Олексій Філіпов. Таємниця герба Підкарпатської Русі (відео)
17 грудня 2013 року помер невтомний досліджував історії нинішнього Закарпаття Олексій Філіппов.
18 грудня 1990 року Закарпатською обласною радою був затверджений герб Закарпатської області
Олексій Філіпов невтомно працював над вивченням історії Закарпаття, систематизуючи відомості в авторських книгах. Перу історика і журналіста належить чимало видань на історичну тематику, як от «Історія Мукачівського замку», «Збірник публікацій по геральдиці 1994-2010 років», «Під плащем Святого Мартина (Історія герба міста Мукачева (1376-1943 рр.)» тощо.
Сьогодні минає 30 років з того часу, коли Закарпатська обласна рада затвердила герб області, який колись був гербом краю карпаторусинів, гербом Підкарпатської Русі, яка упродовж 20 років входила в склад Першої Чехословацької республіки. Крім публікації відомого закарпатського історика Михайла Зана, жодних згадувань про цю подію в пресі чи на офіційному рівні. Жодних. Чому?
Вирішальну роль в затверджені гербу Закарпатської області, як герба, який колись був гербом Підкарпатської Русі, відіграв історик – самоучка Олексій Філіпов. Герб Підкарпатської Русі, який став і гербом Закарпатської області є наочним доказом того, що карпаторусини були, є і будуть.
За декілька місяців до смерті Олексія Філіпова була опублікована його книга «Таємниця герба Підкарпатської Русі».
Таємниця герба Підкарпатської Русі
Історія геральдики Закарпаття для більшості українських науковців є справжньою „terra incognita”. Вона докорінно відрізняється від методики створення полкових і сотенних печаток Запорізької Січі, від міських гербів Лівобережної України, розроблених Геральдичною канцелярією і Герольдмейстерською конторою Російської імперії. Для того, щоб краще зрозуміти особливості закарпатської територіальної геральдики, треба вивчати середньовічну європейську історію і знати геральдичні традиції Угорщини і Польщі, Чехії і Німеччини, Австрії і Трансільванії.
Дане дослідження є першим з числа тих, що пояснюють територіальні герби Закарпаття. Воно здійснено на основі документальних матеріалів Державного центрального архіву в Празі (SÚA – Чехія) та Державного архіву Закарпатської області (ДАЗО – Україна).
Перша світова війна закінчилась у листопаді 1918 року розпадом Австро-Угорської імперії. На теренах дуалістичної монархії Габсбургів утворились декілька нових держав: Австрія, Угорщина, Королівство сербів, хорватів і словенів, Польська Річ Посполита, Західно-Українська Народна Республіка, Румунія, Чехословаччина.
На території Карпатської Русі, яка ще раніше називалася Угорською Руссю, але поки що залишалась у складі Угорського королівства під назвою Руська Країна, виникли народні ради. Після політичної кризи в Угорщині у березні-квітні 1919 року Пряшівська, Ужгородська і Хустська ради об’єднались на початку травня в Ужгороді у Центральну Руську Народну Раду, яка ухвалила меморандум про приєднання краю від річки Уж і до річки Тиса на правах автономії до Чехословаччини. 112-членна делегація від ЦРНР висловила це побажання у Празі президенту країни Томашу Гарригу Масарику.
Паризька мирна конференція, яка розглядала питання міждержавних кордонів у післявоєнній Європі, погодилась з даною пропозицією. Після цих подій виникла необхідність створення символіки новоприєднаної території. Підкарпатська Русь – територія південно-карпатських русинів, яка згідно з Сен-Жерменським мирним договором від 10 вересня 1919 року ввійшла до складу новоутвореної Чехословацької республіки як адміністративно-територіальна одиниця.
Коли розглядалося питання про державну символіку Чехословаччини в Народних Зборах республіки (Прага, вівторок 30 березня 1920 року, засідання № 136), виступив доповідач заступника голови Конституційного комітету, депутат д-р Гнідек: “…Середній герб Чехословацької республіки пропонується створити таким чином, щоби у ньому були представлені основні герби всіх земель, які складають нашу державу. Таких земель є п’ять: Чехія, Моравія, Силезія, Словаччина і Підкарпатська Русь. Як окремі герби цих земель були використані їхні історичні герби, якщо такі були, а якщо їх не було, то необхідно їх було створити. Заново треба було створити герб Підкарпатської Русі. Цей герб на лівому боці щита. Підкарпатська Русь герба свого ніколи не мала, також переговори з місцевими представниками не приводили до остаточних результатів. Цей герб треба було створювати самостійно, при можливості врахувати побажання місцевих діячів. Після серйозної роботи щодо цього герба пропонується: щит розтятий навпіл, в правій його половині (геральдично – авт.) в синьому полі три золотих балки (пояси), в лівій половині в білому полі червоний ведмідь у скоку і вправо дивиться. Кольори обрані згідно місцевих побажань, оскільки в Підкарпатській Русі частина населення дотримується українських кольорів: синього і жовтого, інша частина вирішила про прапори червоно-білі. Ведмідь був обраний тому, що знаходиться в місцевих гербах і можна вважати його з інших причин за вдалий геральдичний символ”.
Після перерви у засіданні депутати Народних Зборів 30 березня 1920 року о 18.45 прийняли спочатку у першому, а потім й у другому читанні законопроект про державний прапор, державні герби і державну печатку. На цьому завершилася півторарічна робота над створенням символіки Чехословаччини. А починалась вона відразу після розпаду Австро-Угорщини і утворення Чехословацької республіки у 1918 році спочатку Народним комітетом, який передав потім це питання уряду, той, в свою чергу, Міністерству внутрішніх справ, а воно вже створило спеціальну геральдичну комісію, до складу якої входили фахівці з історії, геральдики і мистецтва. Важливим і досить складним моментом у діяльності цієї комісії було визначення концепції створення державних символів.
Лише за вимогою Міністерства закордонних справ комісія, врешті-решт, зупинилась на принципі гербів так званих “історичних земель”. Але Підкарпатська Русь “історичною землею” не була, тому герба свого не мала. Згідно з думкою професора Празького університету Густава Фрідріха та нотаріуса Ярослава Курси, комісія пропонувала спочатку взяти за герб землі один із гербів найбільших міст Підкарпатської Русі, наприклад, Мункачева, але в Празі не мали можливості визначити точне зображення герба Мункачева, тому й виникла необхідність звернутись до адміністратора Підкарпатської Русі.
3 січня 1920 року міністерство внутрішніх справ надіслало адміністратору Підкарпатської Русі в Ужгород урядове нагадування: “З метою попереднього ознайомлення міністерство внутрішніх справ просить, щоб якнайскоріше було повідомлено: 1. Чи з’явились в Підкарпатській Русі певні бажання і пропозиції в цьому напрямку; 2. Щоб були надані кольорові ескізи (або фотографії з описом головних кольорів) гербів окремих найбільших міст Підкарпатської Русі”.
Два місяці Ужгород мовчав. У цей час там розгорався конфлікт з мовного питання. Русинські представники Директорії агітували населення за синьо-жовті барви і русинську мову в якості офіційної мови. Русини-москвофіли пропонували натомість запровадити для діловодства літературну російську і відповідно біло-синьо-червоний триколор. Тільки вимога депутата Заградника, головного доповідача про проект закону про державний прапор і державний герб, змусила міністерство внутрішніх справ вдруге письмово звернутись 9 березня 1920 року до представників приєднаного русинського краю щодо прискорення відповіді про проект герба Підкарпатської Русі.
Але на той час у Празі шляхом телефонної розмови з Ужгородом 8 березня 1920 року вдалося отримати інформацію, що в “Підкарпатській Русі існують, що торкається народних кольорів, дві течії, одна партія бажає введення українських кольорів, тобто синього і жовтого, тоді як інша партія обирає кольори червоний і білий або червоний і синій”.
Професор Густав Фрідріх запропонував для герба “обрати ведмедя, який знаходиться в гербі міста Ужгород (помилка празького професора, в ужгородському гербі ніколи не було ведмедя – авт.); щодо кольорів пропонується компромісне рішення, щоб у гербі були представлені чотири кольори.
Опис цього герба був би таким: “щит розтятий навпіл, в його правій половині в синьому полі три золотих балки (пояси), у лівій половині у срібному полі червоний ведмідь в скоку і вправо дивиться”.
10 березня 1920 року в Празі у справі створення герба Підкарпатської Русі знаходилась депутація, яка складалась із членів Центральної Руської Народної Ради (голова – Антон Бескид): д-р Андрій Гагатко, д-р Гомічко та Ц. Прокоп від Автономної директорії.
Як повідомляла 12 березня 1920 року Президія Ради міністрів, “зазначені особи в цілому не заперечили проти запропонованого герба. До будь-якої обов’язкової заяви вони не вважають свої виступи обґрунтованими”.
Врешті-решт, 17 березня 1920 року Цивільна управа Підкарпатської Русі відіслала опис проектів для герба Підкарпатської Русі, де зазначалося, що партія Гагатко-Цуркановича не висловила серйозних зауважень щодо запропонованого герба Підкарпатської Русі, лише побажала, щоби щит, розтятий навпіл, у нижній частині мав три пагорби, також розтятих, права половина яких золотого кольору, ліва – синього. У правій половині щита замість трьох золотих балок була б половина греко-католицького хреста; у лівій срібній половині на синій основі пагорбів мав стояти червоний ведмідь в скоку. Партія директорії, тобто партія Волошина, запропонувала проект щита занадто складний, який дуже важко описати. Він складався з елементів жупанських гербів мараморошського, унгського, спішського, берегського, земплинського, шаришського і угочанського. Центр його займав щит Коріатовича, у верхній третині є позаду гори, з обох боків піхти, у середині олень. Під ним показана штольня з двома шахтарськими молотками і біля центрального щита Коріатовича знаходились чоловік і жінка з снопом хліба і виноградним гроном. Під нижньою частиною щита Коріатовича зображена вода з рибами. Обидва проекти посилаю сьогодні експрес-поштою. Шеф Цивільної управи: д-р Брейха”.
Ці документи надійшли в Прагу 22 березня 1920 року, а 6 квітня у завершальному документі з цього питання міністерства внутрішніх справ зазначалося, що “із запропонованих проектів не міг бути взятий взагалі до уваги проект партії Волошина через свою фантастичність. Більше підходить за суттю простіший проект партії Гагатко, але герб Підкарпатської Русі не був вирішений в цілому згідно із цим проектом тому, що існувала небезпека, якщо б до закону був прийнятий тільки проект однієї партії, це викликало би велике невдоволення іншої політичної партії, а ще й тому, що скоріше, ніж дійшла відповідь із Ужгорода, конституційний комітет прийняв пропозицію уряду щодо герба Підкарпатської Русі і, виходячи із обставин, з якими зустрілося обговорення всього комплексу питань, було неможливо запропонувати в конституційному комітеті перегляд попереднього рішення”.
Так був створений герб Підкарпатської Русі, щит із зображенням якого знаходиться серед інших гербів на стінах храму св. Віта у Празі.
Семіотика герба. На жаль, доля до герба Підкарпатської Русі виявилась не зовсім прихильною. Основна ідея політичного компромісу між українофілами та москвофілами, яку заклав у герб у тиші празьких кабінетів чеський професор Густав Фрідріх, дуже швидко забулася. У політичній боротьбі за владу українофіли і москвофіли стали конкуруючими і, навіть, ворогуючими сторонами. Можна назвати тільки два випадки, коли насправді відбувся політичний компроміс між ними. Це – 1936 рік, коли Центральна Руська Народна Рада, до складу якої входили представники обох політичних течій, прийняла і відправила до Праги проект автономії Підкарпатської Русі. А також 1938 рік, коли в жовтні чеський центральний уряд вирішив вперше затвердити автономний уряд Підкарпатської Русі. Про це так згадував Василь Гренджа-Донський: “7 жовтня 1938 року. Ужгород. Три повні дні радилися дві Національні Ради – українська й русская – щоб знайти спосіб утворити спільний фронт і перебрати владу у свої руки. Чехи тільки тоді іменують наш уряд, як буде якийсь “модус вівенді”, інакше й чути не хочуть. Якщо хочемо щось здобути, хоч із тяжкою душею, але мусимо йти з кацапами на компроміс…Ми за кожну ціну мусимо здержати дальший доплив чехів, бо вже є їх тут сорок тисяч…Отже за всяку ціну мусимо здержати доплив чужого нам елементу, а це настане лише тоді, коли в розкішній краєвій палаті будемо сидіти ми… Компроміс з кацапами…Трохи дивно звучить, коли ми боремося з ними на життя і смерть. Це є гниль на нашому здоровому організмі, це боляк, який мусимо виоперувати”.
На жаль, політики краю в чеський період не змогли осягнути висоти спадку свого крайового герба. Тож політичні поразки Андрія Бродія у жовтні 1938 року та Августина Волошина у березні 1939 року були цілком закономірними. Закони духовного світу, які закладені в семіотиці, виявились набагато міцнішими, ніж дії конкретних політиків.
Бібліографія. Вперше про герб Підкарпатської Русі написав у 1924 році чеський професор Іржі Краль, спеціаліст по етнографії. Він подав зовсім відмінне тлумачення герба: нібито сім смуг, синіх і жовтих, означають сім головних рік краю – Тису, Тересву, Ріку, Тереблю, Боржаву, Латорицю, Уж, а ведмідь – типовий представник фауни Карпатських гір. Олександр Маркуш у 1925 році лише переклав українською текст закону Чехословацької республіки про символіку № 252 від 30 березня 1920 року й утримався від будь-яких коментарів.
Августин Штефан, директор Торговельної академії, у 1936 році намагався переконати, спираючись на розташування полів у розтятому навпіл щиті герба, що краєвими барвами Підкарпатської Русі мали би бути синя і жовта. Під час проголошення незалежності Карпатської України 15 березня 1939 року лідери УНО не мали часу для розгляду нового герба, бо на Хуст наступала угорська армія, та проголосили герб Підкарпатської Русі в якості державного, додавши до нього ще й “тризуб” св. Володимира Великого.
У другій половині 1980-х років празький історик Мілан Гліномаз та д-р філософських наук Йозеф Новак із Братислави, досліджуючи історію створення герба Чехословацької республіки в 1918 – 1920 роках, скорочено подали шлях створення герба Підкарпатської Русі, ґрунтуючи свої дослідження на документах Державного центрального архіву в Празі. Але ці дослідження не були вчасно побачені українськими науковцями.
Так, у 1990 році Павло Федака, етнограф із Ужгорода, дав пояснення, що сім смуг означають єдність семи колишніх комітатів Закарпаття, а поєднання срібного і червоного кольорів відбулося під впливом чеської і словацької геральдики.
У 1991 році польський економіст Анджей Воцял, який цікавився історією воєн, висунув версію, яка грунтувалась на літературі таких українських емігрантів, як Микола Битинський та Роман Клімкевич, що ведмідь – це давній геральдичний символ герба Петра Петровича, наджупана земплинського і ужанського XIV століття, який потрапив у ХХ столітті в герб Підкарпатської Русі.
У 1994 році львівський історик, голова Українського геральдичного товариства Андрій Гречило, описуючи герб Закарпаття, схилився в його тлумаченні до етнографічної версії Іржі Краля. А після ознайомлення з дослідженнями Мілана Гліномаза та Йозефа Новака він у 1996 році назвав їхні наукові пошуки в архівах помилкою, котра нібито стала набувати політично-провокаційного характеру.
У 2001 році доктор історичних наук Іван Поп констатував, що герб Підкарпатської Русі став національним гербом русинів усього світу і офіційним знаком Всесвітнього конгресу русинів і русинських організацій.
У 2002 році викладачі УжНУ Федір Шандор, доктор історичних наук, професор Дмитро Данилюк, кандидати історичних наук, доценти Сергій Федака та Ігор Ліхтей повідомили, що ведмідь є легендарним господарем та охоронцем Карпатських гір і має бурий колір, а три жовті смуги символізують три найбільші річки краю.
Тут доречно нагадати, що у геральдиці бурого кольору взагалі не існує.
У 2004 році доктор історичних наук, професор УжНУ Михайло Тиводар висловив думку, що кольорове сполучення герба є традиційним для Закарпаття, а пояснення його символів подав за принципами загальної геральдики.
Як бачимо, жодний український науковець не побажав ознайомитись з архівними документами про історію створення герба Підкарпатської Русі. Це – яскраве свідчення рівня їхніх наукових знань у геральдиці.
Питання відродження геральдики в Україні. Відродження герба Підкарпатської Русі відбулося у 1990 році, коли в політичному хаосі радянської перебудови Закарпатська обласна Рада народних депутатів затвердила на 4-й сесії 21-го скликання цей знак в якості герба Закарпатської області. Але відродження виявилось не повним. Опис герба у Положенні виконано з грубими геральдичними помилками: „Герб Закарпатської області має форму геральдичного щита, розділеного по вертикалі на дві рівні частини. Якщо дивитися на щит, лівий його бік ділиться по горизонталі на сім рівних смуг з чергуванням синього і золотистого кольорів, з яких перша смуга – синя, друга – золотиста. В правій частині щита на срібному полі – зображення червоного ведмедя, що стоїть на задніх лапах і дивиться вліво”.
Законодавство УРСР у 1990 році не передбачало місцевим та регіональним радам мати власну символіку. Зміни у законах, зроблені Верховною Радою України у 1991 – 1992 роках, також не містили положення про символіку місцевих рад.
Лише у 1997 році новий закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” дозволив територіальним громадам сіл, селищ, міст мати власну символіку (герб, прапор, тощо). Але її зміст, опис та порядок використання повинні були визначатися спеціальним законом, якого не було створено. Крім того, інша стаття цього закону вказувала, що місцеві ради, як самостійні юридичні особи, мають печатки із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням. А це повністю суперечить основним правилам сфрагістики, складової дисципліни геральдики, а також загальним нормам діловодства.
Не покращили ситуацію з відродженням геральдики у 2000 році й президентські укази „Про Комісію державних нагород та геральдики” та „Про впорядкування геральдичної справи в Україні”. Ця комісія отримала лише дорадчі функції, а Державного геральдичного реєстру України, який пропонувався фахівцями геральдики, урядовцями не було започатковано.
