Скільки коштує народити дитину в Україні?
Сентиментальним далі не читати.
Щоб безпечно народити дитину в Україні, вам доведеться давати чималий хабар. Але це вас не врятує.
Чому? Бо ви не маєте ніяких гарантій, що в пологовому будинку зроблять усе правильно і професійно, коли ваша дитина буде народжуватись, якщо ви відмовитесь давати хабаря. Особливо, коли побачите жахи, які відбуваються в одному з «найкращих» пологових будинків України. Це шантаж на вашому найдорожчому — ще не народжених дітях.
На фото конверти, у кожному з яких гроші для різних «фахівців» пологового будинку як «подяка наперед» і в сумах, заздалегідь озвучених лікарем.
Чи могли ми відмовитись давати хабар? Так, я завжди так і роблю. Ті, хто зі мною знайомий достатньо близько, знає, що я принципова людина. Подаю позови, скаржуся, влаштовую скандали щоразу, коли постає питання порушення справедливості. Але зараз під загрозою могли бути мої дружина і син. Тому корупційна система тут, на жаль, взяла гору.
На початку Інститут педіатрії, акушерства і гінекології в Києві, де народжувала моя дружина, здався нам цілком пристойним місцем. Але вже на другий день після оформлення я був глибоко і неприємно вражений. Щоб принести ліки та їжу дружині, я мав пройти через «рецепцію», де завжди байдикували дві жінки літнього віку. Лишити вагітну дружину на харчуванні місцевою кухнею я не міг, бо меню нагадувало їжу в пенітенціарних установах. Ми думали, що це питання вмісту меню на один день, яке незабаром зміниться. Не змінилось.
Так от, жіночки з рецепції зустріли мене прокуреним голосом і фразою «Еее, куда?!». З мого вигляду мало бути очевидно, що я до вагітної дружини, бо, крім маски, мав на голові медичну шапку, одноразовий халат, рукавички і бахіли та сумку з продуктами з Новуса. Обмежень щодо відвідин не було, тому я спокійно пішов далі, але жіночки зупинили мене.
— Ви ж нє забудьтє нам на шоколадку дать, — сказала одна.
— Іншим разом, — відповів я.
Уже коли я виходив з будівлі, друга жінка з рецепції підійшла до мене й нагадала, що «всє, хто сюда пріходіт, обязатєльно оставляют нам ШТО-ТО». Я мовчки пішов до машини та поїхав у справах. Але це питання вони піднімали щодня і щоразу, коли я приходив і йшов з лікарні протягом тижнів.
Виявилось, що гроші тут просили всі: від санітарок до анестезіологів. Та я вирішив цього разу поводитись тихо з міркувань, про які вже сказав.
Коли після пологів я прийшов на поверх з породіллями забирати дружину із сином, мене охопив жах. Коридором ішла жінка, яка, як виявилось, народила лише кілька годин тому. Вона гучно стогнала. Їй сказали йти пішки на інший поверх, де була її попередня палата, забирати свої речі самотужки! На одязі було видно кров, а згодом я дізнався, що вона ще й після «кесаревого розтину». І жодна з медсестер, які ходили коридором, не допомагали їй навіть пересуватись, не кажучи вже про те, щоб просто принести речі.
Як виявилось, ця породілля була з палати моєї дружини. Пізніше її охопила істерика через те, що персонал змушував митись у палаті самостійно, та ще й холодною водою в умивальнику — робочого душу з гарячою водою не було ані в палаті, ані на поверсі.
Сама ж будівля пологового була окремою картиною жаху. Балкони наполовину зруйновані, на землі лежали шматки облицювальної плитки, стіни в тріщинах, довкола сміття і побиті пляшки, у сквері на території лікарні — звалище, а під будівлею щодня стояв спортивний Jaguar, можливо, одного з лікарів. Красномовна картина.
Нешановані мною працівники ІПАГ! Якщо ви берете такі хабарі й не створюєте бодай елементарних умов для вагітних та породіль, тримаєте їх у палатах розміром з комору та аварійних будівлях — хто ви? Дайте відповідь собі: ви лікарі чи жадібні потвори. Невже неможливо офіційно оголосити вартість послуг і легально отримати гроші, надавши натомість якісне обслуговування і людські умови для мам і немовлят?
Кульмінацією жахливості цього місця стала ситуація, коли наш акушер-гінеколог, глянувши в конверт, у який попросила покласти суму на наш розсуд для неї, побачила там сто доларів і кинула цей конверт моїй дружині назад зі словами: «Я за свою роботу отримую стільки, що це буде моїм подарунком для тебе». Невже після пологів моя дружина мало натерпілася, що ця істота вирішила додати їй стресу?
Я мовчав на прохання дружини, доки ми не отримаємо від цієї установи всі документи для дитини. По них, до речі, мені довелось приїжджати тричі, лишаючи вдома дружину саму із новонародженою дитиною. Уперше в них був короткий день, вдруге вони не змогли знайти документи на своєму столі й посилали мене на різні поверхи, де я мав їх шукати. Це я вже не кажу про «дитячий пакунок», який ми мали отримати, але нам навіть не повідомили, як це зробити. Кабінет у цій лікарні, де оформлювали допомогу по народженні дитини та «дитячі пакунки» я взагалі знайшов випадково, коли обходив кілька разів три поверхи лікарні в пошуках наших документів, які ніхто не збирався віддавати й лише посилали мене з поверху на поверх. Нас виписали і ніякого пакунку для малюка ми не отримали.
Документи, проте, ми все ж забрали. Пологи, на щастя, минули добре. Та кожного разу, коли я згадую про цей пологовий будинок, дружина починає плакати.
Не знаю, який рівень сервісу в інших державних лікарнях Києва чи України, але ми ухвалили між собою рішення в майбутньому народжувати тільки в приватній лікарні. Спостереження нашої вагітності вела київська приватна клініка ISIDA, де ми отримали прекрасний сервіс, кваліфіковану допомогу лікарів та відчуття захищеності. Також на етапі планування вагітності ми провели там ряд генетичних тестів для мінімізації ризику через спадкові хвороби, вади генів та несумісність батьків. Головною причиною, чому ми народжували не там, було уявлення про фахівців ІПАГ, як про найкращих. Та все обернулось тим, що я описав.
Я довго вагався, чи писати це на загал. Та мене змотивувало те, що комусь ця інформація може зберегти нерви і найголовніше — здоров’я рідних.
Бережіть себе, своїх близьких і будьте пильними. Не повторюйте наших помилок. Прошу поширити цей допис.
