Звільняли Київ під чехословацьким прапором

За матеріалами “Виставки про участь воїнів Чехословацької Республіки у звільненні Києва”  під патронатом президента Чеської Республіки Його Високоповажності Мілоша Земана.

Виникнення чеської військової частини в СРСР в часи Другої світової війни

Після поразки Польщі в вересні 1939 р. у 1939-1941 рр. північний кордон Підкарпатської Русі став кордоном між Угорщиною та Радянським Союзом. Через цей кордон до СРСР втекло більш, ніж 5800 русинів, з них 399 жінок. Їхньою метою була активна боротьба проти нацизму. У Радянському Союзі, який до червня 1941 р. був фактично союзником нацистської Німеччини, більшість з них було засуджено до трьох років примусових робіт у таборах ГУЛАГу за шпигунство та незаконний перетин кордону. Майже половина загинули, ставши жертвою відчайдушних умов у радянських концентраційних таборах.

Відразу після нападу на Радянський Союз нацистською Німеччиною 22 червня 1941 р. було 18 липня підписано чехословацько-радянський договір про воєнний союз, а 27 вересня підписано угоду про виникнення чехословацької військової частини під керівництвом, визначеним чеським урядом у вигнанні в Лондоні. Однак остаточні деталі були вирішені аж 10 січня 1942 р., а місцем формування частини радянське керівництво визначило місто Бузулук у західній частині Оренбурзької області.

17 січня радянська преса і радіо повідомили чехам і словакам у Радянському Союзі про можливість вступу до чехословацької частини. Уже 5 лютого 1942 р. з інтернування з Оранок до Бузулуку прибуло 88 чоловіків, ветеранів Чеського та Cловацького легіону з Польщі, які стали ядром командирського складу майбутньої частини, а 12 лютого тут офіційно виник Перший чехословацький польовий батальйон.

Ця обставина була найбільш цінною перш за все для тих русинів та інших чехословацьких громадян, які животіли у сибірських сталінських таборах. Однак лише невелика частина ув’язнених дочекалася визволення.

Завдяки діяльності начальника чехословацької військової місії в Москві, полковника Геліодора Піки (страченого комуністами після сфабрикованого судового процесу в червні 1949 р.), Радянський Союз випустив з табору ГУЛАГ 2700 русинів, які вступили до чехословацької частини. Через погане здоров’я після пережитих у таборах негараздів вони спочатку були включені до резервних частин: Перший чехословацький самостійний польовий батальйон в СРСР налічував у Бузулуку 969 солдатів, з них 256 русинів, резервний полк та резервна рота 1969 солдатів, з них 1411 русинів. У Першій чехословацькій самостійній бригаді в Радянському Союзі служило до 30 жовтня 1943 р. із 3548 солдатів 2210 русинів.

Битва за Соколово

Чехословацький 1-ий польовий батальйон відправився на фронт із Бузулуку 3 січня 1943 р. Вночі на 2 березня 1943 р. був спрямований на оборонні позиції над річкою Мжа на південь від Харкова. Правий фланг батальйону в Миргороді зайняла 3-тя рота, лівий фланг в Артюхівці зайняла 2-а рота, а передні позиції посередині в селі Соколово на південному березі річки Мжа зайняла 1-а рота під керівництвом старшого лейтенанта Отакара Яроша, посилена одним взводом 2-ї роти.

Противником чехословацьких солдатів 1-ого польового батальйону була німецька 6-а танкова дивізія, яка 8 березня розпочала атаку на Соколово. Зосередженому натиску навіть ослаблої танкової дивізії 1-а рота не могла довго чинити опір. Однак німці змогли взяти село тільки після важких боїв за кожен будинок. Старший лейтенант Отакар Ярош загинув близько п’ятої години пополудню в центрі Соколова. Увечері та вночі залишки чехословацьких захисників Соколова відступили на північний берег річки Мжа. Початок танення, після якого річка з 8 березня стала непереборною протитанковою перешкодою, уберіг 1-ий польовий батальйон від повного знищення.

Іще 9 березня Соколово атакували 2-а та 3-я роти, але, звичайно, враховуючи значну перевагу німців, не мали шансів і відступили за Мжу. Однак доля битви уже була вирішена. Декілька кілометрів на захід Танковому корпусу СС вдалося перейти через річку Мжа, а 14 березня він здійснив наступ на Харків. 13 березня Чехословацький 1-ий польовий батальйон, уникаючи загрозливого оточення, був змешений відступити в тил за річку Північний Донець до села Веселе, де був розміщений на вимушений відпочинок.

Наприкінці 1942 р. радянські органи поновили звільнення чехословацьких громадян  з  таборів  ГУЛАГу. Місцем  формування  1-ої  самостійної  Чехословацької   бригади в СРСР стало місто Новохоперськ у Воронізькій області, куди на початку травня 1943 р. перемістилися як 1-ий польовий батальйон, так і частина запасу з Бузулуку, загальною кількістю близько 2100 осіб.

Розпорядженням чехословацького міністерства національної оборони у вигнанні від 18 травня 1943 року було наказано з’єднати 1-ий чехословацький резервний полк СРСР та 1-ий чехословацький самостійний польовий прапор в СРСР та створити Чехословацьку  військову  частину в СРСР,  яка  мала складатися з піхотної  бригади  та запасного батальйону.

Протягом поточних навчань бригада була  поступово реорганізована і в вересні 1943  р. складалася з таких одиниць: штаб бригади, штабна рота, сполучна рота, шанцева рота, 1-ий та 2-ий польовий батальйон, танковий батальйон, 1-ий артилерійський загін прямого підкріплення, 1-ий артилерійський загін протитанковий, ротакрупнокаліберних зенітних кулеметів,  артилерійська зенітна батарея, допоміжна рота, санітарна рота   та авторота. Бригада налічувала 3309 чоловіків.

Наприкінці вересня 1943 р. радянське центральне командування вирішило направити 1-у чехословацьку самостійну бригаду в СРСР на фронт у складі Першого українського фронту генерала М.Ф. Ватутіна. 30 вересня – 6 жовтня  бригада виїхала залізницею     з Новохоперська, а в другій половині жовтня перемістилася на плацдарм на західному березі Дніпра. Як резерв командира 38-ої армії генерал-полковника К.С. Москаленка вона мала перешкодити ворогові перейти через Дніпро біля Сваром’є.

Визволення Києва

За наказом командира 51-ого стрілецького корпусу продовжувала нічну атаку, а на світанку 6 листопада була однією з перших частин, яка досягла центру міста та західного берега Дніпра на південний схід від плацдарму Телечка. Загалом атака пройшла досить гладко завдяки могутній артилерійській підтримці, авіаційному забезпеченню та безперервному супроводу бойової авіації. Під час атаки Києва з чехословацьких воїнів загинуло два офіцери, два офіцери з молодшого командного складу та 26 солдатів.

Указом президії Верховної ради СРСР бригаду було нагороджено  орденом  Суворова ІІ ступеня, а за її наступним указом від 21 грудня 1943 р. трьох членів бригади – Йозефа Буршіка, Антоніна Сохора та Ріхарда Тесаржіка – було нагороджено орденами Леніна, медаллю Золотої зірки та присвоєно титул Героя Радянського Союзу.

Виникнення Першого чехословацького армійського корпусу в СРСР

Після визволення Києва та після кількатижневого зведення оборони за важких зимових умов біля Василькова та Фастова наприкінці 1943 р. Перша чехословацька самостійна бригада в СРСР була 1-3 січня 1944 р. направлена в бої біля Руди та Білої Церкви. Потім 5 січня 1944 р. бригада зайняла оборонні позиції на південний захід від Жашкова. 16-28 січня 1944 р. чехословацькі воїни протистояли німецьким атакам на березі річки Верхній Тікич в селі Бузовки. Після цього  обороняли райони на лінії Балабановка – Ступки,   а  також  на  лінії  Оратовка – Юшківці.  Першу  лінію на  південний захід від Жашкова Перша чехословацька самостійна бригада в СРСР покинула 7 березня 1944 р. та поступово перемістилася на визволену Волинь.

Ще з ХІХ ст. на Волині жила сильна чехословацька меншина, запрошена в Росію царями з метою підняття економіки. Її члени стали джерелом поповнення Чехословацької військової частини в Радянському Союзі. Таким чином 10 квітня 1944 р. став можливим початок формування Першого чехословацького армійського корпусу в СРСР в Садагурі.

 Між іншим, кількість словацьких солдат, які перейшли на радянський бік, збільшилася настільки, що 19 січня 1944 було сформовано Друга чехословацька авіадесантна бригада. Чехословацький  корпус  було   створено  за  зразками  радянського   легкого   корпусу з бригадами замість дивізій. Прихід волинських чехів зробив можливим створення   19 травня 1944 р. 3-ої чехословацької піхотної бригади. Існуючий танковий батальйон було розширено полком і танковою бригадою. Після приїзду з Великої Британії двадцяти чехословацьких льотчиків 1 червня 1944 р. виник 1-ий чехословацький винищувальний авіаційний полк в СРСР.

Карпатсько-дукельська операція

Військовий план Словацького національного повстання передбачав захоплення карпатських перевалів двома словацькими дивізіями, які б відкрили шлях для підходу посилення у вигляді Червоної та чехословацької армії. Однак повстання вибухнуло передчасно 29 серпня 1944 р., а німці почали роззброєння обох дивізій. Початковий план проходу через Карпати було порушено. Карпатсько-дукельська операція розпочалася  8 вересня 1944 р. та наткнулася на різкий ворожий опір. Чехословацькі частини  потрапили 9 вересня під зосереджений обстріл біля села Махновка  та зазнали значних  втрат.     У наступні дні відбулися важкі бої за лінію 534, однак лише 11 вересня їм вдалося прорвати оборону оточеного Кросна. В атаку було також включено 2-у чехословацьку авіадесантну бригаду вролі піхоти. І лише 25 вересня розпочався авіаційний наступ на Словаччину.

У здобутті міста Дукля 20 вересня участь узяли 1-а та 3-я чехословацькі бригади. Після кривавих боїв 1-а бригада 22 вересня здобула укріплений щит Хирової гори та відкрила шлях до Дукельського перевалу та чехословацького кордону. 6 жовтня німці почали покидати позиції та відступати. Частини корпусу  о шостій ранку досягли кордону,    де встановили державний прапор. Карпатсько-Дукельська операція закінчилася, коли радянська 38-а армія 31 жовтня перейшла в оборону біля Нижнього Комарніку.

Прихід чехословацьких частин на  чехословацькі території  мав великий моральний  та міжнародно-юридичний  масштаб.  Перший  чехословацький  армійський  корпус  із війська у вигнанні став армією, яка боролася з ворогом на власній території. Однак чехословацьке військо дорого заплатило – загинуло 1100 членів корпусу, 4300 було поранено, 1000 пропало безвісти.

Перемога

Мало який період чеської та словацької історії після 1948 р. був предметом таких упертих намагань фальсифікувати та маскувати реальні події, як ті, що були пов’язані з чехословацькими військовими частинами на східному фронті. Незважаючи на те, що московське керівництво Комуністичної партії Чехословаччини намагалося здобути вирішальний політичний вплив всередині частини, більшість воїнів залишилися  вірними чехословацькому уряду у вигнанні. Вони ішли у бій проти ворога, натхненні більше ідеалами Масарика та бажанням боротися за відновлення демократичної Чехословаччини, ніж за диктатуру пролетаріату. Попри те деякі комуністи з Першого чехословацького армійського корпусу в СРСР брали активну участь у створених політичних процесах. Наприклад, Бедржіх Райцін, начальник військової інформаційної служби, та Карел Ваш, який на посаді прокурора та судді виніс десятки смертних вироків. Обидва були також агентами НКВД

Після 1948 р. багато чехословацьких героїв обох світових воєн закінчили на комуністичних ешафотах, у в’язницях та у вигнанні. Багато з них були реабілітовані тільки після 1989 р. Наприклад, в 1950 р. до багаторічного позбавлення волі був засуджений старший лейтенант Ладіслав Бедржіх, командир мінометного взводу біля Соколова, у в’язниці також закінчив Йозеф Буршік, герой боїв під Києвом.