Доля Підкарпатської Русі у часи Другої світової війни очима чеських істориків
Підкарпатська Русь (нинішнє Закарпаття) – під час так званої «Першої республіки» входив до складу міжвоєнної Чехословацької держави. Чисельність русинів у Чехословаччині перевищувала півмільйона і переважно вони жили в Підкарпатській Русі. Цей історично-багатий регіон досі несе певні чеські сліди.
Мало відомим є період Другої світової війни та подальше приєднання регіону до Радянського Союзу в 1946 році. Особливо мало відомо як жителі Підкарпатської Русі брали участь у боротьбі з нацизмом під час Другої світової війни, першою жертвою якого в Європі стала саме Чехословаччина, до складу якої з 1918 по 1938 роки входила Підкарпатська Русь. Заповнити ці прогалини в чеського суспільства має виставка у Празі під назвою «Громадяни Підкарпатської Русі у боротьбі за свободу Чехословаччини 1938-1945 років».
Текстові і фотодокументи, які розповідають про службу громадян русинів у чехословацьких підрозділах на Східному та Західному фронтах, підготував Військово-історичний інститут у Празі, зокрема його історики Їржі Плахі, Іво Пейчох та Прокоп Томек.
«Підкарпатська Русь не є білою плямою чеської історіографії. Проте не є і темою, яка добре відома. Ми були б дуже раді, якби люди приходили і дізнавалися щось нове про цей регіон і цей період», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода Їржі Плахі.
Окремі частини виставки знайомлять з початком Другої світової війни й долю території та людей Підкарпатської Русі.
Починаючи з вересня 1938 року чехословацький уряд, в результаті близького військового конфлікту з нацистською Німеччиною, вводить загальну мобілізацію. Попри деякі песимістичні очікування, коли Німеччина забирала Судети, а потім і окуповувала Чехословаччину, прибуття русинів офіцерів до їх відділів було зразковим і своєчасним.
Віцегубернатор Ярослав Мезнік видав указ від 26 вересня 1938 року, в якому високо оцінив ставлення населення Підкарпатської Русі та його лояльності до чехословацької держави.
У той час вояки русини вже на багатьох місцях чеських кордонів воювали разом з чеськими колегами проти бунтарів з населених етнічними німцями чеських Судет, яких підтримував Гітлер. Деякі з них в цій неоголошеній війні поклали своє життя.
Після капітуляції в Мюнхені центр масового заворушення був зміщений з заходу Чехословаччини на південь Словаччини та Підкарпатської Русі, де угорські підривники намагалися справити враження, що Чехословаччина є джерелом сум’яття в регіоні.
Ситуація не заспокоїлась навіть після так званого Віденського арбітражу. На підставі цього, угорці окупували південний захід Підкарпатської Русі, включно з двома найбільшими центрами краю – Ужгородом та Мукачевим, де етнічне угорське населення було у меншості.
Між тим Підкарпатська Русь, в рамках чехословацької держави, отримало широку автономію. Новою столицею стало місто Хуст.
РІК 1939
Що стосується відцентрових тенденцій автономного уряду Підкарпатської Русі, який прагнув все більше підтримки в нацистської Німеччини, то уряд Праги відповів тим, що у 1939 році призначив генерала армії Льва Прхала міністром оборони. Завдяки його негативному ставленню до мюнхенської угоди, армія на Підкарпатській Русі під його керівництвом стала одним з останніх гвинтів, який утримував цілісність Чехословаччини, не дивлячись на апетити Гітлера щодо Чехословаччини й Угорщини конкретно до Підкарпатської Русі.
На початку березня 1939 року ситуація на Підкарпатській Русі загострилася. Президент Чехословаччини Еміл Гаха назначає нову автономну владу, яка викликає незадоволення в частини членів напіввійськової організації «Карпатська січ».
НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ПІДКАРПАТСЬКОЇ РУСІ (КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ) І СЛОВАЧЧИНИ
Після проголошення про незалежність урядом Словаччини у березні 1939 року, незалежність Карпатської України(Підкарпатської Русі) декларував і Августин Волошин, який сформував тимчасовий уряд.
Важливим центром чехословацького екзилю у році 1939 стає Франція, куди між травнем та серпнем цього ж року прибуло близько 1200 чехословацьких військових. Серед загиблих того часу були і мешканці Підкарпатської Русі, зокрема Ян Цифра, Самуель Айзенберг, Леопольд Кац та інші.
ПІДКАРПАТСЬКА РУСЬ В ЧЕХОСЛОВАЦЬКОМУ ПРОТИСТОЯННІ У ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ
У зв’язку з позицією Підкарпатської Русі в концепції другого Чехословацького закордонного спротиву часто приводиться вислів другого президента Чехословаччини Едварда Бенеша, який сказав у 1939 році, що «ця країна може належати лише або до Чехословаччини, або до Радянського Союзу», що, за словами чеських істориків, часто розцінюється як певна пряма пропозиція пізнішої анексії.
Вихідці із Підкарпатської Русі мали своє представництво й у найвищих органах тимчасового уряду Чехословаччини в Лондоні. В рядах Державної ради Чехословаччини засідав, наприклад, молодий соціал-демократ Павел Цібере а також ще один закарпатець, Іван Петрущак, з Компартії Чехословаччини.
Від 1943 року в рамках Міністерства внутрішніх справ в чехословацькому уряду в Лондоні працювало Підкарпатське відомство, яке мало вирішувати майбутній адміністративний статус Підкарпатської Русі у Чехословаччині.
У ТАБОРАХ ГУЛАГУ
Першими до радянського ГУЛАГу той час потрапили біженці з окупованої Підкарпатської Русі (Закарпаття) – ще перед початком війни. За нелегальний перехід радянських кордонів та підозри у шпигунстві біженці отримували від трьох до п’яти років позбавлення волі, а то й до восьми років ув’язнення у віддалених таборах СРСР.
«Зустріч із ГУЛАГом відбулась переважно все ж по завершенню війни. Разом з червоною армією на територію Чехословаччини в кінці 1944 року прийшли також спеціальні відділи НКВД. Не дивлячись на формальний суверенітет іншої країни, вони без зволікань розпочали арешти окремих груп населення. Завдяки просуванню фронту першими жертвами таких злочинів були саме громадяни Підкарпатського регіону», – говорить експозиція виставки.
До червня 1945 радянські органи на території Підкарпатської Русі (Закарпатської України) арештовують тисячі осіб. Метою була як ліквідація потенційних противників СРСР і активістів демократичних та громадських організацій, а також і залякування тих, хто мав прочехословацькі чи проугорські погляди.
Головні акти проводило Управління контррозвідки «Смерш» радянських військ. Жертвами стали русини, чехи, словаки, угорці та німці. Це були члени некомуністичних партій, російські емігранти, які після втечі з Росії у 1920 роках працювали в державних органах міжвоєнної Чехословаччини. Жертвами арештів стали й ті, хто вважав, що Підкарпатська Русь після війни мало повернутися до складу Чехословаччини.
РУСИНИ НА СХІДНОМУ ФРОНТІ В АРМІЇ ГЕНЕРАЛА СВОБОДИ
Після німецького нападу на СРСР, чехословацький уряд в Лондоні та Москва 27 вересня 1941 року підписали договір, який на радянській території дозволив створити чехословацьку військову частину.
Головним людським ресурсом для неї були громадяни, які до цього часу були інтерновані до сталінських Гулагів – переважно із Підкарпатської Русі.
Визволенню їх з таборів, під керівництвом Людвика Свободи, допоміг голова чехословацької військової місії в Москві Геліодор Піка.
Був створений перший чехословацький батальйон в СРСР, який пройшов хрещення вогнем у березні 1943 року. Підрозділ поступово набирав додаткових добровольців, сила бригади була задіяна також у боях за Київ та Білу Церкву. Восени 1944 року вояки русини в лавах чехословацького корпусу брали участь у Східно-Карпатській операції.
«Не дуже відомою річчю є і те, що в західних військових частинах воювало декілька сотень русинів. Що стосується східного фронту – в перші роки, коли у СРСР тільки формувалися чехословацькі лави, частка громадян із Підкарпатської Русі там була досить істотною», – каже в інтерв’ю чеський історик Плахі, один з кураторів виставки.
ПРИЄДНАННЯ ПІДКАРПАТСЬКОЇ РУСІ ДО СРСР
Процес приєднання Підкарпатської до СРСР був не до кінця зрозумілим. Радянська влада активно блокувала старання чехословацької влади перейняти вивільнений регіон.
На думку чеських істориків, це не було абсолютно несподіваним розвитком. Оскільки про можливу втрату Підкарпатської Русі на користь Радянського Союзу ще перед початком війни думав Едвард Бенеш. Втрату мав компенсувати захист, який Бенеш очікував від СРСР. Але навіть через формальні причини – відділення цього регіону мало відбутися після узгодження парламентом. Через небажання створювати міжнародний конфлікт, чеська влада опинилася в неприємній ситуації.
«З одного боку вона хотіла піти на зустріч союзникам та визволителям. З іншого боку, було дивним і незрозумілим те, що Чехословаччина повинна була віддати частину своєї території після перемоги війни на користь союзника», – говорить експозиція виставки.
Восени 1944 на Підкарпатській Русі спонтанно починає з’являтися низка ініціатив за приєднання до Радянської України. Підкарпатська Русь після визволення радянською армією вже фактично не була частиною Чехословаччини.
«Вже тут ми можемо знайти перші натяки на те, що в Радянського Союзу були зовсім інші плани щодо Підкарпатської Русі», – пояснює Їржі Плахі.
Однак, чеський уряд у вигнанні не мав жодних стосунків з Підкарпатською Русю, зізнаються чеські історики.
Договір про приєднання Закарпатської України (Підкарпатської Русі) до СРСР був підписаний представниками Чехословаччини та СРСР 29 червня 1945 року.
Частково використано матеріали:
