Як залишитись німкенею в Україні і залишитися в Україні
Коли мені було 8 років, відвідавши чергове свято у нашому німецькому товаристві, мені на все життя запам’яталася фраза, на той час керівника німецького товариства Закарпаття «Відергебурт» пана Золтана Кізмана, який щиро і посміхаючись сказав мені: «Знаєш, дитинко, чому я не виїхав до Німеччини? Бо моя Батьківщина тут, де стояла моя колиска».
На той час для мене ці слова взагалі нічого не значили. Я старанно вчила німецьку, хоч говорила добре на діалекті, мріяла навчатись в Німеччині й продовжити там своє професійне життя. Навіть спробувала реалізувати себе там.
Але… не сталося так, як гадалося. Рожеві окуляри еміграції дуже швидко перетворились на реалії сьогодення. Так, я добре володію німецькою, так, мій менталітет ближчий до німецького, але там я завжди буду «пізньою переселенкою», яка прагне кращого життя.
Певний час проживаючи в Берліні, я дуже добре переоцінила своє ставлення до України.
Я неймовірно рада і пишаюся тим, що можу жити й працювати в місті, де я народилася, і не соромитись своєї німецької ідентичності.
Не секрет, що раніше представникам німецької спільноти жилось в країнах Радянського Союзу не так легко. Пригадую історії свого дідуся, який розповідав, як швидко колись такі близькі друзі та знайомі почали сприймати його… “фашистом” (хоча фашизм – це італійське, а не німецьке екстремістське явище, німецьке – націонал-соціалізм, або нацизм); як важко було йому здобути вищу освіту та знайти роботу.
Цей час минув, і я вільно та з гордістю всім кажу, що я «швабка» (так називають етнічних німців Закарпаття).
Кажуть, що в Україні навіть повітря просякнуто еміграцією. Щоразу коли я проводжу різні проєкти та заходи для молоді, мене запитують одне і те саме: «Чому ви не емігрували?»
Відповідь у мене одна – «Бо мені тут цікаво».
Я обожнюю своє рідне місто Мукачево, обожнюю свою роботу, обожнюю молодих людей з якими і для яких я працюю. Буває нелегко, а часом дуже важко. Так у нас проблеми з медициною, безпекою, соціальним захистом, освітою….. але дуже не розумно думати, що отримавши громадянство іншої країни, ви зможете стати частинкою нового суспільства.
На даний час, я займаюсь тим, чим би не займалась в іншій країні: для мене дуже важливо зберегти традиції та ідентичність німецької спільноти, яка зробила на Закарпатті стільки корисного.
І хоч нас вже не так багато, як раніше, але німецьке життя на Закарпатті є досить насиченим та різноманітним.
За часів незалежної України німці об’єднались в організації, зберегли культуру, продовжують ходити до церкви, розмовляти німецькою, активно співпрацюють з німецькомовними країнами.
І для нас Закарпаття теж є Батьківщиною. Батьківщиною, в якій хочеться залишитись.
Юлія Тайпс, членкиня Ради німців України, спеціально для InfoPost.Media
