Неділя, 19 листопада 2017 11:29

Чотири абсурди пам'ятника визволителям в Ужгороді

Чотири абсурди пам'ятника визволителям в Ужгороді
Історик пояснює, чому є багато абсурдності в пам'ятнику визволителям в Ужгороді.

 

8-го травня 1970 р. на українсько-словацькому кордоні біля Ужгороду відбувся мітинг  з приводу відкриття дивного величезного пам’ятника висотою в 11 метрів та вагою 19 тонн. (Трохи скромніші мітинги біля цього пам’ятника відбуваються щороку). Як видно з фігури воїна та напису на кам’яній плиті біля подніжжя пам’ятника, ні автори монументу-скульптури, ні архітектори поняття не мали, яким був 26 жовтень 1944 р. в нашому краї та що повинно було бути написано на кам’яній плиті.

    image                                                                         

 Ужгород, українсько-словацькийкордон. Пам’ятник «Україна – визволителям». Напис на кам’яній плиті на українськіймові гласить: «Тут були завершені бої радянських військ за визволення Української РСР від німецько-фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни».

Пам’ятник доволі дивний, його можно б назвати пам'ятником події, якої не було - завершенню звільнення Української РСР в кінці жовтня 1944 р. Якби не одне «але» - в той час Подкарпатська Русь де-юре була східною провінцією Чехословаччини, і на її території ніяк не могло бути закінчено звільнення Радянської України. Пам’ятник натуралістичний і одіозний по своїй формі, зображує російського воїна в зимній формі з шапкою-ушанкою (!) на голові. В жовтні ж в Подкарпатській Русі – тепле «бабине літо», жовтень 1944 р. був навіть жарким.

Друга недоладність полягає в тому, що у всьому світі  найстрашніша в історії людства війна називається Друга світова, оскільки майже весь світ був втягнутий в цю бійню. Велика Вітчизняна війна, згідно тлумачного словника російської мови С.И.Ожегова, це «победоносная война советского народа против германского фашизма, японского империализма и их союзников в 1941-45 гг.». А хіба лише радянський народ переміг у Другій світовій війні? А де союзники? Тому слова на пам’ятнику - явна комуністична брехня, яку пора б уже виправити. Тому  зараз варто було б, на виконання Закону України про декомунізацію, виправити на пам’ятнику історичну неточність, свідомо допущену Москвою.

 

Третя недоладність заключається у встановленні кордону українських земель біля Ужгороду. До кінця жовтня 1944 р. на жодній мапі світу ніякого кордону біля Ужгороду позначено не було, тим паче українського, тому що і Подкарпатський край, і сусідня Словаччина з 11-го століття входили до складу однієї держави – королівства Гунґарія (Угорщина). Чи знав про це Лев Мехліс - головний «архітектор возз’єднання» та його підручні-місцеві маргінали, невідомо, тому що вони намагались встановити прикордонні стовпи далеко від Ужгороду - на заході  біля словацького міста Прешов (120 км. від Ужгороду), а на півдні за Тисою. Але в Москві мабуть зрозуміли, що організувати «народне волевиявлення» зразу в трьох державах не вийде, тому від цієї ідеї відмовились.

Якщо територія України закінчується біля Ужгороду і відповідно цим самим «зібрані» воєдино всі українські землі, тоді навіщо було нав’язувати українство східнословацьким русинам. В цьому совітам намагалась допомогти Пряшевська «Українська Народна Рада», перелицьована з пряшевської русофільської Руської Народної Ради. Така послуга перелицьованих політиків Сталіну виявилась непотрібною, тому що йому потрібно було не декілька квадратних кілометрів, а вся Центральна Європа, що він і зробив, встановивши відому залізну завісу на західному кордоні Чехословаччини.  

Четверта уже не недоладність, а брехня заключається в даті міфічного «визволення» краю радянськими військами, тому що ні від кого було звільняти русинський край, угорські та німецькі війська задовго до приходу радянських військ покинули територію Подкарпатської Русі, а ті угорські катони, яких залишили прикривати відступаючі частини, взагалі не чинили спротив, розуміючи всю його безглуздість. Про це писала радянська військова преса. У військовій газеті «Сталинское знамя» за 28 жовтня опублікований наказ Верховного головнокомандуючого Й. Сталіна від 26 жовтня, який починається словами (подається мовою оригіналу): «Войска 4-го Украинского фронта сегодня, 26 октября, овладели на территории Чехословацкой республики промышленным центром Закарпатской Украины городом МУКАЧЕВО… В ознаменование одержанной победы соединения и части, наиболее отличившиеся в боях за овладение городом МУКАЧЕВО, представить к присвоению названия «Мукачевский» и к награждению орденами».

Ця ж газета писала і про оволодіння Ужгородом. Цю операцію описали військові кореспонденти З. Кац та М. Талалаєвський в газеті «Сталинское знамя» від 30 жовтня 1944 року так: «Утром 27 октября 1944 года мобильная группа И. Хомича вошла в Ужгород…Украинцы, русины, чехи, от мала до велика, вышли на улицы встречать наших солдат и офицеров. Две женщины встретили и нас с цветами в руках. Прикалывая астры до наших шинелей, одна из них сказала: «Вы пришли в счастливый день, накануне великогопраздника. Я с детства помню: 28 октября Чехословакия праздновала торжество своей независимости»(...) Когда мы шли из магистрата, к нам подошел убеленный сединой дедушка. Он молча и бережно протянул нам большой листок с гербовой маркой и синей печатью. Это была присяга на верность Чехословацкой республике. Василь Игнатко принял присягу еще 5 октября 1923года. «Я хочу, чтоб все знали, - сказал старик, - что мы всегда были верны нашей Чехословацкой республике. Мы страдали, но не покорялись. Многие шли на костер, как наш великий Ян Гус, но никто в этом не каялся, а те, что оставались в живых, были верны своей Отчизне». Он благоговейно сложил листок и положил в боковой карман», - написали З.Кац та М.Талалаєвський.

Так були русини восени 1944 р. чи їх ніколи не було??? Радянські  журналісти кажуть, що вони їх бачили та навіть розмовляли з ними. Тоді куди ж вони подівались? А нікуди, вони як були, так і залишились! Бо так велить історія, та, яка нам ніколи і ні про що не збреше.

   В цій же газеті є текст іншого наказу Й.Сталіна, який починається словами (також подається мовою оригіналу): «Войска 4-го Украинского фронта, в результате стремительного наступления, сегодня, 27 октября, овладели на территории Чехословацкой республики, главным городом Закарпатской Украины - УЖГОРОД ... В ознаменование добытой победы соединения и части, наиболее отличившиеся в боях за овладение Ужгород, представить к присвоению названия «УЖГОРОДСКИХ»и к награждению орденами».

А це вже з розряду фактів, яких ніколи не було. Як виявляють сьогодні українські та російські  історики-професіонали, для яких істина дорожча за титули, таких «фактів» в радянській історії сила-силенна. Тому ці «факти» слід розкривати, щоб не страждала істина. А істина заключається в тому, що сьогоднішні глашатаї «звільнення та возз’єднання» не знайомі навіть із сталінськими наказами, де немає слів «звільнення Української РСР», а є слова «оволодіння» та «територія Чехословацької республіки». Уже з цих слів можемо зробити висновок, що Кремль не думав нічого звільняти, а всім оволодівати. Оскільки «звільнити» – це «вернути назад (захвачене ворогом)» - в 1939 р. Будапешт стверджував, що він саме «вернув назад» наш край, який був складовою частиною Королівства Гунґарія (Угорського королівства) з 11 ст.

Достеменно невідомо, хто придумав, а головне, навіщо придумав дату «звільнення» нашого краю 26 жовтня. Істориків в Україні – хоч греблю гати, однак до цього часу ніхто з них навіть не спробував підказати можновладцям, що пора б уже виправити «помилку» минулого, могла ж Україна відмовитись від фальшивої дати закінчення Другої світової війни, придуманої в Кремлі (акт про капітуляцію Німеччини був підписаний не 9-го травня, а 8-го) та внести на розгляд ВР України проект закону про зміну поняття Велика Вітчизняна війна на загальноприйняте Друга світова війна.

Дмитро Поп, Ph.d.,Ужгород

Оцініть матеріал!
(0 голосів)


Переглядів: 147

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама