ЧАРЫ «БАБИНОГО ВЕЧОРА», вадь «Бабин вечур» рук кончать, а новый зачинать
Тот, тко честує свуй край, свої коріння, з радостьов тямить про «Бабин вечур» (18януара) – сохташ, котрый образно розкрывать духовный світ нашых предкув у їх буденных и сятковых зимовых загурах.
Народна мудрость научає: «Бабин вечур» рук кончать, а новый зачинать». Се поправді так, бо вун заперать собов цикл руздвяно-новоручных сят. Людьом хотіло ся провести межу, подяковати Всевышньому за щедрость тих праздничных днюв и з честьов одзначити проводи Коляд, новоручных щедровань, што колись (за часув язычництва) складали єдно цілноє сохташноє дійство, поязаноє з «рожденьом сонця» – зачатком но¬вого газдувського рока.
Часто «Бабин вечур» называвуть щи Передвечурьом сята Богоявленя. В сесю нуч, за сохташом, небо розтворять ся так, ги у Сятвечур. Установлять ся зязок меже сущыма на землі и на небі. Перед Руздвом Бог-Творець через Сятого Духа сповіщав про земноє рожденя свого Сына – Исуса Христа, теперь же сповіщає – про його хрещеня.
Аналогічноє знаменя. Тому й не чудно, што у «Бабиного вечора» фест похожого из Сятвечором. Майнаперед у сесь день церьковльов накладав ся на свойих вірникув строгый пуст – необзеравучи ся на то, на якый день тыжня припадало 18 число и што той період (из 7 до 19 януара) рахує ся порзным. Также, ги й на Сятвечур, по родинах ладить ся пусна сяткова трапеза из фест страв. Обоязковым обрядовым елементом вечері быв хліб-карачун, што быв спече¬ный у переддень Руздва й спеціално одкладеный на «Бабин вечур». Ка¬рачун лежав на рушникови по середині стола, у ньому горіла осячена свічка. До¬машні молили ся, добрым словом поминали душі померлых родичув, што «не дожили ся, абы вєдно веселити ся», кликали їх од столови: «Не дялазовати, а што Бог послав – покушати». Так вечеряли ушитков родинов.
По вечері дяковали Всевышньому, «ож хижу не опустив и усякым їством наситив». Потому, за сохташом, принимали ся за гаданя и ворожбу. Дівкам-одданицям кортіло вывідати у долі: ци бодай люблять ся комусь из хлопцюв? Ци стрінуть обранцюв серця? Ци выйдуть замуж у мнясници? Гадали по-вшилякому: на ножах и ложках, пудмітовучи в руци: кедь падав нуж – быти сватачови, ложка – сидіти в дівках; на картах – якый жених судив ся: туз, король, стрілець (валет) ци простый собі; на углику, якый метали у миску з во¬дов: потоне – не засватає милый, лишить ся на плаву – готов ся до свальбы. Прак¬тиковали й иншакі гадан¬я: по чобутках, штахетках (колах) у городині, парнюшку (подушци – ЮЧ), пирогах и тд. Неодмінно гадали й на свічци – туй самуй, што горіла в карачуні. Єї брали и, проговоривши: «Свічечко, свічечко, блисни на моє личенько, мене не спечи, а правду речи; яку мені долю в новому роци ангеликы віщувуть, ци посвальбуву?..» – держали в руци, сперши дых. Се было мусай, жебы дыханя не тривожило язычок полумня. И воск равномірно топив ся. Кедь розтопленый воск прорывав віночок свічкы з боку и скропльо¬вав дівци руку – задуманоє нив збуде ся, кедь – з другого, то ньит.
Старші — ворожили. Была се газдувська, оздоровча и чаровална ворожба. Проводила ся она из добрым наміром: штобы худоба плодила ся, штобы ткось біду, напасть не наврочив, штобы серенчливо вдало ся сына жени¬ти ци дочку замуж выдати и тд. Майчастіше ворожили старі жункы, што розуміли ся на зашіптованю и травах. Но й бабы-босоркані, якых стачило на каждому селі. Через се в народі й нарекли даный вечур «Бабиным». Бабы зливали дітьом «ляк-переляк», хворым «гасили угля», маргу обкурьовали протизлодушным зільом, а одданицям язали «парувалні узлы», штобы так не муг «Иванко (Василь, Петро) без Марькы (Анцькы, Гафійкы) дньовати-ночовати, як не може ся той узлик розязати».
«Бабин вечур» служив такой сохташным орієнтиром. Після ньо¬го вже по хыжах гули світські співанкы, а колядовати не рекомендовало ся, бо гріх. Не слідовало й здоровати ся «Христос родив ся!» Треба было зясь переходити на традиційноє: «Слава Исусу Христу!». Так и одказовали: не «Славіте!», а «Слава навікы Богу!». Се сохташноє правило набирало чинности из шорового за «Бабиным вечором» дня – 19 януара, Богоявленя и Хрещеня Господня.
