Леві-Монтальчіні – лауреатка Нобелівської премії, “повелителька клітин”
22 квітня 1909 році в Турині (Італія) в єврейській родині народилася одна з найбільших жінок ХХ століття, наукові відкриття якої врятували та ще врятують мільйони людей. Рита Леві-Монтальчіні – лауреат Нобелівської премії з фізіології й медицині 1986 році довічний сенатор Італійської республіки.
Після закінчення медичної школи в 1936 році Леві-Монтальчіні стала асистентом фізіолога Джузеппе Леві (1872-1965), але незабаром після введення урядом Муссоліні нових антисемітських законів – так званий “Расовий маніфест”, що забороняв євреям академічні та професійні кар’єри, вона була відсторонена від роботи.
У 1943 р Леві-Монтальчіні з сім’єю втекла до Флоренції й повернулася в Турін тільки після закінчення військових дій. Цікаво, що талановитий гістолог і ембріолог Джузеппе Леві вивчив трьох майбутніх нобелівських лауреатів: крім Леві-Монтальчіні, це Ренато Дульбекко і Сальвадора Лурія.
Леві-Монтальчіні ніколи не була заміжня, і ніколи не хворіла.
Рита стала першою жінкою, яка була прийнята в Папську академію наук
Померла “повелителька клітин” 30 грудня 2012 у Римі на 104-му році життя.
“Якщо ви хочете дожити до ста років, вставайте о п’ятій годині ранку, їжте один раз день — в обідній час, змушуйте свій мозок працювати й лягайте спати о 11 ночі”
“Дай освіту синові — і ти отримаєш освічену людину. Дай освіту дочці — і ти отримаєш дружину, сім’ю й освічене суспільство”.
“Я заздрю тим, хто вірить в Бога, але сама я не можу. Я не вірю в кару і нагороду божества, яке хоче тримати нас у своїх руках. Але частина нашого” я “залишається після смерті”. Наша душа? “Ні, наше послання нас переживе. Наші справи, наші думки й те, якими нас запам’ятають на землі”.
“Думаю, мені слід подякувати Муссоліні за те, що він зарахував мене до нижчої раси. Завдяки цьому я пізнала радість праці, займаючись не в університеті, а у себе в спальні”.
“Я глибоко схвильована тим, що дійшла до 100 років, проживши життя з радістю, яку, думаю, довелося випробувати небагатьом. Я не боюся смерті, для мене не важливо, коли вона прийде”.
“Не дивлячись на те, що мені виповнюється сто років, міркую я зараз – спасибі досвіду – набагато краще, ніж тоді, коли мені було 20, у 20 ми всі такі дурепи”.
“Для поліпшення травлення я п’ю пиво, за відсутності апетиту я п’ю біле вино, при низькому тиску — червоне, при підвищеному — коньяк, при ангіні — горілку”.
А воду? “Такий хвороби у мене ще не було”.
