з американським продовольством у селах зустрічали молебнями та дзвоном. В АРА навіть надходили листи з проханням надіслати портрет Гувера, щоб помістити його у червоному кутку.

Місія Американської адміністрації допомоги в Росії тривала до середини 1923 року, коли з голодом сяк-так вдалося впоратися. Після її закінчення на честь американців у Кремлі було влаштовано урочистий бенкет. Гувер і очолювана ним організація отримали від радянського уряду офіційну подяку за «великодушність і щедрість, надані Росії народом США у скрутну хвилину».

Інтелігенція та АРА

Корній Чуковський писав 1923 року: «Чи знаєш ти, мій дорогий Рокфеллер, що ці три посилки АРА означали для мене? Чи розумієш ти, як я вдячний Колумбу за те, що одного прекрасного дня він відкрив Америку? Дякую тобі, старий мореплавець. Дякую тобі, старий бродяга. Ці три посилки означають для мене більше, ніж просто спасіння від смерті. Вони дали мені можливість повернутися до літературної роботи, і тепер я знову почуваюся письменником».

Тими ж або іншими словами готові були висловити свою вдячність АРА вчені, вчителі, лікарі, діячі мистецтва та культури, які, залишившись майже без засобів для існування, отримали в ті роки адресну допомогу від американської організації.

Забудькуваті політики

Минуло кілька років, більшовицька влада зміцніла і почала ставитися до допомоги, в критичний момент наданої Росії «буржуями», як до чогось, що принижує гідність першої держави робітників і селян. Змінилося ставлення до місії АРА і в США, адже замість послаблення комуністичного режиму результатом діяльності американських благодійників стало його фактичне зміцнення. Та й Гувер після свого невдалого президентства, що збігся з Великою депресією, став фігурою, м’яко кажучи, непопулярною.

Про місію АРА вважали за краще забути обидві сторони, а в Радянській Росії ця організація взагалі була занесена до списку шпигунських. Багато співробітників АРА дійсно мали досвід розвідувальної роботи, що випливає з їхніх послужних списків. Паралельно з офіційною діяльністю вони, звичайно ж, займалися збиранням найрізноманітнішої інформації та складанням аналітичних звітів. Іншого й не можна було очікувати від представників Заходу, які діяли в країні, закритій від решти світу і протиставляючи себе йому.

Але ці «шпигуни», навіть якщо вони такими і були, щодня годували в районах голодування понад 10 млн осіб. Завдяки медикаментам, які вони доставляли та розподіляли, а також самовідданості російських лікарів на території з 80-мільйонним населенням були приборкані тиф та холера і, як зізнавалося у звітах Наркомздоров’я, «відновлено основи охорони здоров’я». Усе це допомогло вижити цілому поколінню. Через кілька десятиліть йому довелося захищати свою батьківщину у Великій Вітчизняній війні, в якій СРСР і США билися пліч-о-пліч.

Це знають про це все в сучасній путінській росії? Скоріше всього, що ні.

Джерело