Історія створення Підкарпатської Русі. Ч.5

У березні 1927 року в Харкові проходила наукова конференція з питання українського правопису. Це для М. Скрипника стало слушним приводом запросити з Підкарпатської Русі на конференцію голови крайкому КПЧ І. Мондока, його заступника Г. Феєра і депутата парламенту Чехословаччини від КПЧ  М. Сидоряка. З Харкова їх повезли в Москву, де голова Комінтерну М. Бухарін спільно з членами Секретаріату та Виконкому Комінтерну Д. Мануїльським, О. Куусіненом, Б. Куном та інші заслухали звіт І. Мондока про результати діяльності Підкарпаторусинського крайкому КПЧ, спрямованої на українізацію русинів.
 І. Мондок з цього приводу згодом писав: «Ми доповіли, що ЦК КПЧ не розуміє українського питання в Чехословаччині і не діє в дусі резолюції V конгресу Комінтерну, а стоїть фактично на лінії чеської буржуазії в питанні про приналежність закарпатських українців до русинської національності».
Картинки по запросу Микола  Скрипник
Микола Скрипник

Отже, І. Мондок, Г. Феєр і М. Сидоряк не сказали керівництву Комінтерну правду про те, що не тільки ЦК КПЧ, а й уряд ЧСР сприяло галичанам в проведенні українізації русинів; що не з вини комуністів русини завзято борються за збереження своєї національності «русин» і за свою русинську мову.

 
Боротьба словаків за надання їм статусу суверенної республіки в складі федеративної Чехословаччини, а також боротьба русинів за надання їм статусу автономної республіки, змусили Прагу приступити до вирішення цієї проблеми так, щоб, розширюючи права словаків і русинів, одночасно урізати права етнічних німців Сілезького краю.  З цією метою 14 липня 1927 року, був прийнятий закон № 125 про адміністративно-територіальну реформу, за якою Чеський, Словацький та Підкарпаторусинський край були перейменовані в ЗЕМЛІ, а Сілезький і Моравський краю (правобережна частина Моравії) були об’єднані в Мораво-Сілезьку землю з адміністративним центром у місті Брно. Таким чином, територіально-адміністративна одиниця під назвою Сілезький край, населена етнічними німцями, перестав існувати.

Невиконання Центральним комітетом КПЧ (ЦК КПЧ) резолюції V конгресу Комінтерну з проведення заходів, спрямованих на українізацію русинів Підкарпатської Русі і приєднання їх до України, турбувало Й. Сталіна тому, що приклад ЦК КПЧ, що ігнорує резолюції Комінтерну, можуть наслідувати компартії інших країн. В результаті ідея В. Леніна про створення єдиної на весь світ комуністичної партії впаде, а світова революція не відбудеться. Тому Виконком Комінтерну вирішив змінити керівництво ЦК КПЧ. Для цього була створена спеціальна комісія Комінтерну, яку очолив Гусєв Сергій Іванович (справжнє його ім’я Драбкін Яків Давидович). До складу очолюваної ним комісії увійшли: Бела Кун, Ернст Тельман, Вальтер Ульбріхт, Отто Куусинен і інші вожді компартій країн Європи, що знайшли притулок в Москві.

На проведеному 26 – 28 сентября 1925 року III з’їзді КПЧ цій комісії Комінтерну вдалося обрати К. Готвальд тільки членом Центрального комітету КПЧ, в якому він очолив ідеологічний відділ.
Картинки по запросу Клемент Готвальд
Клемент Готвальд
 
Делегатом цього з’їзду був І. Мондок, який домовився з делегацією Комінтерну про направлення на навчання до Харківського комуністичний університет Комінтерну нових слухачів: Григорія Феєра, Івана Петрущака, Дмитра Поповича, Олексу Тимка, Михайла Мацканюка, Михайла Можаровича, Івана Ваша, Михайла Жупника, Богдана Кошеляка, Михайла Пітру та  інші.  Всі вони навчалися на факультеті журналістики, так як професія «журналіст» була головним прикриттям для агентів НКВД і 4-го (розвідувального) Головного управління генерального штабу Червоної армії.
 Не добившись бажаних результатів на III з’їзді КПЧ, 3 січня 1926 року під Берліном відбулася секретна нарада представників комуністичних партій України з головою Західноукраїнської комуністичної партії Польщі і головою Підкарпаторусинського крайового комітету комуністичної партії Чехословаччини Іваном Мондоком. Обговорювалося питання якнайшвидшого розгортання «народного» руху за приєднання Галичини і чехословацької Підкарпатської Русі до Радянської України. Вирішили, що газета «Карпатська правда”, яка  видавалась на русинській  та угорській  мові буде видаватися на кошти Комінтерну, але українською мовою. Оскільки серед комуністів Підкарпаторусинського крайкому КПЧ не було людей, які знають українську мову настільки, щоб редагувати україномовну газету, то вирішили направити в Підкарпатську Русь галичанина О. Бодана. Йому належало редагувати газету, а І. Мондок залишався її редактором.
 Одночасно активізувала свою діяльність української орієнтації «Просвіта», яку очолював адвокат Ю. Бращайко. В її правлінні в 1928 році були: Августин Волошин і В. Желтвай, директори ужгородських русинських учительських семінарій (відповідно) для юнаків і дівчат; письменник Гренджа-Донський; редактор Дмитро Німчук з Гуцульщини; Ю. Ревай – депутат парламенту ЧСР, а також галичани І. Панькевич, Володимир Пежанський, Василь Струк, Павло Яцко, український письменник Спиридон Черкасенко і адвокат Роман Стахура.
 
Виконком Комінтерну розцінив невдалу місію Гусєва-Драбкіна в Чехословаччину, як сигнал про те, що і інші компартії країн Європи візьмуть приклад ЧСР і не виконуватимуть неприйнятні для них резолюції виконкому Комінтерну. Було прийнято рішення про внесення до Статуту Комінтерну відповідних змін. Це питання було винесено на VI конгрес Комінтерну, що проходив з 17 липня по 1 листопада 1928 року.
З великими труднощами, шляхом підкупу, шантажу і погроз, за ​​цей тривалий період вождям ВКП (б) вдалося домогтися від учасників Конгресу прийняття змін до Статуту Комінтерну. Оновлений Статут надавав Виконкому Комінтерну, який складався в основному з керівників ВКП (б) і її 17-ти сателітів в особі компартій підвладних Радянському Союзу республік (Україна, Білорусії, Грузії і т.д.), а також деяких країн Європи (Німеччини, Італії і ін.), диктаторські повноваження над іншими компартіями-членами Комінтерну.
Як написано в академічному виданні «Політичного словника» (Київ, 1971 г.), Виконкому Комінтерну було надано «право не тільки керувати діяльністю секцій (які представляли в Комінтерні компартію тієї чи іншої держави -прим.), але і скасовувати і змінювати рішення з’їздів і центральних комітетів компартій окремих країн, затверджувати їх програми».
 
Отже, як і планувалося В. Леніним, комуністичні партії країн Європи перетворилися в філії комуністичної партії Радянського Союзу, які мали у себе вдома не вирішувати, а виконувати ті завдання, які їм «більшістю» голосів визначить Радянський Союз.
 
Паралельно з роботою VI конгресу Комінтерну, на його виконкомі розглядалися підготовлені К. Готвальдом «Матеріали до дискусії по чехословацькому питанню», а також питання про становище в Чехословаччині. Виконком різко критикував лінію центрального комітету КПЧ, яку критикував у своїх «матеріалах» К. Готвальд.  У тому числі – проблему русинів Підкарпатської Русі, яку намагався пояснити і відстояти на Виконкомі Б. Іллеш, єврей родом з Підкарпатської Русі.
Справа в тому, що за переписом населення 1930 року в Підкарпатської Русі проживало 102.500 євреїв, багато хто з них були комуністами. Їхня думка нерідко було вирішальним при прийнятті Підкарпаторусинським  крайкомом КПЧ рішень. Однак Виконком Комінтерну схвалив політичну програму К. Готвальда, і за рекомендацією виконкому Комінтерну VI Конгрес обрав К. Готвальда членом Виконкому Комінтерну, який незабаром був перейменований в Секретаріат Комінтерну.
З 18 по 23 лютого 1929 року проходив V з’їзд компартії Чехословаччини. Так довго тому, що делегатам Виконкому Комінтерну кілька днів поспіль не вдавалося домогтися обрання головою Центрального комітету КПЧ К. Готвальда. Потім була дискусія під час затвердження узгоджених з виконкомом Комінтерну пропозицій К. Готвальдом про «зміцнення» ЦК КПЧ. В результаті підкупу, обіцянок і шантажу було обрано нове керівництво ЦК КПЧ на чолі з К. Готвальдом, яке взяло курс на соціалістичну революцію і диктатуру пролетаріату.
За вказівкою Секретаріату Комінтерну, делегат від Підкарпаторусинського крайової організації КПЧ інтернаціоналіст І. Локота був обраний членом ЦК КПЧ і запропонував з’їзду прийняти рішення про те, щоб Підкарпаторусинський крайком КПЧ підпорядкувати безпосередньо Комінтерну, але з’їзд цю пропозицію не підтримав. Тому було прийнято «компромісне» рішення про подвійне підпорядкування підкарпаторусинського крайкому – ЦК КПЧ і українській секції Комінтерну.
Картинки по запросу Комінтерн
Засідання Комінтерну
 
Рядові комуністи Підкарпатської Русі були вкрай обурені авантюрної і антирусинського політикою керівництва Підкарпаторусинського крайкому КПЧ і гостро критикували неузгоджене з ними рішення з’їзду КПЧ про подвійне підпорядкування. В знак протесту вони масово виходили з лав КПЧ. Якщо в 1924 році в Підкарпаторусинському крайовій організації КПЧ знаходилося  7 тис. комуністів, то до кінця 1929 року в ній залишилося менше 500 членів.
Щоб оволодіти ситуацією, з Праги приїжджали і проводили роз’яснювально-агітаційну роботу особисто К. Готвальд, а також члени ЦК КПЧ І. Гакен, І. Штетка, В.Мікулічек та інші. Проте,  на конференції Підкарпаторусинської крайової організації КПЧ, що відбулася в серпні 1929 року гостро критикувався взятий І. Мондоком курс на українізацію русинів і прилучення Підкарпатської Русі до Радянської України. Тому не тільки І. Мондок, але і весь попередній склад крайкому ні був обраний до нового складу крайкому. У тому числі і Туряниця Іван Іванович, який на цій же конференції був звільнений з посади секретаря Мукачівської організації КПЧ. І. Мондок був звільнений навіть від посади редактора газети «Карпатська правда».
Щоб взяти ситуацію під контроль, делегація ЦК КПЧ домоглася обрання першим секретарем Підкарпаторусинського крайкому КПЧ члена ЦК КПЧ Еммануїла Клима, який проживав в Празі. Членами крайкому були обрані активісти, які не встигли скомпрометувати себе антирусинською діяльністю: Олекса Борканюк, Б. Вайс, С. Габерман, С. Ціпф, Г. Феєр, П. Варга, І. Локота, І. Ледней і інші.
Герой Советского Союза Борканюк Алексей Алексеевич :: Герои страны
Олекса Борканюк
З метою збереження кадрового потенціалу, відсторонені від керівництва в Підкарпаторусинський крайовій організації КПЧ, перевірені і відданні Комінтерну комуністи-функціонери були направлені на навчання до Харківського університету Комінтерну: Іван Туряниця, І. Ваш, І. Ледней, І. Андрійцьо , М. Величко, М.Сидоряк, В. Фущич , А. Гудь, Михайло Жупник, М. Жеребак, Г. Желізняк, А. Зейкань, М. Затварницький, І. Кормош, І. Леган, В. Маркович, Ш. Сікора,  В. Половка, а також Микола Климпотюк, який в той час працював в чехословацькій секції Комінтерну. М. Климпотюка відправили до Харкова тому, що, представляючи в Комінтерні Підкарпаторусинський крайком КПЧ, він «не володів» ситуацією з питання українізації русинів і доповідав про їх міфічну боротьбу за приєднання до України.
 
Навчаючись в Харкові на факультеті журналістики, «студенти» з Підкарпатської Русі не переставали і там боротися з русинами. Так, І.Туряниця і М. Климпотюк були гостями зборів обласного активу Комуністичного союзу молоді (комсомолу), які проходили в Києві і на яких  виступив Іван Туряниця. Не дивлячись на те, що на проведеному квітні 1929 року пленумі ЦК ВКП (б) Й. Сталін сказав: «Ми відстали від передових країн на 50 – 100 років. Ми повинні пробігти цю відстань в десять років. Або ми зробимо це, або нас зімнуть» І. Туряниця виступив з вихваляння «квітучої Радянської України» і «успіхів» СРСР, які повинні стати прикладом для ЧСР. У своєму виступі він сказав, що громадяни Чехословаччини, які проживають в Підкарпатській Русі щодня «проливають багато крові в боротьбі за свободу і возз’єднання, доведеться просити вас, щоб допомогли нам звільнитися від соціального, національного і політичного ярма».
Хоча в 1928-1929 роках рівень життя в Чехословаччині був на порядок вище, ніж в Україні і Радянському Союзі в цілому. Середня зарплата була: у вчителів – 1110; у лікарів – 1300; у інженерів-конструкторів – 1750; у Міністрів – 9000 крон. У той же час вартість продуктів і товарів була така: 1 кг картоплі – 0,5; 1 кг цукру – 6,4; пляшка пива – 1,3; туфлі – 19; чоловіча сорочка – 24; годинник – 240; середній автомобіль – 18 000 крон.
Економічна криза 1929-1933 років змусила політичні партії та громадські організації Підкарпаторусинської землі тимчасово відкласти боротьбу за автономію і зайнятися боротьбою з безробіттям і забезпеченням гірських регіонів (Верховину) хлібом.
 
У той же час комуністи і політемігранти з Галичини цю кризу взяли на озброєння в боротьбі з русинами. Вони на зборах і мітингах стверджували, що єдиний шлях порятунку русинів – прилучення Підкарпатської Русі до України.
 
Непередбачуваний галицько-комуністичний симбіоз в цій ситуації повів рішучу боротьбу з тими лідерами русинської нації, які стояли на позиціях окремої політичної нації русинів, на позиціях автономності Підкарпатської Русі в складі федеративної ЧСР.
Якщо комуністи були місцевими і русини вимушені були їх терпіти, як «болячку на своєму тілі», то розгнузданість галичан їх дратувала.
Це змусило політичні партії та громадські організації русинів Підкарпатської Русі вимагати від вищих органів влади застосовувати до іноземців з польської Галичини відповідних заходів впливу. Уряд ЧСР, вичерпавши вмовляння і попередження, в 1929 році вислав з країни «вождів» політемігрантів з Галичини: В. Пачовського, Б. Домбровського, М. Підгірянка та інших. В результаті інші лідери галичан-емігрантів в Підкарпатської Русі на деякий час «притихли».
А. Волошин, директор Ужгородської русинської учительській семінарії для юнаків, прийняв Стефанію Новаківську, емігрантку з Галичини, як викладача. Вона вирішила вчинити терористичний акт проти еліти русинської нації, яка в неділю, 30 липня 1930 року, готувалася провести в Ужгородському театрі урочисті збори, присвячені «Дню русинської культури». 
 
Об’єктом терористичного акту С. Новаківська обрала 80-річного греко-католицького архідиякона Євменія Сабова, незмінного голови русинського національно-культурного товариства ім. О. Духновича, автора підручників русинської граматики і хрестоматії, викладача русинської мови та літератури в тій же гімназії, що і С. Новаківська.  Для цього вона підібрала трьох 16-річних учнів зі своєї гімназії: Ф. Тацинца, М. Вайду і Ф. Федорчука. Вони брали у неї на квартирі додаткові «уроки», а в лісі застосовували їх на практиці – стріляли з придбаного С. Новаківскою револьвера, який зберігався у неї на квартирі. Студенту Ф. Тацинцу, родом з прикордонного з Галичиною села Воловець, вдалося проникнути в зал театру, де проходило урочисте зібрання русинів. З криком «Смерть кацапам!» він підбіг до президії зборів і вистрілив в Е. Сабова, який сидів на сцені в президії. Однак через поспішність промахнувся і був схоплений. У суді С. Новаківська сказала, що вона цим терористичним актом хотіла показати приклад місцевим лідерам українофілів, як слід боротися з лідерами русинів, що перешкоджають русинам усвідомити себе українцями за національністю.
 
Цей терористичний акт сколихнув і згуртував русинів як проти галичан, так і на активізацію діяльності Товариства ім. Духновича, яке після перепису населення, що відбулася в 1930 році отримало «друге дихання».
 
З цього перепису в Підкарпатської Русі проживали: русини – 62,6%, угорці – 15,4%, євреї – 12,5%, румуни – 1,7%, а решта, в їх числі словаки, чехи, німці, українці, російські та ін. – 7,8%.
 
З цим не міг не рахуватися уряд ЧСР. Правоохоронні органи активізували свою діяльність як проти політемігрантів з Галичини, так і проти штатних функціонерів Підкарпаторусинського крайкому КПЧ, що  діяв на кошти Москви, чия діяльність була спрямована на відторгнення Підкарпатської Русі від Чехословаччини.
Найбільш активні в боротьбі з русинами галичани були видворені з ЧСР, а місцевих комуністів притягнули до кримінальної відповідальності за антидержавну діяльність. І. Мондок встиг емігрувати в Радянський Союз, а І. Локота наприкінці 1932 року опинився у в’язниці строком на 8 років і відсидів там 5 років.
 
На 1 січня 1932 року в Підкарпаторусинській землі Товариство ім. О. Духновича мало 302 читальні, 277 бібліотек,  167 театральних гуртків, 52 хори, 36 оркестри.
 
Оскільки галичани шляхом авантюри оволоділи «Народним Домом» русинської нації, русинський товариство ім. О. Духновича в 1932 році завершило будівництво в Ужгороді нового «Русинського Дому ім. О. Духновича» загальною вартістю 880 тис. крон.
Через кілька років Товариство побудувало в Сваляві русинський Будинок-читальню загальною вартістю 1 млн. 200 тис. крон, а також 14 невеликих Народних домів в інших великих населених пунктах Підкарпатської Русі: Чинадієві, Воловці та інших.
 
У місті Мукачево, географічному центрі Підкарпатської Русі, 9 жовтня 1932 року відбувся «Всенародний Карпаторусинський конгрес», на який з 297 населених пунктів підкарпаторусинського землі прибуло понад 2000 делегатів від 923 русинських організацій. Конгрес пройшов під гаслом: «Хай живе русинська мова!».
 
 У той же час Товариство «Просвіта» в 1932 році здало в оренду «Русинський Народний Дім», який  опинився в його володінні, комерційній фірмі «Меркур-фільм», яка відкрила в ньому кінотеатр «Уранія».
Картинки по запросу ужгород, кінотеатр уранія
Ужгород, кінотеатр “Уранія”, 1928 р.
 
Отже, за рахунок відданого в оренду «серця і мозку Підкарпатської Русі» українофільська «Просвіта» продовжувала своє існування.
Сергій Годьмаш
Петро Годьмаш

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *