ПАРЕНЫЙ ПӮП (русинська казка)

Любив пӯп Маріку, ходив за нив. А Маріка чōлōвіка мала, лем тот рідко дома быв.

Айбо все коли прихōджував дōмӯ, жона ся чинила хвōрōв.

– Йой Маріко, што тя уже болить? – Звідать ся ї чōлōвік. – Може їсти дашто хōч?

– Йой, ни кажи ми нич за їдїня, нич ни хōчу. Ниська-м й ōгинь ни клала. – Удпōвідать му Маріка й потихы квілить.

– Може бы-сь, Маріко, палинкы упила? – Дале ся звідать чōлōвік.

– Йой, та може бы-м и упила, айбо треба йти купити. – Каже Маріка.

Пӯшов ґазда у корчму:

– Дайте ми файнōї палинкы, жона ми хвōра. – Каже корчмарьови.

– Йой, Йване, тумане! Жона ти хвōра? Як уд нюй пӯп прийде, та ни буде хвōра. – Удпōвів му корчмарь.

– А ганьбили бы-сьте ся, хвōрӯй жōнї ни вірити. – Перечить му чōлōвік.

А корчмарь му дале каже:

– Но-но, ану ты дньом прійди дōмӯ, увидиш што ся там творить коли тя ніє.

Узяв Иван палинкы, принюс жōнї, налляв.

– На, упий си, файна палинка. – Каже юй.

Маріка упила, а чōлōвік ї дале звідать:

– Та може бы-сь дашо заїла?

– Йой, нич ни хōчу, нич. – Удпōвіла му жона.

– Та што будеш чинити, сеґіняшна моя, як жыти будеш? Знаєш, ош ни годин им коло тя сидїти, грōші заробити ми треба. – Каже юй чōлōвік.

– Лем ты си йди, я даяк протягну, бідōвати буду: ци умру, ци ужыву.

Зобрав ся Иван и пӯшов на зароботкы. Пӯп як увидїв, ош чōлōвік пӯшов гет, нараз ‘д Маріцї зайшōв.

– Но шо Маріко, ниси палинку. – Каже юй пӯп.

– Ни годна-м, кідь пуйду у корчму, та корчмарь годин пак чōлōвікови наговорити, ош я ся причинила. – Удпōвідать жона.

– А, правду кажеш! – Хвалить ї пӯп, – тōды я сам пуйду.

Купив пӯп палинкы и принюс до Марікы. А Маріка дōті приправила шелиякі закускы. Мавуть шо пити, мавуть шо їсти, сіли й начали ся гостити.

Дōкі ся гостили, зайшōв дōхыж циґанчук, увидїв, ош ті ся гостять, та ни замітили го. Думать си: «но, сї навірно ся типиркы напють, тай ни пōїдять вшытко». Рішив ся спрятати пōд пōстіль, почекати.

А у ночи ся Марікин чōлōвік вирнув. Учув пӯп як у двōрі затрōскунїв вӯз.

– Йой, Маріко, де бы ми ся спрятати?! – Напуджено ся зазвідав пӯп и пилувучи ся скочив пōд пōстіль. А Маріка закуску и палинку тоже наскоро пōд пōстіль задїла и верла ся порайити хыжу. Дōкі ґазда приязав кōнїв и сїно їм давав, жона дохарила и лягла на пец.

Зайшōв ґазда дōхыж и звідать ся:

– Но шо, жоно, легше ти?

– Йой, таде, легдва говорю. – Притвōрять ся Маріка.

– Шо и ни їла-сь нич? – Інтересує ся чōлōвік.

– Йой нїт, ни їла-м, ни пила-м… – Каже Маріка. А циґанчук пōд пōстільов пакує у ся, як на ōгинь. Упив, закусив и каже попови:

– Давайте, отче, заспіваєме.

А пӯп лижить тихо и думать си: «Йōй, ґута бы тя побила и циґана…». Видить, ош циґан уже опянїв и годин їх выдати, та каже му:

– Йой, тихо будь, вōзьми ‘д ня чоботы, лем будь тихо, бо учує ґазда та кониць нам.

– Но-но, нас двоє, панотче. – Каже му циґанчук и знимать з нього нōві чоботы.

Лижить циґан и каже:

– Йой, панотче, так бы-м мав дяку у новых чоботах походити…

– Чіт будь! – Каже пӯп. – Бери мōї порткы, лем будь тихо, бо ґазда учує.

Так и вчинив циґан. Лижить у новых чоботах и поповых портках и каже:

– Но, хōтїв бы-м ся пройти по хыжи, увидїти, ци парувуть ми порткы сї.

– Циґане, тихо будь! – Сердить ся пӯп. – Бери и реверенду, лем лижи тихо.

Циґан зняв з попа реверенду и бӯльше ся го ни слухав, узяв и улїз з-пōд пōстили.

– Дай вам Бог здоровля, пане ґаздо! – Кланять ся циґанчук. – Дай Бог и вам. – Каже ґазда и видить, же у циґана шатя попӯвськоє и пōдумав, ош то правдивый пӯп. Каже му:

– Пōйте, панотче, сядьте за стӯл. – Позвав го ґазда и звідать ся: – А шо так пӯзно, отче, хōтїли бы-сьте?

– Та чув им, же жона ваша хвора, хōтїв им ся за здоровля пōзвідати. – Удпōвів циґанчук, и звідать ся жōны, што ї болить.

А Маріка видить, же то ни правдивый пӯп, та думать си: «Йсе щи што за дуригруш…»

– Но, ґаздо, знаєте што? – Каже циґан.

– Шо, пане превелебный? – Звідать ся ґазда.

– Се ничиста хвороба, посятити вашу жōну треба. – Каже циґанчук.

– Йой пане превелебный, я бы вам и заплатив, лем бы-сьте ми хыжу посятив, ōбы жона здорова была.

Жона ся удмагать, айбо чōлōвік итак за своє:

– Чіт будь жоно! Дась Бог та пōлївить ти.

– Ей, чōлōвіче, ни кільтуй задарь грōші, тать так тяжко їх заробляш! – Перечить му жона.

– Я тя, Маріко, ни звідаву, та сиди тихо! – Сердито каже юй муж. – Кӯлько, панотче, хōчете за посяченя ōбыстя? – Звідать ся циґанчука.

– Єдну дисятку. – Удпōвів му.

Дав ґазда циґанови дисятку, а тот му каже:

– Но, пане ґаздо, чиніть то, што вам упōвім. Маєте жилїзный горниць?

– А нашо вам горниць? – Звідать ся ґазда.

– Вōду кипинячити треба. – Каже циґан.

Поклав ґазда вōду кипятити. Як ся зкипінячила, циґан му каже:

– Но, ґаздо, беріть паліцю у руки, йду сятити.

Узяв циґан у руки кипяток и льлє у каждый куток. Льлє и каже:

– Сятый Господи, ужени вшытку нечисть з сьої хыжі.

Кипяток тіче, а пӯп пōд пōстільов ся легдва здіржує. Циґан щи май много вōды ульляв, и туйкы пӯп ни удержав и ускочив з-пōд пōстели. Загойкав циґанчук ґаздови:

– Скоро, ґаздо, бийте го паліцьови, позерайте який виликий чорт.

Ґазда як лупнув попа по гōлōві паліцьов, тот ōнь умлїв.

– Видите, пане ґаздо, я вам казав, ош ужену нечисть з ōбыстя, уд нынї ваша жона ниґда хвора уже ни буде. А чорта я з сōбōв заберу. – Пōвів ґаздови циґанчук, узяв попа пōд руку и пӯшов си путьом.

А жона уд тоды и заправду, ниґда хвора ни была.