Шлях до війни: США намагалися переконати союзників і Зеленського в ризику вторгнення Росії. Ч.1

Сонячного жовтневого ранку вищі розвідувальні, військові та дипломатичні лідери країни подалися в Овальний кабінет на термінову зустріч з президентом Байденом. Вони прибули з високосекретним аналізом розвідки, складеним на основі нещодавно отриманих супутникових знімків, перехоплених засобів зв’язку та людських джерел, що розкривали військові плани президента Росії Володимира Путіна щодо повномасштабного вторгнення в Україну.

Протягом декількох місяців офіційні особи адміністрації Байдена насторожено спостерігали, як Путін накопичив десятки тисяч військовослужбовців і вишикував танки і ракети вздовж кордонів України. Коли літо закінчилось, Джейк Салліван, радник з національної безпеки, зосередився на збільшенні обсягу розвідданих, пов’язаних з Росією та Україною. Він організував засідання Овального кабінету після того, як його власні думки перейшли від невизначеності щодо намірів Росії, до занепокоєння, що він занадто скептично ставиться до перспектив військових дій, до тривоги.

Зібрання була однією з кількох зустрічей, які офіційні особи провели щодо України тієї осені — іноді збираючись меншими групами — але відрізнялася детальною розвідувальною картиною, яка була представлена. Байден і віце-президент Гарріс зайняли свої місця в кріслах перед каміном, а держсекретар Ентоні Блінкен, міністр оборони Ллойд Остін і генерал Марк А. Міллі, голова Об’єднаного комітету начальників штабів, приєдналися до директорів національної розвідки і ЦРУ на диванах навколо журнального столика.

Доручивши Саллівану зібрати всебічний аналіз намірів Росії, вони сказали Байдену, що розвідка оперативних планів Путіна, додана до поточних розгортань уздовж кордону з Україною, показала, що всі частини зараз на місці для масованого штурму.

За словами американських чиновників, розвідувальне співтовариство США проникло в різні точки політичного керівництва Росії, шпигунського апарату і військових, від вищих рівнів до передової.

Набагато радикальніші, ніж анексія Криму Москвою у 2014 році та підбурювання сепаратистського руху на сході України, військові плани Путіна передбачали захоплення більшої частини країни.

За допомогою змонтованих карт на мольбертах перед «Овальним столом» Міллі показав позиції російських військ і українську місцевість, яку вони мали намір завоювати. Це був план приголомшливої зухвалості, який міг становити пряму загрозу для східного флангу НАТО або навіть зруйнувати архітектуру безпеки Європи після Другої світової війни.

Коли  Байден, який вступив на посаду, провів свій перший брифінг, він обіцяв утримати країну від нових воєн та  визначив, що Путіна потрібно або стримувати, або  йому протистояти, і що Сполучені Штати не повинні діяти поодинці. Проте НАТО була далека від єдності щодо того, як поводитися з Москвою, і довіра до США була слабкою. Після катастрофічної окупації Іраку, хаосу, що послідував за виведенням військ США з Афганістану, і чотирьох років, коли президент Дональд Трамп прагнув підірвати альянс, було далеко не впевненим, що Байден може ефективно очолити реакцію Заходу на експансіоністську Росію.

Україна була неспокійною колишньою радянською республікою з значною корупції, а відповідь США та союзників на попередню російську агресію там була невизначеною та розділеною. Коли вторгнення настне, українцям знадобиться нова значна зброя, щоб захистити себе. Не настільки мало, що це могло гарантувати російську перемогу. Але занадто багато, щоб  не спровокувати прямий конфлікт НАТО з ядерною Росією.

Ця розповідь, у раніше не оприлюднених деталях, проливає нове світло на підйом у гору, щоб відновити довіру до США, спробу збалансувати таємницю навколо розвідки з необхідністю переконати інших у своїй істинності та завдання визначити, як найпотужніший військовий альянс у світі допоможе менш ніж досконалій демократії на російському кордоні протистояти нападу, не зробивши жодного пострілу з НАТО.

Перша з серії статей, що досліджують шлях до війни та військову кампанію в Україні, взята з глибинних інтерв’ю з більш ніж трьома десятками високопоставлених американських, українських, європейських та натовських чиновників про глобальну кризу, кінець якої ще не визначений. Деякі говорили на умовах анонімності, щоб не оприлюднити свіій інтелект та внутрішні переконання.

У Кремлі не відповіли на неодноразові прохання про коментар.

Коли того жовтневого ранку Міллі виклав масив данних, він та інші підсумували наміри Путіна: “Ми оцінюємо, що вони планують провести значну стратегічну атаку на Україну з декількох напрямків одночасно”, – сказав Міллі президенту. Їхні версії викликали шок та трепет.

За даними розвідки, росіяни прийдуть з півночі, по обидва боки від Києва. Одна сила рухалася б на схід від столиці через українське місто Чернігів, а інша флангувала б Київ на заході, відштовхуючись на південь від Білорусі через природний розрив між «зоною відчуження» на покинутій Чорнобильській АЕС і навколишньою болотистою місцевістю. Атака сталася б взимку, щоб тверда земля зробила місцевість легкопрохідною для танків. Сформувавши кліщ навколо столиці, російські війська планували захопити Київ за три-чотири дні. Спецназ, їхній спецназ, знайде і усуне президента Володимира Зеленського, уб’є його в разі потреби, і встановить дружній до Кремля маріонетковий уряд.

Окремо російські війська підуть зі сходу і пройдуть через центральну Україну до Дніпра, а війська з Криму займуть південно-східне узбережжя. Ці дії можуть зайняти кілька тижнів, прогнозували російські плани.

[Карти вторгнення Росії в Україну]

Зупинившись для перегрупування та переозброєння, вони далі рухатимуться на захід, до лінії північ-південь, що простягалася від Молдови до західної Білорусі, залишивши на заході українську державу — територію, яка в путінському розумінні була заселена непоправними неонацистськими русофобами.

Сполучені Штати отримали “надзвичайну інформацію” про таємні плани Кремля щодо війни, яку він продовжував заперечувати, пояснив пізніше директор Національної розвідки Авріл Хейнс. Вони включали не тільки позиціонування військ і озброєння та оперативну стратегію, а й такі тонкі моменти, як «незвичайне і різке збільшення фінансування операцій у надзвичайних ситуаціях і для нарощування резервних сил, навіть якщо інші нагальні потреби, такі як реагування на пандемію, були недостатньо забезпечені ресурсами», сказала він. Це було не просто навчання з залякування, на відміну від широкомасштабного розгортання Російських військ у квітні, коли путінські війська загрожували кордонам України, але ніе напали.

Декому в Білому домі було важко змінити свою свідомість  щодо масштабів амбіцій російського лідера.

«Це не здавалося такою річчю, яку візьме на себе раціональна країна», – сказав пізніше один з учасників зустрічі про заплановану окупацію більшої частини країни площею 232 000 квадратних миль і майже 45 мільйонів чоловік. Частина України була глибоко антиросійською, що викликало привид заколоту, навіть якщо Путін повалив уряд у Києві. І все ж розвідка показала, що все більше військ прибуває і влаштовується для повноцінного походу. Боєприпаси, продовольство та необхідні припаси розміщувалися в російських таборах.

Байден тиснув на своїх радників. Невже вони думали, що цього разу Путін, швидше за все, завдасть удару?

Так, вони підтвердили. Це реально. Хоча адміністрація протягом наступних кількох місяців публічно наполягала на тому, що не вірить, що Путін прийняв остаточне рішення, єдине, що його команда не могла сказати президенту в цей осінній день –  коли російський президент натисне на спусковий гачок.

Директор ЦРУ Вільям Бернс, який обіймав посаду посла США в Москві і мав найбезпосередніші взаємодії з Путіним з усіх в адміністрації Байдена, охарактеризував російського лідера як такого, що був  зациклений на Україні. Контроль над країною був синонімом путінської концепції російської ідентичності та влади. Точність планування війни в поєднанні з переконанням Путіна в тому, що Україна повинна бути реабсорбована батьківщиною, не залишили у нього сумнівів у тому, що Путін готовий до вторгнення.

«Я вважав, що він має  серйозні наміри”, – сказав Бернс через кілька місяців на брифінгу.

Розвідка підтвердила думки Путіна  його власними словами. Трьома місяцями раніше, у липні, він опублікував есе на 7,000 слів “Про історичну єдність між росіянами та українцями“, наповнене образами та сумнівними твердженнями. Росіяни та українці, стверджував він, були «одним народом» і що Захід “вкрав від Москви її власну територію”. Мається на увазі – Україну.

“Я впевнений, що справжній суверенітет України можливий тільки в партнерстві з Росією”, – написав Путін.

Всього за кілька тижнів до появи есе Байден і Путін провели саміт 16 червня, який обидва оголосили “конструктивним”. На той момент Україна викликала занепокоєння, але з яким, на думку чиновників Білого дому, можна було б впоратися. Коли делегація Білого дому покинула зустріч, що відбулася в Женеві, старший помічник Байдена пізніше згадає: «Коли ми сіли в літак і  повернулися додому ми не  думали, що світ стоїть на порозі великої війни в Європі».

Але подальша публікація Путіна “привернула нашу особливу уваг , заявив пізніше Салліван. “Ми почали дивитися, що тут відбувається, яка його кінцева гра? Як сильно він збирається йти далі?”. Як запобіжний захід, 27 серпня Байден санкціонував, щоб  на 60 мільйонів доларів переважно оборонної зброї були виділені з американських запасів і відправлені в Україну.

До кінця літа, коли аналітики, які побудували свою кар’єру вивчаючи Путіна збираючи воєдино розвідку з кордону і з Москви, все більше переконувалися, що російський лідер — сам колишній розвідник — бачив, що вікно можливостей закривається. Українці вже двічі піднімалися, щоб вимагати демократичного майбутнього, вільного від корупції та втручання Москви, під час Помаранчевої революції 2004-2005 років та протестів на Майдані 2013-2014 років, які передували анексії Криму Росією.

Не будучи членом НАТО чи Європейського Союзу, Україна зараз неухильно просувалася в західну політичну, економічну та культурну орбіту. Цей дрейф сильно живив обурення Путіна з приводу втрати Росією імперії.

У похмурій актуарній оцінці аналітики дійшли висновку, що Путін, якому ось-ось виповниться 69 років, розумів, що у нього закінчується час, щоб зацементувати свою спадщину як одного з великих лідерів Росії — того, хто відновив російське панування на Євразійському континенті.

Аналітики заявили, що Путін розрахував, що будь-яка реакція Заходу на спробу повернути Україну силою буде обурливою, але обмеженою в реальному покаранні. Російський лідер, за їхніми словами, вважав, що адміністрація Байдена покарана принизливим виходом США з Афганістану і хоче уникнути нових воєн. США і Європа все ще боролися з пандемією коронавируса. Канцлер Німеччини Ангела Меркель, де-факто європейський лідер, покидала посаду і передавала владу неперевіреному наступнику. Президент Франції Еммануель Макрон зіткнувся з боротьбою за переобрання проти відроджуваного правого крила, а Британія страждала від економічного спаду після Brexit. Значна частина континенту залежала від російської нафти і природного газу, які, на думку Путіна, він міг би використовувати як клин для розколу західного альянсу. Він накопичив сотні мільярдів доларів грошових резервів і був упевнений, що російська економіка зможе витримати неминучі санкції, як це було в минулому.

Отримавши нові дані  розвідки та відповідний на жовтневому зібранні, Байден “в основному мав дві можливі реакції”, – сказав Салліван. По-перше,  спробувати стримати Путіна,  але для цього йому “потрібно було відправити когось до Москви, щоб він сидів з росіянами на вищому рівні і казав їм: “Якщо ви це зробите, це буде мати  наслідки”.

По-друге, йому потрібно було поінформувати союзників про  дані американської    розвідки і залучити їх до виконання того, що, на думку адміністрації, має бути єдиною і жорсткою позицією загрозливих санкцій проти Росії, посилення і розширення обороноздатності НАТО, а також допомоги Україні.

Бернс був відправлений до Москви, а Хейнс – до штаб-квартири НАТО в Брюсселі.

Через кілька місяців Міллі все ще носив у своєму портфелі картки з записками, що відображають інтереси та стратегічні цілі США, обговорені на жовтневій зустрічі. Він міг продекламувати їх, навіть, з  голови.

Проблема: “Як ви підкорите і забезпечите міжнародний порядок, заснований на правилах” проти країни з надзвичайним ядерним потенціалом, “не йдучи на Третю світову війну?”

No 1: «Не треба безпосереднього конфлікту між військовими США та НАТО з Росією.»

No 2: «Стримуйте війну в географічних кордонах України.»

No 3: «Зміцнюйте і підтримуйте єдність НАТО.”

Радники Байдена були впевнені, що Україна влаштує бійку. США, Британія та інші члени НАТО витратили роки на підготовку і оснащення українських військових, які були більш професійними і краще організованими, ніж до нападу Росії на Крим і східний регіон Донбасу сімома роками раніше. Але навчання були зосереджені майже стільки ж на тому, як змонтувати внутрішній спротив після російської окупації, скільки на тому, як запобігти цьому в першу чергу. Зброя, яку вони постачали, була в першу чергу дрібноствольною та оборонною, щоб її не розглядали як західну провокацію.

[Розбиття мільярдів доларів американської військової допомоги Україні]

Адміністрація також мала серйозні побоювання щодо молодого президента України, колишнього телевізійного коміка, який вступив на посаду на величезній хвилі народної підтримки та прагнення до фундаментальних змін , але частково втратив публічну позицію через те, що не виконав обіцянку укласти мир з Росією. 44-річний Зеленський, схоже, не зрівнявся з безжальним Путіним.

Математика була не на користь України. Росія мала більше військ, більше танків, більше артилерії, більше винищувачів і керованих ракет, і в попередніх конфліктах демонструвала свою готовність підкорити своїх слабших супротивників, не зважаючи на втрати життів цивільного населення.

Київ може впасти не так швидко, як очікували росіяни, підсумували американці, але він впаде.

Російський лідер декламував свої звичні скарги на розширення НАТО, загрозу безпеці Росії та нелегітимне керівництво в Україні.

“Він дуже зневажливо ставився до президента Зеленського як до політичного лідера”, – згадує Бернс.

Слухаючи  тиради Путіна, які Бернс добре знав ще з років його перебування в Москві, він виголосив власний силовий меседж: США знають, чим ви займаєтеся, і якщо ви вторгнетеся в Україну, ви заплатите величезну ціну. Він заявив, що залишає лист від Байдена, підтверджуючи каральні наслідки будь-якого нападу Росії на Україну.

Путін “був дуже ввічливим”, сказав Бернс. Він не заперечував розвідданих, які вказували на російське вторгнення в Україну.

Директор ЦРУ також зустрівся з іншим радником Путіна – Миколою Патрушевим, екс-співробітником КДБ, з рідного міста Путіна Санкт-Петербурга, який керував Радою безпеки Росії.

Патрушев думав, що Бернс прилетів до Москви, щоб обговорити наступну зустріч Путіна і Байдена, і, здавалося, здивувався, що глава ЦРУ прийшов з попередженням про Україну.

[Людина, яка має вухо Путіна — і може хотіти його роботи]

Він майже точно повторив невдоволення Путіна історією і НАТО в його дискусіях з Бернсом. Здавалося, не було місця для змістовної взаємодії, і це змусило директора ЦРУ задуматися, чи не створили  Путін і його тісне коло помічників власну ехокамеру. Путін не прийняв незворотного рішення піти на війну, але його погляди на Україну затверділи, апетит до ризику зріс, і російський лідер вірив, що його момент можливості скоро мине.

“Мій рівень занепокоєння зріс, а не знизився”, – повідомив Байдену головний шпигун.

Коли Бернс розмовляв з Путіним, Блінкен сидів із Зеленським у Глазго, Шотландія, в кулуарах міжнародного саміту з питань зміни клімату. Він виклав розвідувальну картину і описав російський шторм, який пряму\ на Україну.

«Ми були тільки двоє, за два фути один від одного, – згадував Блінкен. Це була “важка розмова”.

Блінкен раніше зустрічався з українським президентом і думав, що знає його досить добре, щоб говорити відверто, хоча здавалося сюрреалістичним “сказати комусь, що ви вірите, що їхня країна буде захоплена”.

Він вважав Зеленського “серйозним, щирим, стоїчним”, поєднанням віри і зневіри. Зеленський  сказав, що проведе відповідний  інструктаж серед  своєї  команди. Адже українці “бачили в минулому низку російських фейків”, сказав Блінкен.  Зеленський явно переживав за  економічний колапс, якщо його країна запанікує.

Презентація Блінкена і скептицизм Зеленського задали  певну закономірність, яка буде повторюватися як приватно, так і публічно протягом наступних кількох місяців. Українці не могли дозволити собі відкинути дані  американської розвідки. Але з їхньої точки зору інформація була спекулятивною.

Зеленський чув попередження США,  але  американці не пропонували тих видів зброї, які потрібні були Україні для захисту:

“Ви можете мільйон разів сказати: “Слухай, може бути вторгнення”. Гаразд, може бути вторгнення — ви дасте нам літаки?» – сказав Зеленський. “Ви дасте нам протиповітряну оборону? ” Ну, ви не є членом НАТО”. О, гаразд, тоді про що ми говоримо?

Американці пропонували мало конкретних розвідданих, щоб врахувати  їхні попередження  “за останні чотири-п’ять днів до початку вторгнення”, – за словами міністра закордонних справ Зеленського Дмитра Кулеби.

Менш ніж через два тижні після зустрічі в Глазго, коли Кулеба і Андрій Єрмак, керівник апарату Зеленського, відвідали Держдепартамент у Вашингтоні, високопоставлений американський чиновник привітав їх чашкою кави і посмішкою. “Хлопці, рийте окопи!” – почав чиновник.

«Коли ми посміхнулися у відповідь, – згадував Кулеба, чиновник сказав, – я серйозно. Починайте рити траншеї. … На вас нападуть. Масштабна атака, і до неї треба готуватися”. Ми запитали подробиці; їх не було”.

Якщо американці були розчаровані скептицизмом України щодо планів Росії, то українці були не менш розчаровані дедалі публічнішими попередженнями США про наближення вторгнення.

«Нам довелося знайти баланс між реалістичною оцінкою ризиків і підготовкою країни до найгіршого … і утримання країни в економічному та фінансовому плані”, – сказав Кулеба. “Кожен коментар, що надійшов від США про неминучість війни, відразу відбився на [українському] курсі валюти”.

Ряд американських чиновників оскаржили українські спогади, заявивши, що вони надали київському уряду спеціальні розвіддані на початку і протягом усього періоду перед вторгненням.

Але коли мова зайшла про Україну, американська розвідка навряд чи була відкритою книгою. Офіційні вказівки забороняли шпигунським агентствам обмінюватися тактичною інформацією, яку Україна може використовувати для здійснення наступальних атак на місця розташування російських військ у Криму або проти підтримуваних Кремлем сепаратистів на сході.

Власний розвідувальний апарат України також був прострілений російськими кротами, а американські чиновники поблажливо ставилися до того, що конфіденційна інформація опинилася в руках Москви. Після початку війни адміністрація Байдена змінила свою політику і поділилася інформацією про пересування російських військ по всій Україні, на тій підставі, що країна тепер захищається від вторгнення.

На паралельній зустрічі під час конференції «Групи 20» у Римі наприкінці жовтня Байден поділився деякими новими розвідданими та висновками з найближчими союзниками Америки — лідерами Британії, Франції та Німеччини.

У середині листопада Хейнс використала раніше заплановану поїздку до Брюсселя, щоб ознайомити ширше коло союзників: Північноатлантичну раду НАТО, головний орган, що ухвалює рішення в Альянсі з 30 членів. Виступаючи у великій аудиторії, вонаобмежила свої зауваження тим, що, на думку розвідувального співтовариства, вона  показав докази, а не запропонувала політичні рекомендації.

“Ряд членів піднімали питання і скептично ставилися до думки про те, що президент Путін серйозно готується до можливості широкомасштабного вторгнення”, – нагадала Хейнс.

Французькі та німецькі чиновники не могли зрозуміти, чому Путін спробує вторгнутися і окупувати велику країну лише з 80 000 до 90 000 військовослужбовцями, які, як вважалося, були масово розміщені на кордоні. Супутникові знімки також показали, як війська рухаються туди-сюди від кордону. Інші стверджували, що росіяни проводять навчання, як наполягав сам Кремль, або грали в гру-снаряд, призначену для приховування мети вторгнення.

Більшість з них сумнівалися і зазначали, що Зеленський, схоже, думав, що Росія ніколи не нападе з амбіціями та силою, які прогнозують американці. Хіба Україна не найкраще розуміла наміри Росії?

Тільки англійці і країни Балтії були повністю на боці Хейнс. У якийсь момент чиновник з Лондона підвівся і жестом попрямував у бік Хейнса. “Вона має рацію”, – сказав чиновник.

Але Париж і Берлін згадали рішучі заяви США про розвідку щодо Іраку. Тінь цього глибоко недосконалого аналізу нависла над усіма дискусіями перед вторгненням. Дехто також вважав, що Вашингтон лише місяцями раніше значно переоцінив стійкість уряду Афганістану, коли американські військові виводилися. Уряд розпався, як тільки таліби увійшли в Кабул.

“Американська розвідка не вважається від природи надійним джерелом”, – сказав Франсуа Ейсбур, експерт з питань безпеки і давній радник французьких чиновників. – Вона вважалася схильною до політичних маніпуляцій».

Європейці почали селитися в табори, які мало змінювалися протягом декількох місяців.

“Я думаю, що в основному було три варіанти” , – сказав високопоставлений чиновник адміністрації. Для багатьох у Західній Європі те, що робили росіяни, було «всього навсього примусовою дипломатією, [Путін] просто нарощував, щоб побачити, що він може отримати. Він не збирається вторгатися … це божевілля”.

Багато хто з нових членів НАТО у східній і південно-східній Європі думали, що Путін “може щось зробити, але це буде обмежено за обсягом” , сказав чиновник, ” … ще один укус у [українське] яблуко», подібний до того, що сталося у 2014 році.

Але Британія і країни Балтії, які завжди нервували через російські наміри, вважали, що наближається повномасштабне вторгнення.

Коли скептично налаштовані країни-члени попросили більше розвідданих, американці надали деякі, але стрималися від того, щоб поділитися всіми.

Історично склалося так, що Сполучені Штати рідко розкривали свої найчутливіші розвідувальні дані такій різноманітній організації, як НАТО, перш за все, побоюючись витоку секретів. У той час як американці та їхні британські партнери дійсно ділилися значною кількістю інформації, вони приховували сирі перехоплення або характер людських джерел, які мали важливе значення для визначення планів Путіна. Це особливо засмутило французьких і німецьких чиновників, які давно підозрювали, що Вашингтон і Лондон іноді приховували основу своєї розвідки, щоб вона здавалася більш остаточною, ніж це було насправді.

Деякі з країн альянсу надали власні висновки, сказала Хейнс. США також створили нові механізми обміну інформацією в режимі реального часу зі своїми іноземними партнерами в Брюсселі. Остін, Блінкен і Міллі були по телефону зі своїми колегами, ділилися, слухали, кепкували.

З часом, згадував один високопоставлений європейський чиновник в НАТО, “про розвідку розповідали неодноразово, послідовно, чітко, достовірно, дуже докладно з дуже хорошим сценарієм і підтверджуючими доказами. Я не пам’ятаю хоч одного ключового моменту, коли б лампочка згасла” в багатомісячних зусиллях переконати союзників, сказав чиновник. В кінцевому рахунку, «це була гра  з вогнам в кімнаті».

Макрон і Меркель роками мали справу з Путіним і їм було важко повірити, що він настільки ірраціональний, щоб почати каламітну війну. Через кілька тижнів після женевської зустрічі Байдена вони намагалися організувати саміт ЄС-Росія, але  його збили скептичні члени блоку, які розглядали це як небезпечну поступку агресивній позиції Росії.

Через кілька місяців, незважаючи на нові дані американської розвідки, французи і німці наполягали на тому, що є шанс на дипломатію. Американці і англійці мало сподівалися, що будь-які дипломатичні зусилля окупляться, але були готові тримати двері відкритими — якщо європейці щось дадуть натомість.

“Велика частина нашої уваги,—згадував Салліван,—в основному полягала в тому, щоб сказати їм: “Дивіться, ми погодимось на дипломатичний шлях і будемо ставитися до нього [як до] серйозного … якщо ви серйозно поставитеся до планування [військових] сил і санкцій”. “

Кожна сторона була переконана, що це правильно, але була готова діяти так, ніби це може бути неправильно.

Протягом наступних кількох місяців американці прагнули показати західноєвропейцям та іншим, що вони все ще готові шукати мирного врегулювання, хоча в глибині душі вони були переконані, що будь-які російські зусилля на переговорах – це шарада. “Це в основному спрацювало”, – сказав Салліван про стратегію адміністрації.

7 грудня Путін і Байден поговорили на відеодзвінку. Путін стверджував, що розширення західного альянсу на схід був головним фактором у його рішенні ввести війська до кордону України. Росія просто захищала власні інтереси і територіальну цілісність, стверджував він.

Байден відповів, що Україна навряд чи найближчим часом вступить до НАТО, і що США і Росія можуть дійти згоди щодо інших занепокоєнь, які росія має щодо розміщення американських систем озброєння в Європі. Теоретично, був простір для компромісу.

Деякий час, коли Блінкен очолював дипломатичні зусилля США з неодноразовими візитами до столиць НАТО та штаб-квартири Альянсу в Брюсселі, українці продовжували контакти з європейськими урядами, які все ще здавалися набагато менш переконаними в намірах Путіна, ніж американці.

Кулеба та інші в уряді вірили, що буде війна, заявив пізніше український міністр закордонних справ. Але до самого вторгнення «я не міг повірити, що нас чекає війна такого масштабу. Єдиною країною в світі, яка наполегливо говорила нам: «З такою впевненістю», що будуть ракетні удари, були Сполучені Штати Америки. … Кожна інша країна не поділяла цей аналіз і [натомість] говорила: так, війна можлива, але це буде скоріше локалізований конфлікт на сході України».

— Поставте себе на наше місце, — сказав Кулеба. “З одного боку, США говорять вам щось абсолютно неймовірне, а всі інші моргають на вас оком і кажуть, що це не те, що, на нашу думку, станеться”.

Насправді, англійці та деякі балтійські чиновники вважали ймовірним повне вторгнення. Але Кулеба був далеко не самотній у своєму скептицизмі. Його президент поділяв це, за словами помічників Зеленського та інших чиновників, які його інформували.

“Ми серйозно сприйняли всю інформацію, яку нам давали наші західні партнери”, – нагадав Єрмак, керівник штабу Зеленського. “Але давайте будемо чесними: уявіть, якби вся ця паніка, яку штовхало так багато людей, відбулася. Створення паніки – метод росіян. … Уявіть, якби ця паніка почалася за три-чотири місяці до цього. Що б сталося з економікою? Чи змогли б ми протриматися п’ять місяців, як зараз?”.

Далі буде…

The Washington Post.