Путін демонстративно заохотив жорстокість у Бучі
18 квітня Путін присвоїв 64-й окремій мотострілецькій бригаді ЗС РФ почесне найменування “гвардійської”. Як сказано у наказі, “особовий склад бригади виявив масовий героїзм, відвагу, стійкість та мужність у бойових діях із захисту Вітчизни та державних інтересів в умовах збройних конфліктів”.
Як стало відомо, востаннє перед нагородженням “масовий героїзм, відвагу, стійкість і мужність” новоявлені гвардійці виявили у Бучі, яка стала символом убивств, зґвалтувань, мародерства та інших можливих військових злочинів, що скоєні на території України армією Росії. Дарма що, крім 64-ї бригади в Бучі були й інші підрозділи російської армії, медійну славу здобула саме вона завдяки даним української розвідки. І тому її заохочення видається символічним і навіть демонстративним.
Заохочення жорстокості
З самого початку війна в Україні вразила спостерігачів жорстокістю та варварством, яких Європа не бачила понад 70 років. Віроломний напад, обстріл мирних міст, людиноненависницька пропаганда, військові злочини – хто міг повірити ще недавно, що все це можливо у 21 столітті?
Здавалося б, навчене досвідом 20 століття людство виробило норми, які покликані у будь-якій ситуації захищати мирне населення. Але виявилося, що армія Росії, держави-члена Ради Безпеки ООН, із цими нормами зовсім не знайома, як незнайомі її солдати та офіцери з поняттям “злочинний наказ”.
За минулі два місяці керівництво Росії не тільки не визнало жодного зафіксованого міжнародною пресою, медиками та криміналістами злочину, вчиненого російською армією в Україні, а й не висловило готовності до їхнього розслідування. Усі вони незмінно оголошуються російським керівництвом провокаціями українців.
У разі війни важко очікувати від керівництва будь-якої армії публічного визнання злочинів своїх солдатів. Але після того, як трагедія Бучі прогриміла на весь світ, з’явилася надія, що буде проведено якесь внутрішнє розслідування та подібна поведінка щодо мирних громадян буде засуджена або хоча б не заохочуватиметься.
Ці надії, якщо вони взагалі в когось були, виявилися марними. Рішення Путіна привласнити почесне найменування тим, хто підозрюється в участі у різанині в Бучі, позбавляє сенсу будь-які міркування про те, що злочини російської армії в Україні пояснюються неадекватністю їхніх безпосередніх виконавців. Тепер очевидно, що керівництво Росії та особисто Володимир Путін не лише не засуджує, а й навіть вітає жорстоке ставлення окупантів до мирних жителів. Можливо, їм здається, що розправи, пограбування та знущання мають нагнати на українців жах та схилити їх до припинення опору. Втім, крім заохочення злочинів можна побачити й інші резони.
Плювок в обличчя Заходу
Путін любить нагороджувати тих, кого преса і громадськість, що критикує його, називає організатором або співучасником якогось гучного злочину і вже не раз робив це. Найхарактерніший випадок – нагородження Сулеймана Геремєєва орденом “За заслуги перед Батьківщиною” у п’яту річницю вбивства Бориса Нємцова, в причетності якого він і підозрювався. Швидше за все, цим цілком осмисленим рішенням Путін показав і своїм, і чужим, що він завжди на боці тих, хто виконує його накази. І чим більше обурюється Захід, тим із великим задоволенням Путін демонструє йому свою готовність і далі зневажати все те, чим там найбільше дорожать – ті самі загальнолюдські цінності, про які в путінській Росії заведено говорити з неприхованою зневагою.
У якомусь сенсі вся ця війна – криваве і страшне “свято непослуху” Володимира Путіна, який нарешті дозволив собі та всім тим, хто готовий йти за ним, все, що в сучасному світі засуджується чи забороняється. І в цій логіці заохочення підозрюваних у причетності до злочинів у Бучі – це ще й черговий плювок Путіна в обличчя західній громадській думці та всій сучасній цивілізації.
Гвардія Путіна
Публічно відзначаючи особливою увагою тих, кого весь світ підозрює у нелюдській жорстокості, Путін провокує повторення таких епізодів. Він демонструє й армії, і російському суспільству, і українцям, і всьому світу: з боку керівництва Росії вбивць, ґвалтівників, мародерів у погонах чекає лише підтримка, а тому стримувати себе не треба – ні рядовим, ні генералам, ні тим, хто підбурює їх на “подвиги”, пропагандистам.
Путіна абсолютно не турбує, що потім вбивці та мародери повернуться до міст Росії та застосовуватимуть отримані в Україні навички. Навпаки, ветерани війни в Україні, всі ці “гвардійці” з Бучі стануть ще однією опорою його влади. Знаючи, що в усьому світі їх вважають злочинцями, вони будуть зацікавлені у збереженні путінського режиму за всяку ціну. Можливо, в цьому головний внутрішньополітичний сенс всього, що відбувається, – не лише розправитися з Україною та демонстративно розтоптати всі цінності сучасної цивілізації, а й помазати кров’ю українців якнайбільше росіян, щоб усі вони стояли на сторожі режиму Путіна, альтернативою якому буде покарання для них.
Автор: Федір Крашенинников – російський політолог і публіцист, автор книг “Після Росії” та “Хмарна демократія”, яку він написав разом із Леонідом Волковим.
