Доповідь підполковника Антоніна Земана – Баровського про події у Підкарпатській Русі у березні 1939 року. Ч. 5

Seite 184

Якщо потрібно втрутитись, він подасть пароль: “Я прийду на парад”. Генерал Прхала тоді також заявив, що він поговорить із Волошиним на другий день і, відповідно до результату цієї розмови, він віддасть подальші розпорядження. Тоді я попереджав генерала Прхалу від повільності. У мене були повідомлення про те, що січовики збираються захопити будівлю уряду. Якщо вони не діятимуть швидко, буде кровопролиття – таким було моє бачення цієї ситуації. Потім Волошин пообіцяв генералу Прхала, що порядок буде збережено. Але покращення не відбулося. Тому він знову зателефонував мені і заявив: “Сьогодні ввечері ти візьмеш місто відповідно до плану”. Я підготувався, спрямувавши роти SOS (SOS – Straže obrany statu) від кордону до Хуста. Армія мала наступати з центру міста, з казарм. Потім, коли я видав пароль уночі, Прхала знову зателефонував мені і наказав поки що нічого не робити і чекати. Через три дні біля квартири Прхала сталася стрілянина. Прхала знову наказав бути готовим до очищення.

У ніч з 12 на 13 березня 1939 року я повернувся з Волового до Хуста близько першої години ночі. За мить прибув посильний, який повідомив мені, що підполковник Вака, чоловік дочки батька Волошина (тобто його зять), новопризначений командир жандармерії, в будівлі уряду видає Січі зброю, а Січ уже займає будівлю уряду. Я, відповідно до наказу, який мав, розпорядився, щоб черговий загін жандармерії зайняв урядовий будинок і щоб жандармерія не підкорялася підполковнику Вака. Внаслідок нападу жандармів на будівлю уряду один жандарм і одна січовина були поранені. У ніч на 13 березня 1939 року сечовики почали стріляти, перекривши дороги та зупинивши рух. Вони, мабуть, хотіли захопити владу в країні. Ще тієї ж ночі я послав свого радника з охорони кордонів К.⁵⁴⁾ до урядової будівлі, щоб убезпечити сейф, де зберігалися таємні військові документи. Однак коли К. підійшов до будівлі уряду, його було зупинено п’ятьма січовиками, які хотіли стягнути його з мотоцикла. Один січовик направив на нього револьвер і вистрілив у нього. Потім він вирушив у будівлю уряду, де сховав документи і поінформував генерала Прхалу про ситуацію, що склалася. Прхала надіслав за мною мотоцикліста з наказом діяти відповідно до затвердженого плану. Однак я не міг поїхати в місто, скрізь було повно січовиків, і вони стріляли в мене. Тому я повернувся в чеську колонію, там розбудив жандармів, які відпочивали після служби і відразу ж підняв їхній загін, який захищав би чехів, що перебувають у небезпеці. Генерал Прхала прислав за мною броньовик, і я подався до нього за інструкціями. Я також викликав військове підкріплення по телефону та наказав ротам SOS (SOS – Straže obrany statu) у Ізі, Сокирниці та В. Копані забезпечити охорону важливих об’єктів у місті.

Згідно з базовим планом, кулеметна рота та одна піхотна рота 45-го піхотного полку отримали завдання захопити лікарню за вокзалом Хуст, де розмістилися близько 400 січовиків. Прикордонна служба та підрозділ жандармерії мали всіх їх заарештувати. У ніч із 13 на 14 березня сталася стрілянина. У цей час сили держохорони зміцнилися на вихідній точці для атак із вершини Хустського замку. 14 березня було проведено атаку та захоплення. Січевики відступили на Шибеницьку вершину (Голгофу, тобто цвинтар) і чинили там жорстокий опір. Вони були оснащені німецькими револьверами та автоматичними пістолетами марки “Парабелум”. Крім того, у них були кулемети, які їм постачали наші солдати, що перейшли на їхній бік. Їх командиром був Климпуш, з сел. Ясіня. Він походив із відомої української родини і був власником тартака.

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

⁵³⁾ Володимир Вака. Йдеться про колишнього штабс-капітана чехословацької армії, який за грубі дисциплінарні порушення у 1924 році з посади був демобілізований на громадянку, а у листопаді 1938 року на прохання Августина Волошина у званні підполковника жандармерії він був призначений земським начальником. Дивись: Поп Іван: історія Підкарпатської Русі в даних, стор 385.

⁵⁴⁾ Незрозуміло, хто це і чому автор вказав його лише ініціалами.

⁵⁵⁾ Значний відсоток місцевих солдатів служив у чехословацьких військах у Підкарпатській Русі. Незадовго до цих подій, 1 березня 1939 року, із запізненням надійшли на військову службу призовники, які спочатку мали вступити на службу у жовтні місяці 1938 року. Порівняй Військово-історичний архів (далі лише VHA) Братислава, Збірник законодавчих актів.

Seite 185

У нього колись ховався вбивця польського міністра П’єрацького. тоді Климпушу було близько 40 років, і був він великим шанувальником німців. Це був важкий бій, який тривав понад дві години, січовики зазнали втрат і в результаті вони були вигнані з пагорба Голгофа (мається на увазі цвинтар). Потім вони відступили через Велятино до румунського кордону. Дорогою напали на підрозділ прикордонників, поранивши їх бригадира та пограбувавши касу разом із сейфом. Потім вони зникли в лісі.

Інша група Січі влаштувалась у школі на площі Духновича в Хусті (Колишня III-тя школа?). Але незабаром школу захопили ротою 45-го піхотного полку. Найбільш завзято оборонявся готель Січі (колишній готель Коруна). Це було лігво, в якому мешкали українці. По всьому периметру з меблів були влаштовані барикади, і всі двері були зачинені. SOS (SOS – Straže obrany statu) атакували готель за допомогою взводу броньовиків. Але в готелі були функціонери Січі, які стійко захищали свої позиції та своє життя. Боротьба за це січовицьке гніздо тривала понад дві години. У готелі жив також Legationsrat Hoffmann – Адміністративний Законодавчий Радник. Коли розв’язався бій, він ліг на підлогу і навіть не ворухнувся, коли ж наші люди послали за ним броньовану машину і хотіли відвезти його до генерала Прхала. Гоффман не хотів їхати тому, що стріляли. Коли готель упав, радник німецької місії вийшов з нього блідий і зляканий. Звичайно, це був цікавий, хоч і не зовсім приємний досвід для дипломата – всі бойові дії, які відбулися, він сам спровокував.

Ще одна група січовиків розмістилася у будинку торговця боєприпасами та зброєю Розенбаума. То були українські студенти університетів, які навчалися у Парижі. Вони були найдикішими. Вони застрелили одного з наших сержантів, а в мене стріляли з дробовика (мисливська рушниця). На них напала група жандармів та прикордонників. Вони здалися лише тоді, коли жандарми кинули в них сльозогінні бомби. У бою з цим угрупуванням один із наших співробітників поштового відділення отримав вогнепальне поранення в спину в момент, коли перев’язував одного з наших, пораненого в ногу, прикордонника.

Але січовики були теж винахідливими. Вони навіть піднялися на вежу євангеліївської церкви і звідти стріляли по вулиці, що веде від вокзалу до урядової будівлі. Після години боїв SOS (SOS – Straže obrany statu) захопила церкву, а її захисників взяли в полон.

Крім угруповань, про які я щойно говорив, в садах та городах Хуста, а також у замку ховалося також багато січовиків. Вони підступно стріляли у наших солдатів. Тому ми почали з дуже енергійного чищення, щойно було подолано основний опір Січі. Тоді ж ми заарештували Федора Ревая, та Россоху⁵⁹⁾, але ми вважали за краще б заарештувати батька Волошина.

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

⁵⁶⁾ Вбивство польського міністра внутрішніх справ Броніслава П’єрацького було скоєно 15 червня 1934 року Григорієм Мацейком (1913-1966). У вбивстві міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава П’єрацького, серед інших, також брав участь Степан Бандера і був засуджений у Польщі до смертної кари, яка потім була замінена на довічне ув’язнення. Після вбивства П’єрацького чехословацька поліція дуже різко втрутилася в діяльність ОУН, до якої досі терпимо ставилися в Чехословацькій республіці.

⁵⁷⁾ Дмитра Климпуша (1897-1959) був призначено главою “Карпатської січі” Августином Волошиним.

⁵⁸⁾ Втрати чехословацьких військ за 13 – 18 березня 1939 року в боях у Підкарпатській Русі найчастіше оцінюються у чотири десятки загиблих. Проте точних даних та списків імен не існує. Протягом самого повстання загинуло від двох до семи чехословацьких солдатів. Оцінки числа загиблих повстанців коливаються від 40 до 140. Втрати з обох боків аналізуються в мемуарах під назвою “Армада та Карпатська Січ”, наприклад, Вінсентом Шандором. Порівняй Шандор, Вінсент: Підкарпатська Русь від виникнення Чехословацької Республіки до радянської аннексії. (очима учасника подій). Видавництво “Рибка”, Прага, 2013, с. 163-186.

⁵⁹⁾ Степан Росоха (1908-1986) закінчив юридичний факультет Карлового університету в Празі (юдр.). З 1939 року він був депутатом Земельних Зборів, після проголошення незалежності був заступником голови Карпатських Зборів України (Сойма) та членом Карпатського уряду. Під час війни жив у засланні у Празі, у 1944-1945 роки він був ув’язнений у Терезині. Після 1945 року він жив у вигнанні у Німеччині, і з 1949 року у Канаді, де працював журналістом. Він був функціонером ОУН з 1932 року і також належав до її нелегального керівництва в Чехословаччині.

Seite 186

Але Волошин утік у монастир, а з ним і багато творців Підкарпатського перевороту з їхніми поплічниками. Ми чекали наказ із Праги. Ходили чутки, що буде призначено новий підкарпатсько-русинський уряд. Сьогодні я бачу, наскільки непослідовним було наше втручання. Нам довелося поглядати на Прагу, а та поглядала на німців. Нарешті, коли ми 14 березня роззброїли Січ, нам одразу довелося повернути зброю. Тоді ж, у ніч на 14 березня 1939 року, угорські терористи розпочали обстріл та закидання ручними гранатами всю демаркаційну смугу. Це було для нас несподіванкою, бо після Віденського арбітражу між двома сторонами не було особливої ​​напруженості. За терористами одразу ж прийшла угорська регулярна армія. З 14 по 15 березня угорці перетнули демаркаційну лінію, і з того часу січовикам самим довелося захищати свою землю. Legationsrat Hoffmann – Адміністративний Законодавчий Радник пообіцяв їм, що німці за жодних обставин не дозволять угорцям окупувати Підкарпатську Русь. 15 березня німецький дипломат підтвердив представнику підкарпатсько-русинського уряду, що німецька моторизована дивізія вже знаходиться у Кежмароці (поблизу Попрада, Прешова, Кошице) і що вони поспішають на допомогу проти угорців. І січовики їм повірили. 14 березня, у другій половині дня, підкарпато-русинський уряд проголосив незалежність Підкарпатської України, якому Німеччина, як вважали путчисти, мала надати протекторат, тобто всебічний захист. Порядок у Хусті підтримувався дружинниками з місцевої німецької колонії. А командування операціями Січі взяв на себе якийсь високий сивоволосий генерал, мабуть, український емігрант. Начальником штабу Січі став полковник Гузар, також український емігрант. Я думаю, що вони приїхали з Німеччини. Полковник Гузар мені навіть доручив створити Січ на фронті. Він сказав мені з великою впевненістю, що німці прийдуть їм на допомогу і що вони ніколи не дозволять, щоб Підкарпатська Русь стала угорською. У боях, які угорці розв’язали в ніч проти 14 березня, демаркаційну лінію утримували підрозділи SOS (SOS – Straže obrany statu) разом із військовим підкріпленням, яке складалося з підрозділів, розформованих полків прикордонної охорони. Але це були слабкі підрозділи. Проте вони протрималися і відбили угорські атаки до полудня 16 березня. Група «хустських» відступила на схід, мукачівська через Сваляву в Гуменні, а ужгородська до Словаччини. Угорці кілька разів закликали нас здати нашу зброю, щоб ми могли вільно проїхати через Угорщину, але ми вважали за краще зберегти нашу зброю і боротися проти багаторазової переваги.

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

⁶⁰⁾ Насправді відносини між Угорщиною та Чехословаччиною були напруженими навіть після Віденського арбітражу, і терористичні напади угорців щодня були на порядку денному.

⁶¹⁾ Незалежність була проголошена 14 березня 1939 року рано ввечері прем’єр-міністром Августином Волошиним. Його крок був підтверджений наступного дня ландтагом (Соймом) – земськими зборами, які зібралися в Хусті на своє перше і водночас останнє засідання.

⁶²⁾ Мабуть, мається на увазі підполковник Сергій Федорович Єфремов, який прийняв на себе командування після того, як Климпуш утік після придушення повстання і сховався на околицях його рідного Ясіня. Єфремов народився 20 серпня 1893 року. Після закінчення гімназії він закінчив військову академію у Києві у 1914 році. Він брав участь у Першій світовій війні як офіцер царської армії. З 1917 року він виборював незалежність України. Між війнами він жив на еміграції в Чехословацькій Республіці. Його дружина була словацької національності, тому на початку вересня 1939 року його було прийнято в офіцерський корпус словацької армії. Після війни йому вдалося виїхати на Захід. Він помер у 1966 році у США. Див Єфремов, Сергій: Бій 14-15 березня 1939 року на Карпатській Україні. Рожда, Ужгород 2009, с. 14.

⁶³⁾ Мається на увазі підрозділ броньованих автомобілів.

https://www.ustrcr.cz/data/pdf/publikace/securitas-imperii/no26/170-190.pdf

Початок читайте:

Доповідь підполковника Антоніна Земана – Баровського про події у Підкарпатській Русі у березні 1939 року. Ч. 1

Доповідь підполковника Антоніна Земана – Баровського про події у Підкарпатській Русі у березні 1939 року. Ч. 2

Доповідь підполковника Антоніна Земана – Баровського про події у Підкарпатській Русі у березні 1939 року. Ч. 3

Доповідь підполковника Антоніна Земана – Баровського про події у Підкарпатській Русі у березні 1939 року. Ч. 4

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *