Більшовицький переворот у Петрограді 7 листопада 1917 року
Конфронтація між ними посилювалась і протилежними точками зору на подальшу участь Росії у Світовій війні — уряд ставив своєю задачею здобуття перемоги й виконання союзницьких зобов’язань, в той час, як ради, в яких більшість мали ліві соціалісти (есери), виступали за негайне припинення війни. Дезертирство з фронтів досягло надзвичайних масштабів — півтора мільйона осіб на середину 1917 року за офіційною статистикою; в країні безконтрольно перебувало сотні тисяч озброєних людей. Росію поступово охоплювала анархія — меншовики та есери, які в травні увійшли в Тимчасовий уряд, не змогли провести обіцяні радикальні реформи й почали втрачати свій авторитет серед робітників і селян, що підривало авторитет як самого уряду, так і солдатсько-робітничих рад.
14 вересня 1917 року спеціальним актом, підписаним головою уряду Керенським і міністром юстиції Зарудним, Росія була проголошена республікою. Однак Тимчасовий уряд не мав повноважень визначати устрій країни, що лише загострило владну кризу, і уряд остаточно втратив підтримку як лівих, так і правих. Їх вкрай радикальні представники — і більшовик Ленін, і кадет Мілюков — вважали, що для демократії в країні вже не залишилося місця і лише сильна влада зможе зупинити анархію, яка наростала.
21 жовтня нарада представників полків прийняла резолюцію, якою визнала Петроградську раду єдиною владою в країні; наступного дня вона направила до військових з’єднань своїх комісарів, які мали необмежене право накладати вето на накази військової влади. У відповідь 23 жовтня уряд Керенського направив Петрораді ультимаум: або вона негайно відкличе комісарів або військові здійснять будь-які заходи, необхідні для відновлення закону і порядку. Цього ж дня на засіданні ЦК Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовиків) було прийняте рішення про підготовку до збройного повстання. Проти проголосували лише Л.Б. Каменєв і Г.Є. Зінов’єв. На цьому ж засіданні було обрано керівний орган партії — Політбюро — на чолі з Леніним. 29 жовтня розширене засідання ЦК схвалило ці дії й утворило Партійний воєнно-революційний центр, котрий увійшов до складу Військово-революційного комітету (ВРК), створеного 25 жовтня при Петроградській раді.
6 листопада ЦК більшовицької партії прийняв рішення про початок збройного повстання в Петрограді, і в ніч на 7 листопада 1917 року підпорядковані ВРК військові частини зайняли Головпоштампт, Миколаївський та Варшавський вокзали, Центральну електростанцію, Держбанк, Центральну телефонну станцію. На ранок ВРК контролював практично все місто. Близько 19 годин Тимчасовому уряду, що знаходився в Зимовому палаці, був переданий ультиматум про здачу, а після відмови його виконати о 21 годині 40 хвилин з крейсера “Аврора” за сигналом, поданим з Петропавлівської фортеці, був виконаний холостий постріл, після якого почався штурм палацу частинами ВРК і матросами Балтійського флоту на чолі з Володимиром Антоновим-Овсієнко.
О 2 годині 10 хвилин 8 листопада Зимовий палац, який обороняли курсанти військових училищ, жіночий ударний батальйон і козаки, був узятий; під час його штурму з обох сторін було 6 убитих і 50 поранених. Члени Тимчасового уряду, окрім його голови Олександра Керенського, що виїхав за підкріпленнями на фронт, були заарештовані і відправлені до Петропавлівської фортеці. О 3 годині 10 хвилин II з’їзд Рад робітничих і солдатських депутатів, засідання котрого почалось ще напередодні увечері, констатував результати повстання й утворив радянський уряд (Раду народних комісарів) на чолі з Леніним, до складу якого увійшли лише більшовики, — праві соціалісти залишили з’їзд на знак протесту проти здійсненого перевороту, а есери відмовились від постів з ідейних міркувань.
З’їзд також прийняв «Декрет про мир», закликавши всі країни, які воювали, розпочати переговори про укладення миру без анексій і контрибуцій, а також декрет про скасування смертної кари й «Декрет про землю», згідно з яким поміщицька земля підлягала конфіскації, націоналізувалися всі землі, надра, ліси й води, селяни отримували понад 150 млн гектарів землі. Цього ж дня були закриті опозиційні газети «…до настання нормальних умов суспільного життя».
Жовтневий переворот, як у перше десятиліття після 1917 року нерідко іменувалися події 7 листопада в Петрограді устами самих, в тому числі високопоставлених, більшовиків, відбувся під знаком загальнолюдських цінностей і демократії, але став утверджуватися шляхом небаченого насильства. Назва «Велика Жовтнева соціалістична революція» закріпилась в офіційній радянській історіографії до кінця 1930-х років, коли країну охопив масовий терор, ідея світової перманентної революції була відкинута, а основний натхненник Жовтневого перевороту Лев Троцький був висланий з країни і попереджав, що «СРСР невідворотно чекає реставрація капіталізму».
