Борис Стругацький: «Фашизм – це дуже просто»
Борис Натанович Стругацький – радянський і російський письменник, сценарист, який створив у співавторстві зі своїм братом Аркадієм Стругацьким десятки творів, які стали класикою сучасної науково-соціальної фантастики. Ми довго думали над тим, що ж вибрати в якості ілюстрації та спогади про життя генія. Зрештою, вибір припав на невелику замітку 1995 року. Пройшло вже 25 років, а її рядки стають все більш актуальними. Доля генія – безсмертна слава.
«Чума в нашому домі. Лікувати її ми не вміємо. Більш того, ми часто-густо не вміємо навіть поставити правильний діагноз. І той, хто вже заразився, часто не помічає, що він хворий і заразний».
Йому-то здається, що він знає про фашизм все. Адже всім же відомо, що фашизм – це: чорні есесівські мундири; гавкаюча мова; кирпаті в римському вітанні руки; свастика; чорно-червоні прапори; маршируючі колони; люди-скелети за колючим дротом; жирний дим з труб крематоріїв; біснуватий фюрер з чілкою; товстий Герінг; поблискуючий скельцями пенсне Гіммлер, – і ще пів дюжини більш-менш достовірних фігур з «Сімнадцяти миттєвостей весни», з «Подвигу розвідника», з «Падіння Берліна» …
О, ми прекрасно знаємо, що таке фашизм – німецький фашизм, він же – гітлеризм. Нам і в голову не приходить, що існує й інший фашизм, такий же поганий, такий же страшний, але свій, доморощений. І, напевно, саме тому ми не бачимо його в упор, коли він на очах у нас розростається в тілі країни, немов тиха злоякісна пухлина.
Фашизм є диктатура націоналістів
Ми, правда, розрізняємо свастику, закамуфльовані під рунічні знаки. До нас доносяться хрипкі крики, що закликають до розправи над інородцями. Ми помічаємо часом погані гасла і картинки на стінах наших будинків. Але ми ніяк не можемо зізнатися собі, що це теж фашизм. Нам все ще здається, що фашизм – це: чорні есесівські мундири, гавкітлива іноземна мова, жирний дим з труб крематоріїв, війна …
Зараз Академія Наук, виконуючи указ Президента, гарячково формулює наукове визначення фашизму. Треба думати, це буде точне, всеосяжне, на всі випадки життя визначення. І, зрозуміло, по-диявольському складне.
А, між тим, фашизм – це просто. Більш того, фашизм – це дуже просто! Фашизм є диктатура націоналістів. Відповідно, фашист – це людина, що сповідує (і проповідує) перевагу однієї нації над іншими та при цьому – активний поборник «залізної руки», «дисципліни-порядку», «їжакових рукавиць» та інших принад тоталітаризму.
І все. Більше нічого в основі фашизму немає. Диктатура плюс націоналізм. Тоталітарне правління однієї нації. А все інше – таємна поліція, табори, багаття з книг, війна – проростає з цього отруйного зерна, як смерть з ракової клітини.
Можлива залізна диктатура з усіма її гробовими принадами – скажімо, диктатура Стресснера в Парагваї або диктатура Сталіна в СРСР, – але оскільки тотальна ідея цієї диктатури не є ідея національна (расова) – це вже не фашизм. Можливо держава, що спирається на національну ідею, – скажімо, Ізраїль, – але якщо відсутня диктатура ( «залізна рука», придушення демократичних свобод, всевладдя таємної поліції) – це вже не фашизм.
«Фашизм – це затриманий в розвитку феодалізм»
Абсолютно безглузді й безграмотні вирази типу «демофашист» або «фашиствуючий демократ». Це така ж безглуздість як «крижаний окріп» або «ароматний сморід». Демократ, так, може бути якоюсь мірою націоналістом, але йому, за визначенням, ворожа всяка і всіляка диктатура, а тому фашистом бути просто не вміє. Так само як не вміє ніякий фашист бути демократом, прихильником свободи слова, свободи друку, свободи мітингів і демонстрацій, він завжди за одну свободу – свободу Залізної Руки.
Можу легко уявити собі людину, яка, ознайомившись з усіма цими моїми дефініціями, скаже (з сумнівом): «Так у тебе виходить, що років п’ятсот-шістсот тому все на світі були фашистами – і князі, і царі, і сеньйори, і васали … »
В якомусь сенсі таке зауваження б’є в ціль, бо воно вірно «з точністю до навпаки»: фашизм – це затриманий в розвитку феодалізм, який пережив і вік пари, і століття електрики, і вік атома, і готовий пережити століття космічних польотів і штучного інтелекту. Феодальні відносини, здавалося б, зникли, але феодальний менталітет виявився живучий і могутній, він виявився сильнішим і пари, і електрики, сильніше загальної грамотності й загальної комп’ютеризації.
«Дуже важлива ознака фашизму – брехня»
Живучість його, безумовно, має причиною ту обставину, що корінням своїми феодалізм йде в дофеодальні, ще печерні часи, в ментальність блохастого стада безхвостих мавп: все чужаки, які живуть в сусідньому лісі, – огидні й небезпечні, а ватажок наш чудово жорстокий, мудрий і перемагає ворогів. Ця первісна ментальність, мабуть, не скоро покине рід людський. І тому фашизм – це феодалізм сьогодні. І завтра.
Тільки, заради Бога, не плутайте націоналізм з патріотизмом! Патріотизм – це любов до свого народу, а націоналізм – неприязнь до чужого. Патріот прекрасно знає, що не буває поганих і хороших народів – бувають лише погані і хороші люди. Націоналіст же завжди мислить категоріями «свої-чужі», «наші-ненаші», «злодії-фраєра», він цілі народи з легкістю незвичайною записує в негідники, або в дурні, або в бандити. Це найважливіша ознака фашистської ідеології – поділ людей на «наших і не наших». Сталіністи – на класи.
Дуже важлива ознака фашизму – брехня. Звичайно, не всякий, хто бреше, фашист, але всякий фашист – обов’язково брехун. Він просто змушений брехати. Тому що диктатуру іноді ще якось можна, так-сяк, але все-таки розумно, обґрунтувати, націоналізм же обґрунтувати можна тільки за посередництвом брехні – якимись фальшивими «Протоколами» або разглагольствуванням, що, мовляв, «євреї російський народ споїли», «все кавказці – природжені бандити» тощо. Тому фашисти – брешуть. І завжди брехали. І ніхто точніше Ернеста Хемінгуея не сказав про них: «Фашизм є брехня, озвучувана бандитами».
Так що якщо ви раптом «усвідомили», що тільки лише ваш народ гідний всіх благ, а всі інші народи навколо – другий сорт, вітаю: ви зробили свій перший крок в фашизм.
Потім вас осяє, що високих цілей ваш народ доб’ється, тільки коли залізний порядок буде встановлений і заткнуть рот всім цим крикунам і писакам, які просторікають про свободи; коли поставлять до стінки (без суду і слідства) всіх, хто йде поперек, а інородців нещадно візьмуть до нігтя …
І як тільки ви прийняли все це, – процес завершився: ви вже фашист. На вас немає чорного мундира зі свастикою. Ви не маєте звички кричати «хайль!». Ви все життя пишалися перемогою нашої країни над фашизмом і, може бути, навіть самі, особисто, наближали цю перемогу. Але ви дозволили собі встати в ряди борців за диктатуру націоналістів – і ви вже фашист. Як просто! Як страшно просто.
І не кажіть тепер, що ви – зовсім не злий чоловік, що ви проти страждань людей невинних (до стінки поставлені повинні бути тільки вороги порядку, і тільки вороги порядку повинні опинитися за колючим дротом), що у вас у самого діти-внуки, що ви проти війни … Все це вже не має значення, якщо прийняли ви Причастя Буйвола.
Дорога історії давно вже накатана, логіка історії нещадна, і, як тільки прийдуть до влади ваші фюрери, запрацює налагоджений конвеєр: усунення інакодумців – придушення неминучого протесту – концтабори, шибениці – занепад мирної економіки – мілітаризація – війна … А якщо ви, отямившись, захочете в якийсь момент зупинити цей страшний конвеєр, ви будете нещадно знищені, немов самий останній демократ-інтернаціоналіст. Прапори у вас будуть не червоно-коричневі, а – наприклад – чорно-помаранчеві. Ви будете на своїх зборах кричати не “хайль», а, скажімо, «слава!». Чи не буде у вас штурмбанфюрери, а будуть якісь осавул-бригадири, але сутність фашизму – диктатура нацистів – залишиться, а значить, залишиться брехня, кров, війна – тепер, можливо, ядерна.
Ми живемо в небезпечний час. Чума в нашому домі. В першу чергу вона вражає ображених і принижених, а їх так багато зараз. Чи можна повернути історію назад? Напевно, можна – якщо цього захочуть мільйони. Так давайте ж цього не хотіти. Адже багато що залежить від нас самих. Не всі, звичайно, але багато “.
Борис Стругацький, 1995 рік
