І збоку синім олівцем написано дуже чітко: “УСУНУТИ”. Історія дівчинки, яка обіймає Сталіна
Напевно ви бачили знамениту фотографію Сталіна з маленькою бурятської дівчинкою, яка обіймає його за шию і щасливо посміхається. Дівчинку звали Енгельсіна Маркізова. Всього через рік після того, як був зроблений цей знімок, її батько був репресований, а сама вона вирушила на заслання. Розповідаємо трагічну історію героїні радянських підручників і плакатів.
Оригінальний текст читайте на сайті mel.fm
«Вона була з тих красунь, чия присутність в ресторані змушує і чоловіків, і жінок ненавмисно упускати вилки», – так писала правозахисниця Людмила Алексєєва про свою хорошу подругу Енгельсіну Дорбеєву в спогадах «Покоління відлиги». Алексєєва сама не одразу впізнала Енгельсіну, яка вчилася з нею на Історичному факультеті МГУ, – та сама дівчинка зі знаменитою фотографії 1936 року. Саме з неї потім малювали численні плакати і робили скульптури, складаючи оди Сталіну – «найкращому другові радянських дітей».
Саме ця фотографія вийшла в радянських газетах в кінці січня 1936 року з словами, які до сих пір залишаються у всіх в пам’яті: «Спасибі товаришу Сталіну за наше щасливе дитинство!» При цьому і сьогодні мало хто пам’ятає, якої жахливої була доля і самої дівчинки, і багатьох інших дітей періоду сталінізму, не кажучи вже про їхніх батьків. Але про все по порядку.
«Це вам привіт від дітей Бурят-Монголії!»
Енгельсіна Маркізова народилася 16 листопада 1928 року в місті Верхньоудинську Бурят-Монгольської АРСР (сьогодні це місто Улан-Уде, столиця Бурятії). Батько Енгельсіни Ардан Маркізов, брав участь в Громадянській війні і був переконаним комуністом – зовсім не випадково він назвав дочку на честь Фрідріха Енгельса, а сина Владленом (скорочено від «Володимир Ленін»). З 1936 року Маркізов служив народним комісаром (тобто по суті міністром) землеробства в рідній республіці.
Мама Енгельсіна, Домініка Маркізова, була дочкою забайкальського козака. Коли Енгельсіна була ще маленькою, Домініка вступила до Московського медичного університету і стала вчитися на лікаря. Як розповідає сама Енгельсіна в документальному фільмі «Сталін і Геля», в період навчання її мама жила з дітьми в Москві. У 1936 році туди ж приїхав батько Енгельсіни – з великою делегацією з Бурят-Монгольської АРСР. Її учасникам повинні були вручати нагороди вищі особи радянської держави: на зустрічі з делегацією в Кремлі, яка відбулася 27 січня, був не тільки Сталін, а й, наприклад, В’ячеслав Молотов, Климент Ворошилов і Михайло Калінін.
На цю зустріч і взяв свою дочку Ардан Маркізов. Дівчинку підготували заздалегідь: красиво одягли, купили їй два букета, які вона повинна була вручити Сталіну «в потрібний момент». Але, як часто буває з дітьми, все вийшло не зовсім так, як планувалося. У якийсь момент маленька Енгельсіна, якій тоді було всього 8 років, втомилася чекати потрібного моменту – і просто вийшла до столу президії, де сиділи всі вищі партійні чини.
«Нарядили мене дуже красиво – мама купила мені нову матроску і дала туфельки, які тато, звичайно, забув мені змінити. Я потім так і стояла в президії в валянках. Коли ми підійшли до Кремля, тато дуже хвилювався, але вартовий сказав, що дітей без пропуску пускають. Ми зайшли в зал, всі розсілися за столики. І тут почалися виступи колгоспників. Ці нескінченні промови тривали дуже довго. Мені було страшно нудно. Я терпіла-терпіла, а потім встала і пішла … »
З інтерв’ю Енгельсіна Дорбеевой для документального фільму «Сталін і Геля»
За спогадами Енгельсіна, Сталін сидів до неї спиною. Климент Ворошилов побачив, що до нього біжить маленька дівчинка, поплескав по спині і сказав: «До тебе прийшли». Сталін з широкою посмішкою прийняв букети і поставив дівчинку на стіл президії. «Це вам привіт від дітей Бурят-Монголії!», – випалила Енгельсіна, а потім поцілувала Сталіна. Зал вибухнув бурхливими оплесками, заклацали численні фотокамери. На згадку про цю зустріч Сталін подарував Енгельсіна золотий годинник з гравіюванням і патефон.
Вже на наступний день фотографія дівчинки, яка обіймає Сталіна, розлетілася радянськими газетами. Образ майже відразу став важливим елементом культу Сталіна, якого за життя звеличували не тільки як політика, але і як «друга» радянських дітей, який подарував їм «щасливе дитинство». А ще Сталіна проголосили «батьком народів», який піклується про велику «сім’ї» радянських громадян, незалежно від їх етнічної приналежності. Для цих цілей знімок з маленькою бурятської дівчинкою теж відмінно підходив. З нього писали картини, робили монументальні розписи та скульптури, які прикрашали школи, театри, спортивні комплекси міст по всій країні.
Енгельсіна Маркізова відразу стала знаменитістю. Як згадувала вона сама в документальному фільмі «Сталін і Геля», в день публікації знімка до неї в готель, де вона жила з батьками, стали приносити подарунки та іграшки, заваливши ними всю кімнату. В Улан-Уде дівчинку зустрічали як героїню і запрошували на різні заходи. Радянські батьки стали стригти своїх дітей «під Гелю».
Щастя і популярність Енгельсіни і її сім’ї тривали зовсім недовго – в листопаді 1937 року її батько разом з іншими високопоставленими діячами Бурят-Монгольської АРСР був заарештований. Його (і ще 142 чоловік), за версією Енгельсіни, звинуватили в створенні пан-монгольської контрреволюційної шкідницької організації. Причиною звинувачень став мор худоби в регіоні – НКВД побачило в цю подію бажання спеціально нашкодити радянському народові за наказом японської розвідки. Втім, є й інша версія, згідно з якою Ардану Маркізу приписували план замаху на Сталіна.
Точно дізнатися, що сталося, ми поки не можемо – справа знаходиться в закритому архіві ФСБ. Втім, Енгельсіна Дорбеєва стверджувала, що їй вдалося отримати до нього доступ, і переказала його зміст в уже згаданому документальному фільмі. Так чи інакше, влітку 1938 року Ардан Маркізов був розстріляний.
Діти і дружини «ворогів народу»
Щоб пояснити, що відбувалося з Енгельсіною далі, потрібно почати здалеку. Чи було насправді настільки щасливим дитинство радянських дітей при Сталіні, як про це писали в газетах? На жаль, у барвистій радянській пропаганді і соціальних програмах була й зворотна сторона.
У 1936 році була прийнята нова Конституція СРСР. Крім усього іншого, вона стала знаменита тим, що в ній з’явився термін «ворог народу» – як повноцінний юридичний термін. Поява нового терміну не набагато випередило зміни в суспільному житті, а саме хвилю наймасштабніших репресій в історії радянської держави, яка почалася зовсім скоро.
Може здатися, що репресії стосувалися тільки дорослих, яких могли запідозрити у «шкідництві» або «контрреволюції». Але на ділі вони оберталися і проти дітей тих, хто був заарештований і розстріляний. На самому початку репресій 1937 на найвищому рівні було прийнято рішення, що разом з «винними» в контрреволюції і зраді батьківщини необхідно обшукувати і заарештовувати і членів їх сімей, в першу чергу дружин і дітей (але це часто були і старі батьки).
На дружин заводилася спеціальна слідча справа, у них конфісковували майно, а їх самих після арешту відправляли до в’язниці. Дітей зазвичай вилучали. На тих з них, хто був старше 15 років, теж заводилася справа. Ось фрагмент з наказу наркома внутрішніх справ СРСР № 00486 «Про операцію з репресування дружин і дітей зрадників батьківщини» (документ від 15 серпня 1937 роки):
«Дружини засуджених зрадників Батьківщини підлягають ув’язненню в табори на терміни, в залежності від ступеня соціальної небезпеки, не менше як 5-8 років. Соціально небезпечні діти засуджених, в залежності від їх віку, ступеня небезпеки та можливостей виправлення, підлягають ув’язненню в табори або виправно-трудові колонії НКВС або запротореню в дитячі будинки особливого режиму Наркомпросів республік.
Засуджені жінки зрадників Батьківщини, не піддані арешту в зв’язку з хворобою і наявності на руках хворих дітей, по одужанню арештуються і направляються в табір. Дружини зрадників Батьківщини, які мають грудних дітей, після винесення вироку негайно піддаються арешту і без завезення в тюрму направляються безпосередньо в табір. Так само надходити і з засудженими жінками, що мають похилий вік.
Наказ НКВС СРСР «Про операцію з репресування дружин і дітей зрадників батьківщини».
У документі детально описувалося, що робити з дітьми «ворогів народу». Грудних дітей, наприклад, було наказано направляти в табори разом із засудженими матерями, а в віці 1-1,5 років передавати в дитячі будинки. Дітей до 15 років розміщували в дитячих будинках подалі від Москви.
Спеціально зазначалося, що потрібно розміщувати окремо дітей, «пов’язаних родинними зв’язками», тобто братів і сестер розлучали.
Адже, як вважали спецслужби і керівництво країни, вони могли вступити в змову і зробити контрреволюцію. Маленьким дітям міняли прізвище, щоб вони потім не могли розшукати рідних. Щодо дітей старше 15 років пропонували вирішувати питання індивідуально. Їх цілком могли засудити, як і батьків: кримінальна відповідальність, аж до таборів і розстрілу, наступала для радянських дітей з 12 років (згідно з постановою від 7 квітня 1935 року).
Якщо з’являлися родичі, готові взяти дітей до себе, документ наказував цьому не перешкоджати. Але таке траплялося нечасто, багато хто боявся. За дітьми «ворогів» встановлювали спеціальне спостереження. Якщо якихось вважали «небезпечними» (наприклад, тих, хто захищав батьків, тобто, в термінах спецслужб, «висловлював антирадянські погляди»), то їх відправляли в дитбудинки особливого режиму або так чи інакше відгороджували від інших дітей.
«До нас не підпускали інших дітей, нас не підпускали навіть до вікон. До нас нікого не пускали з близьких … Мені і Вітці тоді було по 13 років, Петці – 15, Светі Тухачевській і її подрузі Гізі Штейнбрюк по 15. Решта все були молодшими. Були дві крихітки Іванови 5 і 3 роки. І маленька весь час кликала маму. Було досить-таки важко. Ми були роздратовані, озлоблені. Відчували себе злочинцями, всі почали курити і вже не представляли для себе звичайне життя, школу »
Мира Уборевич, вихованка Ніжнеісетского дитячого будинку, зі спогадів «14 листів Олені Сергіївні Булгакової»
Надзвичайно трагічною була доля малюків, які потрапили в табір для дорослих, наприклад, в так званий «АЛЖИР» – Акмолинский табір для дружин зрадників Батьківщини в Казахстані. Вони росли за колючим дротом в жахливих умовах, матері могли бачити їх лише під час годування. Багато дітей там вмирали, а тих, хто виживав, після року або півтора відбирали у матерів і вивозили в дитбудинку. Як пише на своєму сайті Музей історії ГУЛАГу, В АЛЖИРі було окреме «материнське кладовище», де ховали жінок і грудних дітей.
Енгельсіна перетворюється в Мамлакат
Доля Енгельсіна, втім, виявилася щасливішою – якщо так взагалі можна сказати. Після розстрілу чоловіка її матері, Домініку Маркізову, як дружину «ворога народу» заслали з дітьми в південний Казахстан, де вона стала працювати лікарем. Разом з Енгельсіною Домініка написала листа Сталіну, але відповіді не отримала. У 1941 році жінку знайшли мертвою. Обставини її смерті залишаються таємничими. Енгельсіна, за її спогадами, пояснили, що мати наклала на себе руки, “не витерпівши ганьби», але сама вона вважала інакше.
«Правду я дізналася після того, як подивилася її справу в ФСБ. Там я знайшла один документ, який нарешті розкрив таємницю її загибелі. Начальник НКВД Туркестану надсилає запит Берії з таким змістом: “Тут знаходиться засланниця Маркізова, яка зберігає подарунки від Сталіна і п’ять портретів її дочки з вождем. Що робити?” І збоку синім олівцем написано дуже чітко: “УСУНУТИ”. Тоді мені стало ясно, що вона не наклала на себе руки – вона просто була усунена, убита. З перерізаним горлом її знайшли в лікарні … »
З інтерв’ю Енгельсіна Дорбеевой для документального фільму «Сталін і Геля»
Після смерті матері Енгельсіну разом з братом відправилася в Москву до своєї тітки, якій тоді було всього 25 років. Тітка і її чоловік, Сергій Дорбеєв, не злякалися і удочерили дівчинку. Вони дали їй нове прізвище і по батькові – тепер її звали Енгельсіна Сергіївна Дорбеєва. Дівчинка почала життя з чистого аркуша – і повинна була мовчати про власне минуле.
За сумною іронією долі, Енгельсіна стала ходити в школу, де висів той самий портрет зі Сталіним, списаний з її власної фотографії.
Тільки тепер зображення офіційно називалося «Сталін і Мамлакат». Мамлакат Нахангова була збиральницею бавовни з Таджицької РСР. У віці 11 років вона побила рекорд при зборі врожаю і отримала за це орден Леніна і теж особисто зустрілася зі Сталіним (в 1935 році). Після арешту і розстрілу батька Енгельсіни пропагандисти стали писати, що на фотографії зі Сталіним насправді зображена Мамлакат. На те, що дівчинці, що обіймає Сталіна, явно менше 11 років, було вирішено не звертати увагу.
Енгельсіна в молодості
Після школи Енгельсіна поступила до Марійського державного педагогічного інституту в Йошкар-Олі, а потім, в 1948 році, – на відділення сходознавства Історичного факультету МДУ. Вона спеціалізувалася на історії Південно-Східної Азії (В’єтнам, Камбоджа) і після університету працювала в школі, потім в університеті, Інституті сходознавства АН СРСР і Бібліотеці ім. В. І. Леніна.
За все тієї ж трагічною іронією долі на одному курсі з дівчиною в МГУ вчилася дочка Сталіна, Світлана Аллілуєва. Часи тоді вже сильно змінилися: в 1953 році помер Сталін, а в 1956-му, після знаменитого доповіді Микити Хрущова «Про культ особи і його наслідки», в СРСР почалося переосмислення сталінізму і реабілітація невинних, які зазнали репресій. Почалася «відлига» у зовнішній і внутрішній політиці: було пом’якшено кримінальне законодавство, ослаблена цензура, почалися економічні реформи.
Енгельсіна Дорбеєва прожила довге життя: побачила не тільки «відлигу», а й часи «застою», і реформи другої половини 1980-х, і розвал СРСР. Вона двічі була заміжня, народила дочку і сина. Її перший чоловік, Ерік Комаров, служив радянським культурним аташе в Індії, тому Енгельсіна деякий час жила і працювала в цій країні. Другий чоловік був ученим-сходознавцем, з ним Енгельсіна жила до кінця своїх днів в Москві. У 2004 році вона померла під час відпочинку в Туреччині.
Знаменита фотографія зі Сталіним, як і раніше відома і продовжує залишатися символом сталінських часів – з їх яскравою, барвистою образністю і зовсім не радісним та лякливим змістом.
