Они прославили русинськый народ. Павел Цібере – русинськый Валенберг
Русины Пудкарпатя за свою тяжку историю пережыли много бідовань и єдным из такых трафункув было масовоє втіканя нашых людий до Росиі по анексиі края Мадярщинов и зачаткови Другоі світовоі войны. Товды совітськоє войсько дойшло аж до Карпатськых перевалув и простакуваті русины думали, што там буде йим хосен. Айбо каждый из тых, тко перейшов гатар, дустав от 3 до 5 рокув концтаборув ГУЛАГА за статьов 80 УК УРСР «за нелегальный переход границы между Венгрией и СССР». У лагерях Мордовиі читаво подкарпатськых русинув загибло. И, бизувно, повмирало бы йих май булше, кибы не Павел Цібере, чоловік, котрого называвуть русинськым Валенбергом.
И до днесь мало тко про йсе знає.
Вызнамный політичеськый діятель Павел Цібере родив ся 5 мая 1910 рока в селі Залужжя и быв шестов дьитинов у худобнуй селянськуй фамилиі. Няньо го, Петро Цібере, через худобность наняв ся на державну роботу по ремонтови шосейныхпутюв. В школі Павел учив ся на відмінно и по настойованню вчителя сільськоі школы пушов вчити ся в Мукачовську гимназию.
По конченю гимназиі брат Федор вповів Павлови продовжити учобу в Празі и тот став студентом юридичеського факультета Празького Карлового Універзитета. Жыв Павел на невелику державну стипендию и, правда, помагав му брат, якый став греко-католицькым сящеником.
Студентські рокы (1930-1936) Павел проводив активно: вун быв членом общества юристув, в котроє входив товдышньый президент Чехословакиі Томаш Масарик, міністер загатарных діл республікы Едуард Бенеш, другі політичеські діятелі. Цібере быв членом общества карпаторуськых студентув “Возрождение”, возглавляв греко-католицьке общество. По універзитетови вун робив у Подкарпатському земському урядови.
Выпускник юридичеського факультету Карлового універзитета у Празі, вун став юристом-політологом, знамым у Європі общественым діятельом. У владі чехословацького президента Т.Г. Масарика вун занимав місто совітника у ділах Подкарпатськоі Руси.
Павел Цібере – доктор юридичеськых и політичеськых наук. В час Другоі світовоі войны Едвард Бенеш призначив го членом тымчасового чехословацького парламента, начальником канцеляриі президента и уряда у ділах Подкарпатськоі Руси.
Кроме політичеськых діянь, Цібере фест перенимав ся судьбов землякув, котрі перебывали у совіцькых лагерях. Тых краян, котрі повірили комуністам, перейшли гатар, абы войовати на боци Совітського Союза, айбо трафили у лагеря. Вун уговорив руководство СРСР впустити граждан чехословацькоі державы из міст засланя и сформіровати из них окремішню войськову часть, чехословацьку легию пуд командованьом генерала Людвига Свободы. Тисячі нашых землякув обстали ся жывыма, лем дякувучи Цібере. Ги, иппен, они и не знали, кому мали бы дякувати.
Веснов 1945 рока Цібере вернув ся у рудноє Залужжя, де и быв взятый у арешт. На волю выйшов у 1956 рокови. Вернувши ся домув, Павел Цібере предложив своі знаня и услугы УжДУ. Айбо челяднык из таков біографийов не муг надіяти ся на положительный отвіт. Товды вун пойихав у Харьков, де устройив ся на роботу на двох факультетах харьковськых вышув. Айбо довга рука КГБ догнала го и туй. Быв нараз уволеный.
Цібере вчительовав у Ужгородському районі, выкладав инострані языкы. Пуслідні рокы провюг у Мукачові, де в повнуй самоті жыв у маленькуй комнатци. Писав мемуары.
Умер Павел Цібере 27 юлія 1969 рока.
У 2010 рокови в селі Залужжя земляки одзначили 100-ручный ювілей го – Павла Цібере -русинського Валенберга. Скромно, айбо из додержаньом поминального сохташа, коло гроба отдавали му честь. На тимитув у Залужжі прийшли го цімборы часув школованя в гимназиі у Мукачові, родичі го, землякы и педагогійный и школашськый колективы.
В 2011 році закарпатськый писатель Дмитро Кешеля представив фільм «Загублений у пісках часу» про знамого русина. Автор фільма одмітив: «Переповідати стрічку не буду, але трохи розповім про закадрові моменти. Вперше я зустрівся з Павлом Цібере, коли зайшов до батькового брата. Пан Павло був гарно вбраним, із аристократичними рисами обличчя. Тоді я не повірив, що цей чоловік є міністром і, знаєте, поставився до цього скептично, адже наші люди, коли вип’ють, доволі швидко стають директорами, міністрами!.. Згодом я був на зустрічі з Андрієм Патрусом-Карпатським, знову тоді заговорили про Павла Цібере. Минули літа й літа, я забув про ту розмову. А кілька років тому мені до рук потрапила київська газета «Сегодня», у якій прочитав статтю про відзначення 100-річчя пам’яті Павла Цібере. Стало дуже боляче, що в нас, на Закарпатті, жодна газета не відгукнулася про цю визначну постать ані словом. Також наголошу, що фільм не історичний, а художньо-документальний. Знаєте, саме те, що ми пам’ятаємо своє минуле, бережемо свою історію, визначає нас як європейців. І нам не треба йти у Європу – ми повертаємося до неї». Нянька Павела Цібере у кінови зограв сам автор фільма.
