Антон Копинець «Іван Сила на прізвисько «Кротон», ч.10

Чарівна Прага

Срібними краплинами землю засівав літній дощик. Іван витягнув перед собою руки, аби ті росяні краплини падали на його долоні. Літній дощик, як жіночі  сльози, швидко пройде, висохне… І         прислухався до того           шелестіння,       що утворював дощ, падаючи з невисоких рідких хмар на хідник, на дерева. Навіть кроки тонули у цьому тихому одноманітному гомоні. «По такому дощику добре тенгериця          росте.       Та     й       травиця             красно зеленіє…».

А поміж тими тендітними нитками ткалися контури Праги. Чарівна вона в будь-яку пору року. Весною до раннього літа цвітуть каштани і, здається, на бульварах та коло хідників стоять величезні світильники з безліччю палаючих свічок. Влітку, саме у таку пору, втішно пройтися затишними вулицями, помилуватися, як переливається сріблом, блищить та іскриться мила Влтава. А в ній, наче у світлині, бачиш усі сто веж, високі труби фабрик та заводів… Потому, восени, столиця одягається в золоті шати своїх садів, парків та скверів… Взимку старовинні пам’ятники вкриваються пишними білими шапками.

Любить він проходжувати затишними вулицями, що майже кожна приводить до вежі.

Глянув на розкішну церкву. Гей, якби Терка могла таке увидіти! Ба ци добре ся має, небога? Ба ци хоч разик приснився їй? Якби знала читати, та про все написав би їй… Нудно без неї. Тяжко без неї. Усі навкруг чужі.

Пройшов мимо собору святого Георгія. А ось поруч — Порохова вежа. Гей, не раз чехи платили кістьми за свою свободу! У тій вежі порох для зброї зберігався. Матвій Рейсен змайстрував оту вежу…

часы на староместской площади Прага

На Староместській площі два ряди брущатки показують невидиму лінію, по якій місто на Влтав і прорізає Празький меридіан. Може, це головна краса міста? Коли ступає по цій площі, завжди знімає з голови капелюха і мовчить. Лише каміння тихо розповідає йому про чарівну історію. Майже шістсот років стоїть посеред Праги Староместська вежа-ратуша… Відміряв ще кілька кроків і зупинився перед нею, бо до восьмої години залишалося якихось дві хвилини. Як би не поспішав пражанин, а коли починають бити куранти на вежі ратуші, обов’язково стане перед цим рукотворним пам’ятником, перед мудрим людським витвором та хоч мовчазними хвилинами віддасть шану людині, котра   все   своє   життя   присвятила    створенню унікального годинника. Горезвісні жорстокі вельможі — куці думкою і високі пихою людці — осліпили Гануша, аби цей шедевр залишився одним-єдиним у світі, аби подібного ні в кого не було.

Староместська ратуша: містичний бій курантів - Світ мандрів

Хвилинна стрілка завершила своє коло на римській цифрі «ХІІ». На площі стає тісно. Зупинилися тут і ті, хто вже десятки років спостерігає це видовище…

Відчиняється віконце над циферблатом. Годинник відраховує вісім ударів. Здається, кожен удар — це історія, пройдена чехами за ці віки. Тому звуки курантів якісь глухуваті, зі старечою хриплуватістю. А в середині, за віконцем ратуші, сумирно виходять на арену апостоли. Митець зобразив їх простими трудівниками. Одному навіть дав сокиру лісоруба. По боках циферблата триває мовчазний діалог Багатія й Смерті. Багатій  трясе капшуком: мовляв, бери золото, тільки залишай на землі, аби ще хоч трохи поґаздував та  людської крові поссав. Смерть не піддається на підкуп. Перед нею всі рівні. Раптом закукурікав півень. Віконце відчиняється. Годинник змовкає. Люди розходяться… Колумб лише готувався до відкриття Америки,   а   професор   математики    Карлового університету Гануша із Руже придумав устрій цього годинника… «Життя, як і годинник, крутиться на одному місці. Навколо однієї точки. Не накрутять ’го — перестає в ньому битися серце…».

«Ба ци повісти Янові про бесіду з Прохазкою? Ба що він скаже на те? — та раптом повіяло іншою думкою: — Піду домів. Може, за два-три тижні доплещу. Айбо що буде нянько казати, як прийду голіруч? А Терка? Та повість, же я лінивець та й готово…».

—     А то Христос у вас такий? — показав на велику статую.

—     Не Христос, Іване, а Ян Гус. Пам’ятник  Яну Гусу…

—     Хто він — цар? — взяла цікавість хлопця.

—     Цар великої правди. І за це його спалили на вогні…

—     На вогні? — спинився Сила.

—     Так, так, друже, на вогні. А великий був чоловік!.. Учений мудрий…

Карлів міст, відома чеська пам'ятка і візитна картка Праги (26 фото) -  ВСВІТІ

Дійшли до Карлового моста. Іван уже переходив через нього. Та чомусь не помітив, що  під мостом є невеликий острівець,  відокремлений від берега Влтави вузькою протокою. Будинки по обидва боки річки піднімаються прямо з води, а до хвиль лащаться килими плюща, галузки плакучих верб. Над водою нависло колесо старого дерев’яного млина. «Як дома, — подумав. — Красно, айбо дома ліпше. Якби лише роботи було… а млин такий, як у Цібеленькового Петра. Добре ото мати млин. Не з фіґлів кажуть люди, що мельник спить, а лотоками йому хліб біжить, хоч по мірці та мішок насипається…».

Коли завертали у вузенький провулок, Іван ще раз глипнув на той почорнілий млин, котрий нагадав йому про домівство. А воно віддалялося, як і той млин.

Блог учителя української мови та літератури Коваленко Ліни Василівни: О.  Гаврош "Неймовірні пригоди Івана Сили"Ветхі будинки стиснули з обох боків вуличку і здавалося, ніби йдеш по сирій ущелині. Над головою, на різьблених  крон штейнах, погойдуються різьблені гасові ліхтарі. Вони блимають на обрамлені візерунками вікна. З тих вікон ніхто не визирає. Люди, натомлені за день, легенько повечеряли та й полягали спати, бо дорого обходиться світло.

—     Робітнича колонія, — вимовив Ян, коли наближалися до його будинку. — На нашому будинку золотий ключ. А на другому — три схрещені стріли, скрипки, а далі — лев, ведмідь, страус…  Оті емблеми  замінювали  колись нумерацію будинків. Давно то було, друже мій… Так, так, давно…

«Звідки той Ян так багато знає?  Ліпше, правда, багато знати, аніж багато мати. Млинові в роботі допомагає вода, а чоловікові в житті — знання. Хочеш багато знати — не ганьбися знаючого запитати. Так кажуть мудрі люди. Та які я маю знати мудрощі, коли чотири зими ходив у школу? Можу биті букви упізнати, знаю молитися… А далі — що? Треба, майже, вчитися. Знання в голову прибереш — ніколи ніде не пропадеш…».

У Свадебовому помешканні повно квітів : мальви, хризантеми, а в кутку олеандр цвіте.

Лапатим листям тягнеться до сонця  філодендрон. На табуретках, на стільцях, навіть на поличках — білі серветки і квіти. Стіл накритий вишиваною скатеркою. А ось і господиня — худорлява жінка з лагідними очима. Очевидячки, поралася на  кухні, бо під хустиною коси зав’язані у тугий вузол, а в руках тримає рушник. Дружина Яна — Ганічка — виглядала молодо, хоч і двох діток народила та виколисала.

—     Прошу, прошу, — співуче мовила Ганічка, показуючи вільною рукою на стілець. — Почувайте себе, прошу, як дома. — і поспішила знову на кухню, бо звідти щось шкварчало на неї.

Познімали піджаки, помилися. Присіли за круглим столиком.

—     Ти досі працював уже десь?

—     Лише дома…

—     Одіж, бачу маєш порядну.

—     Пан дав.

—     Прохазка? — обличчя Свадеби стало якимось пружнім, витягнутим, встелене здивуванням. — Хитрий пес!.. Ну, добре. Повечеряємо, відпочинемо, а завтра — до чортового колеса.

Іван відсахнувся. Легенько поклав на стіл долоню, погладив скатерку, почав чистити її,  хоч там і смітинки не видко було. Тремтливо видихнув повні груди повітря. «Ба ци казати ’му? Всеодно не вдержуся».

—     Так, так,  друже  мій.  Значить,  живеш,  як у Бога в пазусі.

—     Як у чорта в зубах! — буркнув Сила.

—     Чого б це? Приодягнув тебе, годує, постіль дає…

—     Нічого не дає, Яне, корінець би йому висох!.. — Іван підпер долонею важку голову. — Я завтра з вами не піду на роботу.

—     Ти? — здивувався Свадеба. — Чому?

—     Пан порвав договір.

—     Прохазка? Не може того бути!

—     Може, Яне!..

—     Вистояв — значить переміг! — плеснув його по плечу Свадеба. — А я саме хотів на тебе поскаржитися…

Попередні частини читайте за посиланням:

Антона Копинець «Іван Сила на прізвисько «Кротон», ч.1

Антона Копинець «Іван Сила на прізвисько «Кротон», ч.2

Антона Копинець «Іван Сила на прізвисько «Кротон», ч.3

Антона Копинець «Іван Сила на прізвисько «Кротон», ч.4

Антона Копинець «Іван Сила на прізвисько «Кротон», ч.5

Антон Копинець «Іван Сила на прізвисько «Кротон», ч.6

Антон Копинець «Іван Сила на прізвисько «Кротон», ч.7

Антон Копинець «Іван Сила на прізвисько «Кротон», ч.8

Антон Копинець «Іван Сила на прізвисько «Кротон», ч.9

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *