Середа, 05 грудня 2018 17:48

Що робити з відходами людства

Що робити з відходами людства
Сміття супроводжує людину завжди і всюди. Кожен з нас виробляє сотні кілограмів відходів на рік, і скільки ні сортуй — папір окремо, пластик окремо, — левова частка їх так і залишиться сміттям.

Що робити? Стародавні люди скидали відходи в сміттєві купи і ями ще до появи Homo sapiens. Репутація у звалищ ніколи не була особливо позитивною, а останнім часом впала в небачені глибини. Будь-яка економічна і господарська діяльність пов’язана з утворенням відходів — і якщо не на звалище, куди їх дівати?

Можливо… Спалити?

Природне гниття сміття призводить до виділення не тільки сірководню: левова частка суміші припадає на вуглекислий газ (СО2), у спостережуваних концентраціях цілком нешкідливий. Крім того, леткі продукти перетворюються лише лічені відсотки від загальної маси відходів. Але спалювання — це принципово інша історія. Якщо просто запалити вогонь, як це роблять сусіди по дачі, то газів буде на порядок більше, і значну їх частину складе отруйний чадний газ (СО) — продукт прискореного і неповного окислення органіки.

 

Підвищена температура веде до утворення канцерогенних діоксинів, фуранів, токсичних оксидів азоту (NOx) і т. д.

Гаряче повітря піднімає вгору навіть такі елементи, як ртуть, свинець і інші важкі метали, мікро — і наночастинки. При цьому кожну добу ми пропускаємо як мінімум вісім кубометрів повітря через свої легені, і вони не надто ефективно фільтрують таку «нанопилюку».

Підсумок цілком передбачуваний: за існуючими оцінками, безконтрольне спалювання сміття забирає в рік близько 270 тис. життів.

Згадайте про це, коли будете в черговий раз дискутувати з сусідами по дачі.

Утім, основна маса жертв припадає на країни третього світу. Скажімо, в Європі продукти спалювання обов’язково проходять фільтрацію, внаслідок чого загальна маса викидів на великих сміттєспалювальних підприємствах цих країн за останні 25 років впала на 98-99%.

Але чудес не буває: експерти компанії Veolia показали, що існуючі технології, які здатні вловлювати до 99% частинок розміром від 10 мкм, далеко не так ефективні з більш дрібним пилом. Вони видаляють максимум 65-70% частинок діаметром 2,5*10 мкм і 5-30% частинок менш як 2,5 мкм.

Біда в тому, що наша дихальна система працює як раз подібним чином: вона легко затримує великі частки, але проникна для дрібних і найдрібніших.

Чи не можна якось позбутися від них повністю, ще на заводі…

Знищити остаточно?

Дійсно, в останні роки все активніше використовується порівняно нова технологія плазмової обробки сміття.

Пара металевих електродів створює електричну дугу в атмосфері інертного аргону або азоту. Температура тут сягає 2000-10 000 °C. Це не горіння в звичайному розумінні: кисню в такій системі дуже мало, хіба тільки той, що виділяється з самого сміття. А без нього не утворюються і головні забруднювачі — діоксини, фурани, оксиди азоту, діоксид сірки…

Крім того, знищуване таким чином сміття майже не створює мікрочастинок: плазма буквально розриває на частини не тільки окремі частинки, але і молекули.

Утворену газову суміш досить легко сепарувати. Легкі водень і чадний газ можна спалити вже звичайним способом: їх поєднання утворює синтез-газ, який допалюється для вироблення енергії. Важкі фракції після плазми утворюють шлак.

Плазмова термообробка сміття відрізняється від звичайного спалювання не менше, ніж чудеса німецького автопрому — від бід вітчизняного. Але і коштує таке виробництво відповідно.

Аргон, охолоджувані мідні (а то і вольфрамові, щоб домогтися особливо гарячої плазми) електроди, обладнання для роботи з сингазом — все це аж ніяк не дешево.

Крім того, розірвати молекули енергетично затратніше, ніж просто окислити їх, як при спалюванні.

Частково ці додаткові витрати компенсуються виробленням енергії з сингаза. Але ось отримати при цьому помітні кількості додаткової енергії, як це роблять багато сміттєспалювальних підприємств, вже не вийде.

Таким чином, у нас на руках два методи: дешеве і не надто чисте спалювання або дороге, але безпечне плазмове розкладання. Але є й третій.

За даними Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), у світі чимало країн, причому вельми розвинених, які обходяться і без спалювання, і без плазми. Скажімо, Канада вдруге переробляє менше чверті свого сміття, зате 72% його — ви не повірите… Вивозиться на звалища

В Ізраїлі в похованнях закінчує 81% відходів, а в Новій Зеландії — до 100%, курортні Мальдіви використовують сміття як основу для нового будівництва, енергійно розширюючи острова в океан.

На відміну від надзвичайно щільно заселеної Німеччини, у цих країн досить неосвоєних і не дуже перспективних територій, чим вони і користуються. При цьому такі звалища важко помітити по запаху: поховання, як і спалювання, цілком можна проводити з розумом.

Досить строго дотримуватися технології та вимоги безпеки, як робиться скрізь, від Канади до Нової Зеландії.

Дозвіл на влаштування полігону в таких країнах виходить кілька місяців, і його не можна організувати в 2-3 км від міста. Спочатку ретельно вивчають гідрогеологічні умови, а основу застеляють суцільною ізоляцією, що утрудняє витоку рідкого фільтрату в ґрунт. Шари нового сміття пересипають землею і трамбують щодня, а в їх товщу закладають міцні труби, по яких піднімаються вгору гази, що можуть виходити до спеціально встановлених смолоскипів — горіння не призводить до появи небезпечних мікрочастинок. В результаті газ не накопичується в кургані відходів, щоб по весні рвонути і отруїти місцевих жителів, а постійно і потроху віддаляється і знищується.

Нарешті, ще при видачі дозволу обумовлюється порядок рекультивації: якою гідроізоляцією сміття буде накрите після закінчення використання звалища, якої товщини шар землі буде покладений на цю ізоляцію, до якої міри він буде утрамбований, скільки перегною завдадуть, які види дерев посадять і якої висоти будуть саджанці.

Дорого? Дорожче смітники за рогом — але навіть у такому вигляді звалища дешевше від спалювання, і тим більше плазмового перероблення.

Тут навіть не треба багато вигадувати, досить використовувати відповідні керівництва з управління звалищами, давно апробовані іншими країнами. І звичайно, закласти туди пристойні штрафи для водіїв, яким буде лінь доїжджати до полігону, а також для порушників регламенту операторів звалища.

Так, такі заходи не відразу зроблять з наших сміттярів новозеландських, але інших способів просто немає. Не треба думати, що сміттєспалювальні заводи буде простіше регулювати. Сміття на них будуть доставляти точно такі ж водії, і володіти цими підприємствами будуть такі ж звичайні бізнесмени, що захочуть заощадити на фільтрації. Регулювати цю сферу державі доведеться з тією ж строгістю і не краще вибрати технологію, яка вважається чистішою спалювання і куди доступніше плазми

cikavosti

Оцініть матеріал!
(0 голосів)


Переглядів: 43

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама