Звідки беруться «ініціативи з російським душком», та що з ними робити
Українці заледве встигли оговтатися від незрозумілої ініціативи Макрона, яку підтримав Шольц, щодо необхідності «альтернативного варіанту євроінтеграції для України» (читай – таке собі «гетто для України в ЄС», детальніше – тут), як прилетіла чергова порція, і не одна. Зокрема, від італійців – глави МЗС Луїджі ді Майо та колишнього прем’єра, старого друга путіна Сільвіо Берлусконі: перший пропонує так званий «мирний план», а другий – пристати на умови рф. А ще – від газети The New York Times. У статті під назвою «Війна в Україні ускладнюється, а Америка не готова», яка виражає позицію редакції, пропонують примусити нашу державу до поступок.
Але давайте спершу про італійську ініціативу (інше згадаємо в тексті по ходу).
19 травня в газеті La Repubblica з’явилася новина під назвою «Мир у 4 етапи»: італійський міністр закордонних справ Луїджі ді Майо презентував генсекретареві ООН Антоніу Ґутеррішу план, який, на думку Італії, може зупинити війну росії проти України.
Деталі плану:
- припинення вогню та демілітаризація лінії фронту зі створенням механізмів спостереження;
- багатосторонні переговори про майбутнє України з обговоренням можливості зробити країну, за наявності міжнародних гарантій, нейтральною і підготовки її вступу до ЄС;
- створення повної автономії Криму та Донбасу, за умови визнання москвою цих територій частиною України (документ передбачає, що ці регіони зможуть встановити свої мовні та культурні права, вільне пересування товарів, послуг і людей між країнами, а також самостійно керувати своєю безпекою);
- створення нової багатосторонньої угоди про безпеку в Європі та виведення російських військ, принаймні, на позиції до 24 лютого 2022 року.
Італія пропонує долучити до реалізації цього плану, зокрема, ООН, Євросоюз, Туреччину, Китай, Канаду та Ізраїль.
Як зреагувала на це Україна?
Речник МЗС Олег Ніколенко в коментарі Укрінформу дипломатично зазначив, що відповідні пропозиції українською стороною нині «вивчаються». Водночас він наголосив, що «будь-яке політичне рішення має базуватися на повазі суверенітету та територіальної цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах».
То що тоді з цього може бути в принципі?
Це абсолютно безглузда пропозиція
Саме так оцінює італійський «мирний план» міністр закордонних справ України у 2007-2009 рр. Володимир Огризко. І, як з’ясувалося, не лише він.
«Ця пропозиція не має жодних перспектив. По-перше, тому що вона фактично стає індульгенцією путіну для нових агресій, включаючи уже країни НАТО. По-друге, з такою пропозицією ніколи не погодиться український народ», – наголошує дипломат.
Тож італійські потуги, звісно, можна взяти до уваги, але не більше.
«Дивує, що такий документ узагалі міг народитися і був підтриманий міністром закордонних справ Луїджі ді Майо. Це повне нерозуміння ситуації і того, що на таких засадах жодного миру в Європі та й, узагалі, глобального миру бути не може. Схоже, через путінську пропаганду, корисні ідіоти на Заході все ще продовжують дивитися на рф як на щось статичне, незмінне і дуже велике. Обмінювати припинення вогню на нейтральність, політичний протекторат і розвал країни? Це про що взагалі? Треба поставити жирну крапку і на тому припиняти будь-які дискусії на цю тему», – підкреслив пан Огризко.
«Зараз вже інші умови, інше становище українського війська, інші позиції в міжнародній антипутінській коаліції. Такий план нам точно не підходить. Зрештою, за останній місяць сильно змінилася риторика української влади. Нагадаю заяву Дмитра Кулеби: «Мета нашої держави – звільнити усі окуповані території», – доповнює політолог, аналітик Центру «Нова Європа» Катерина Зарембо.
«Будь-яка угода, підписана на цьому етапі, не закінчить війну, а лише трохи її призупинить. Тож оцінюю цей план песимістично. Оскільки перший же пункт — припинення вогню та ліквідація лінії бойових зіткнень під наглядом ООН. Фактично це означає заморожування конфлікту та фіксація кордонів по поточній лінії фронту», – звертає увагу голова фракції «Голос» у Київраді Григорій Маленко.
А це – суперечить нашим державним інтересам, оскільки ставить на «стоп» наш контрнаступ та повернення як законних територій України, так і людей.
«Нам потрібен не привід для паузи, а підтримка в постачанні зброї для захисту держави», – додав він.
«Припинення вогню буде порушуватись російською стороною постійно. ООН навряд чи буде наглядати за ліквідацією ліній зіткнення, оскільки на рівні організації для цього має бути прийнята резолюція, яка гарантовано буде заблокована рф. Нейтралітет України щодо НАТО також є неприйнятним. Будапештський меморандум також не гарантував нам безпеку», – каже політичний аналітик Ігор Зарічний.
«Цей план неможливо виконати, – акцентує політичний експерт Євген Савісько. – Навіть після обрання в рф нового «царька». А путіну подібний план взагалі не потрібен. Тому він лише може гратися у його виконання».
рф цей план взагалі не прийме, адже там Крим – де-юре український.
«Зрештою, й Україна не піде на надання статусу широких автономій для Донбасу і Криму», – додав експерт.
Далі – ООН: «Вона не має жодного впливу на будь-які процеси. Це мертва структура. І долучення її до мирного процесу лише викликає сумний сміх».
І останнє – не зрозуміло, які будуть гарантії від рф: «А без цього не варто навіть витрачати час на розгляд проекту «італійського плану».
«Навіть якщо Італія виступає з хорошими намірами, то це наміри які не можливо втілити в життя», – каже заступник директора Українського незалежного центру політичних досліджень (УНЦПД) Марія Гелетій.
Простіше кажучи, навіть якщо такий план і спробувати реалізувати, то він, як і «Мінськ» чи «формула Штайнмаєра» не принесе жодного результату. А лише дасть рф відчуття безкарності.
«І це означатиме затяжну війну, яка своєю чергою провокуватиме ще більше схожих ідей. Бо війна в Україні впливатиме на економічну ситуацію в інших країнах, створюватиме гуманітарну, продовольчу та інші кризи», – підкреслила пані Гелетій.
Ну, з планом усе зрозуміло. Але навіщо це Італії?
Схоже, без втручання рф не обійшлося
«Позиція прем’єр-міністра Італії є чіткою і недвозначною: засудження дій росії, санкції проти агресорки, власне, усе те, що йде в одній лінії з Євросоюзом відносно того, що рф треба покарати. Скоріш за все, це вияв внутрішніх процесів в Італії, де щонайменше є дві політичні сили, які не хотіли б погіршення відносин з рф. Чому так відбувається? А тому, що вони або сидять на фінансовій голці кремля, або виконують якісь інші завдання, які потім їм компенсуються», – вважає Володимир Огризко.
Йдеться про давніх друзів путіна – лівих та правих популістів – партії «5 зірок» та «Ліга Півночі», які входять (на диво!) до урядової коаліції. Прем’єр їм має щось «демонструвати». І це «щось» має відповідати їхнім вподобанням. Між тим, лідером «Ліги Півночі» є Маттео Сальвіні, який критикував Євромайдан, підтримував незаконний референдум в окупованому Криму, відвідував півострів у 2014 році, а також – неодноразово закликав до скасування санкцій проти росії. Плюс – його партію доказово підозрювали у корупції, зокрема, в отриманні фінансування з боку кремля.
«Ситуація на фронтах важка. І для того, щоб перемогти – доведеться зробити ще дуже і дуже багато. Але навіть на тлі такої ситуації, жодні обіцяні «перемоги» кремлю не вдаються… Тож активуються «консерви» у різних країнах, які й підіймають оцю хвилю: мовляв, «росію треба зрозуміти», що «путіну треба врятувати обличчя», що «варто сідати і домовлятися» тощо. Але ця хвиля розіб’ється об скалу перемоги українських збройних сил», – переконує пан Огризко.
Канцлер Німеччини Олаф Шольц і президент Франції Емманюель Макрон«москва розуміє спрямовану проти неї тенденцію і робить зараз безпрецедентні зусилля, мобілізуючи всю свою агентуру, засвічуючи навіть таких високих агентів, яких вона намагалися весь час зберегти. Розгортає кампанію під гаслом Don’t humiliate russia — не принижуйте росію», – пише у своєму блозі російський політолог, публіцист Андрій Піонтковський.
Тон, за його словами, задав президент Франції Макрон. Але в нього знайшлися й прибічники у США.
«Основна атака точиться саме там, у Штатах. Глава Пентагону Ллойд Остін, наприклад, зазнає персональних атак дуже відомих у Вашингтоні політологів, як от Девіда Ігнатіуса, колумніста The Washington Post, – звертає увагу політолог. – Я навіть ніколи не припускав, що такі люди виступатимуть із потрібних кремлю позицій, а от треба ж. Мабуть, дуже погані справи у москви, що вона свистає всіх своїх приспаних агентів нагору. Ці люди не приховують свого порядку денного. Вони хочуть допомогти москві реалізувати її останній зі сценаріїв виходу з відчайдушного становища — змусити Україну підписати якусь мирну угоду. Я думаю, що ось до цієї позиції Макрона близькі уряди Німеччини та Італії».
Щодо журналістів, то не лише The Washington Post «замазалася»… Як ми уже згадували, 19 травня редакція газети The New York Times, на яку ліваки-антиглобалісти мають дость потужний вплив, опублікувала статтю, де заявила, що «американці незабаром можуть втомитися від України». У NYT вважають, що «путін не відступить» і натякають, що «українській владі треба буде йти на компроміси».
Звісно, не варто так вже й перейматися через цю статтю. Це – прояв конкуренції впливів всередині США. Ліваки нагадують, що електоральні успіхи/поразки демократів залишаються в їхніх руках. Отже, «консерви» відкриваються всюди…
«Згадайте, якою була внутрішня боротьба в адміністрації президента США. Між — з одного боку — головою Держдепу США Ентоні Блінкеном і Ллойдом Остіном, а з іншого боку помічником Байдена з національної безпеки Джейком Салліваном, таким типовим «путін ферштейнером». Він зазнав поразки, його не чути і не видно. І вся ця кампанія москви налаштована на активізацію цієї групи Саллівана всередині адміністрації Байдена. Але настрій американського суспільства, Конгресу та більшості політикуму такий, що можна твердо сказати — це їм не вдасться», – переконує Андрій Піонтковський.
Не варто розглядати Макрона, Шольца та Драгі у цій історії, як окремо діючих політиків, каже публіцист, політичний експерт Юрій Радухін: «Після відомих закликів Макрона «Не можна принижувати рашу» та «Збережемо обличчя Путіну» – я чекав на щось подібне саме від Драгі, який тісно пов’язаний із Берлусконі. Шольц побоявся – у нього в Німеччині складна ситуація. Італійська план – це логічне продовження та наступний етап після тез Макрона, який озвучує агонічні хотілки путіна. Макрон, Шольц та Драгі – йдуть в одній упряжці».
А запряг їх путін, щоби зараз вислизнути із зашморгу.
І що б там не говорили,«путін не розраховував на таку реакцію Заходу, путін – один проти всього світу. Шансів нема. Чи досягнув путін своїх цілей? Ні. Отже, намагається відкласти війну. І головне для нього зараз – зупинити стрімку мілітаризацію України, залишивши без парасольки НАТО. Захід за своєю прагматикою ніколи не розумів росію взагалі, і путінську – зокрема, – стверджує пан Радухін.
Якщо рф зараз випустити з капкана, спробувати «зберегти обличчя путіну», то свавілля, війна і кров – ніколи не припиняться.
«І через 2-5 років світ знову колотитиме. путіну сьогодні необхідно зупинити дві речі: по-перше, наш контр-наступ, по-друге, ленд ліз та мілітаризацію України. Тим часом, як Україна має єдину можливість зберегтися на геополітичній карті: перемогти у війні, деокупувати свої території, а також завжди мати сильну армію, озброєну зброєю 4-5 покоління», – наголошує Юрій Радухін.
«Плани кремля зазнали значних корегувань. Цю корекцію ми можемо «відчути» не тільки на фронті, а, перш за все, через активізацію російських лобістів за кордоном. Залучаються журналісти, політики, урядовці – всі кого можуть «зацікавити» росіяни. Ціль одна – мир на умовах рф і «зберегти обличчя путіну», про що надзвичайно активно останні дні намагається писати іноземна преса, представники закордонного експертного середовища», – доповнює політолог Олексій Буряченко.
Так званий «мирний план» Італії якраз про це, стверджує він: «Це комплексна та продумана пропозиція, «ноги» якої, на моє глибоке переконання, «ростуть» саме з рф».
Як мінімум тому цей план Україні треба відкинути.
«Політичне керівництво нашої держави, зокрема президент, нераз публічно говорили, що ми не прогнемося під вимоги окупанта, не станемо задовольняти хворобливі амбіції кремлівського карлика. Так, амбіції ці стали значно скромнішими, але до їх зменшення призвели, перш за все, військові поразки на полі бою та героїчний супротив українців, а не риторика багаторічного «глибокого занепокоєння», – акцентує політолог.
Замість висновку
Попри те, що Італія, Франція та Німеччина продовжують бути дещо залежними від росії, а відтак вважають, що путіна не можна ображати, а з ним треба спілкуватися, як з «поважним партнером» тощо – саме вони є нашими друзями і партнерами. Не такі друзі, звісно, як США, Велика Британія, Польща, країни Балтії, тим не менш, це треба цінувати. Тож українська дипломатія має нині активізуватися на всі 300%, а то й більше. Без різких демаршів, але з гнучкою критикою і доступним поясненням, що не «мирні плани з російським душком», а тільки сильна Україна в євроатлантичній сім’ї – запорука надійності та безпеки в Європі, у вільному світі!
Переможемо!
Мирослав Ліскович. Київ
