75 років з дня підписання радянсько-чехословацького договору про передачу Підкарпатської Русі Радянському Союзу

29 червня 1945 року стало переломним в історії нашого народу, народу карпаторусинів. Цього дня в Москві був підписаний радянсько-чехословацький договір про передачу Підкарпатської Русі Радянському Союзу, яка в січні 1946 року стала Закарпатською областю УРСР.

З дня входу Підкарпатської Русі в склад Української Радянської Соціалістичної Республіки всіх корінних жителів – карпаторусинів (русинів, руснаків) було записано українцями, а мова карпаторусинів визнавалась тільки, як діалект української мови. Практично, всі книги, написані русинською мовою й зберігалися в читальнях, бібліотеках, були спалені. Здобутки карпаторусинської культури й науки 17 – середини 20 століття були знищенні комуністичним режимом. Наступила епоха суцільної асиміляції, яка продовжується і в незалежній Україні.

Подаємо основні статті Договору мовою оригіналу:

Статья1.

Закарпатская Украина (носящая, согласно Чехословацкой Конституции название Подкарпатская Русь), которая на основании Договора от 10 сентября 1919 года, заключенного в Сен-Жермене вошла в качестве Автономной единицы в рамки Чехословацкой Республики, воссоединяется в согласии с желанием проявленным населением Закарпатской Украины и на основании дружественного соглашения обеих Высоких Договаривающихся Сторон, со своей издавней Родиной – Украиной и включается в состав Украинской Советской Социалистической Республики.

Границы между Словакией и Закарпатской Украиной, существующие ко дню 29 сентября 1938 года становятся с внесенными изменениями, границами между Союзом Советских Социалистических Республик и Чехословацкой Республикой согласно прилагаемой карте.

Статья 2.

Этот Договор подлежит утверждения Президиума Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик и Чехословацкого Национального Собрания. Обмен ратификационными грамотами будет призвиден в Праге. Настоящий Договор составлен в Москве в трех екземплярах, на русском, украинском и словаком языках. При толковани все три текста имеют одинаковую силу.

29 июня 1945 года.

По уполномочию Президиума Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик:

В. Молотов.

По уполномочию Президента Чехословацкой Республики:
Эд. Фирлингер., В. Клементис.

Автономна Підкарпатська Русь, яка фактично мала статус Республіки, стала тільки однією з областей Української РСР і отримала назву Закарпатська область. Підписання Договору стало наслідком безпрецедентного тиску і шантажу Йосипа Сталіна на президента Чехословацької республіки Едварда Бенеша.

Про це детально написано в статті «Чому Бенеш віддав Сталіну Підкарпатську Русь» (https://www.fenixslovo.com/uk/analytics/4019).

З 22 січня 1946 року Підкарпатська Русь (Закарпатська Україна) офіційно стала називатися Закарпатською областю із центром в місті Ужгороді. Без добровільної згоди, всіх корінних жителів краю, карпаторусинів (русинів, руснаків) було переписано українцями, практично, вся русинська інтелігенція була розстріляна або відбувала різні терміни ув’язнення в ГУЛАЗі, а ті, що залишилися живими, почали пристосовуватися до нових історичних умов і працювати на благо комуністичного режиму.

НКВД знищило також майже всю історичну доказову базу походження карпаторусинів. Всі карпаторусинські школи були закриті, почали працювати радянські школи з українською мовою навчання. Наступила епоха тотальної асиміляції цілого народу.

Деякі історичні моменти, які стали доленосними для нашого краю в 20 столітті

Під час розпаду Австро-угорської імперії, в кінці жовтня 1918 року, нинішнє Закарпаття ще залишалося деякий час в складі Угорщини, яка була готова йти на поступки угрорусинам (карпаторусинам), даючи краю повний статус Автономної самоврядної території під назвою «Руська Вкраїна», але було уже пізно.

На Паризькій мирній конференції 18 січня 1919 року державами – переможцями у Першій Світовій війні було прийнято рішення передати русинські землі «на південь від Карпат» (нинішнє Закарпаття) новоствореній Першій Чехословацькій республіці. Ця подія відбулася, при активному сприйманні карпаторусинів зі Скрентона (штат Пельсільванія, США), 10 вересня 1919 року.

Цьому моменту передував з’їзд Русинської Народної Ради, яка більшістю голосів 18 листопада 1918 року прийняла рішення про воз’єднання з Першою Чехословацькою Республікою (ПЧР).

Край отримав статус Автономії в складі Першої Чехословацької Республіки з правом мати свій парламент (Сойм), свій карпаторусинський уряд, свій герб, свій гімн. Цей статус був закріплений в конституції Республіки 29 лютого 1920 року. З того ж дня наш край отримав офіційну назву «Підкарпатська Русь».

Цей процес був закінчений 4 червня 1920 року підписанням Тріанонським мирним договором між Антантою та Угорщиною.

Так була створена Перша Чехословацька республіка – Республіка трьох народів: чехів, словаків і підкарпатських русинів.

23 березня 1923 року Науково-Просвітницьке товариство імені О. Духновича на своєму засіданні у місті Мукачеві прийняло рішення про символіку карпатських русинів у традиційних панслов’янських кольорах: синьо-біло-червоний. Такий прапор, із розміщеним на ньому посередині гербом Підкарпатської Русі, русинський рух до сьогоднішнього дня офіційно використовує у всьому світі.

У 1938 році Франція і Великобританія, проводячи політику умиротворення нацистської Німеччини, підписали так звану Мюнхенську угоду, за якою Чехословаччина втратила значну частину своєї території, а Віденський арбітраж 2 листопада 1938 року у приказному порядку зобов’язав Прагу передати угорцям третину Словаччини (із містом Кошіце) і всю південну частину Підкарпатської Русі (з Ужгородом, Мукачевом, Береговим), столиця Підкарпатської Русі разом з Соймом переїхала в Хуст.

Через слабкість, на той чехословацького уряду, почалася активізація українських націоналістів. Проукраїнська партія Августина Волошина, навіть знаючи про можливу окупацію угорцями всієї території Підкарпатської Русі, за порадою Романа Шухевича (Щуки), офіцера Абверу, вирішили зібрати Сойм і проголосити про створення незалежної держави Карпатської України, якій судилося проіснувати декілька днів.

Добре знаємо, якою трагедію обернулася ця авантюра для молодих русинських гімназистів – січовиків і для тих галицьких емігрантів, яких угорці передали полякам на Верецькому перевалі.

28 жовтня  1944 року під час Другої Світової війни, коли Червона Армія звільнила наш край, у Мукачеві був сформований маріонетковий прорадянський «національний комітет Закарпатської України», який за вказівкою комуністів проголосив «волю народу» – від’єднання від Чехословаччини й приєднання до Української Радянської Соціалістичної Республіки.

Після довгих і важких переговорів між Чехословаччиною і СРСР, чехословацька делегація здалася і 1 лютого 1945 року була вимушена погодитись на тодішній радянський контроль над територією Підкарпатської Русі (Закарпатської України).

29 червня 1945 року у Москві був підписаний радянсько-чехословацький договір про вихід карпаторусинської землі із складу Чехословаччини. Якраз ця дата стала трагічною для нашого народу.

Сьогоднішні карпаторусини дуже надіються, що прийде той час, коли вони будуть визнані на державному рівні і їхня неповторна русинська культура, їхня бесіда буде збагачувати культурні і духовні цінності країни, в якій живуть.

Маючи величезний природній, культурній і науковий потенціал, ми могли б уже сьогодні стати своєрідною меккою в центрі Європи і окрасою незалежної України.