Четвер, 03 травня 2018 12:41

Що пише русинський часопис "Отцюзнина": Ужгород у акварелях Василя Скакандія

Що пише русинський часопис "Отцюзнина": Ужгород у акварелях Василя Скакандія
1  фебруара  2017 года   у  малярсьому  салоні  “Арт-Про”  в Ужгороді  была  одтворена  персонална  выставка народного маляря Украйины Василя Скакандія пӱд назвôв “Мальовничий Ужгород в акварелях”.

 

Експозиція вызнамного подкарпатського графіка и живописця, лауреата областної премії им. Й. Бокшая и А. Ерделі представлена шориком акварельных картин, написаных подовж послідных двох рокÿв.

Картинки по запросу Василь Скакандій  “Мальовничий Ужгород в акварелях”.

 

На невеликых за розмірами листках у колоритнÿй и неповторнÿй авторськÿй манері зображені мальовничі уголкы вароша над Ужом. Бизӱвно, завто роботы и не подписані. Каждый, тко жиє в Ужгороді вадь часто го нащивляє, из легкостьôв може спознати міста, образно зафіксовані малярьом у свойих акварелях. Акварельні роботы великого маляря мож было видіти, нащивлявучи салон “Арт-Про”, аж до 15 фебруара.

Картинки по запросу Василь Скакандій  “Мальовничий Ужгород в акварелях”.

 

 

Картинки по запросу Василь Скакандій  “Мальовничий Ужгород в акварелях”.

 

Актуалноє интервю

Картины мавуть быти живыма, изхарактером, волновати людські душі…

 «Юлко, ты и не представляш собі, од кого будеш брати интервю!» - из сьих слôв и зачав ся мӱй путь знакомства из знамным подкарпатськым живописцьом, графіком, педагогом, Народным малярьом Украйины – Васильом Скакандійом.

Як не чудно, айбо я чула и знала про сього геніалного челядника не много…точніше, майже нич! Сесе мене навело на мысль (як и мого нянька, котрый на моє звіданя «А тко се?», позерав на мене, як на якогось неарденталця, котрому вже требало бы взяти ся за розум и зачати вчити ся) ...Словом, нараз им наверла  ся на Интернет глядати якусь информацію про В.Скакандія. Найшла м курту біографію, опис творчої діятелности (без якихось подробиць), дакӱлько статей по выставках и…нич булше. Ни єдного итервю. Сперешу м зачудовала ся…потому порозуміла, яка на мені серйозна місія, и стало дуже страшно. Айбо я наскоро взяла ся в рукы, зобрала ся из духом и вже через якихось пару тижнюв передзвонила.

Договорили ся про стрічу. Не обзеравучи ся на вто, што Василь Юлійович дуже чотко пояснив, як мож найти його дом, в мене была невелика проблема…топографічный кретинізм – се про мене! И на своє превеликоє чудованя, но и, само собôв, дякувучи всесилному языкови, я всьо же найшла сьому нарадовати ся, айбо як лем затямила за «місію», сміхованя ня пройшли наскоро.

До бесіды готувала ся дуже детально. Враховувучи мӱй «колосалный опыт» у бесідованях и «допиті» людий такого уровня, я перечитала немало интервю из малярями, перепозерала всю доступну мені информацію по обєктови мого интервю и склала приблизителный список звідань (які потому, дякукучи мому «префайному» почеркови, под час самого інтервю, не могла вычитати). Волновала ся страшно. Не хотіла вказати ся неопытнôв дівчатьом-аматоркôв, тому рішила м, што буду держати ся дуже твердо, задавати вопросы чотко и выразно, поводити ся, як настоящый професіонал, айбо… всі мої «наполеоновські» планы рухнули, як лем, млямлючи, вповіла м первоє звіданя: «Коли зачали сьте мальовати?».

Дале слова пана Василя:

– Ой, но наново … найбаналнішый вопрос у світі. Из дітвацтва, само собôв, як и майже вшиткі маляры.

Я остовпіла, мало м зсунула ся долӱв по дивані и з широко розплющеныма очима на пув лиця, чекала слідующої реакциї. И, на мою превелику серенчу, Василь Юлійович продовжив говорити.

–  Мӱй брат, Иван, тоже малярь. Зачав им мальовати, мож вповісти, дякувучи йому. Вӱн ходив у художню студию, брав и мене из собôв. Там я познакомив ся из свойим первым вчительом-наставником Золтаном Степановичом Баконієм. До теперь тямлю, як діти, які нащивляли студию, были в захваті од сього чоловіка. Бізôвно, не всі, тко туда ходив, любили мальовати, айбо всі обожньовали Золтана Степановича, бо занятя проходили дуже интересно и плодотворно. Были в нас и пленеры, як се теперь називать ся. Організововали ся поїздкы в Колочаву, Рахов, напримір. В тот час про подобні вандрованя мы и думати не могли. Дякувучи Золтану Степановичу, я и познакомив ся из нашим крайом, так сказати, «світ повидав». Добре памнятаву поїздку в Ленінград (я быв десь в пятому вадь шестому класі), перед тим быв Львов. Про нас то были враженя на всьо житя.

Мали можность познакомити ся и мальовати из такыма малярями, ги Кашшай, Манайло, Шолтес. Из Кийива маляры приїжджали. Єдным словом, се быв не якыйсь дітськый рокашик, як видить ся на первый взгляд, а серйозна студия, яка воспитала многых малярӱв, архітекторӱв…и, ги казав сам Баконій: «Бізôвно, не всі из вас стануть творцями, айбо файні люде будуть!». Се правда, бо в тому колективі дітьом прививала ся любов и краса.

Коли ищи вчив ся в школі, то хотів після сьомого класа поступати в нашоє Ужгородськоє художньоє училище. Айбо… як то кажуть «не серенча». Так стало ся, што якраз в той період в училищі закрыли одділеня живописа. А про мене товды было так: малярь – то живопис.

Закончив им 10 класӱв и поїхав у Львов. Айбо и там закрыли одділеня живописа.

Дале Кийив. Поїхав. А там художньый институт, самі розумієте, уровень фест вищый, ги в училищі. Якось найшов, куда мені треба было йти, до кого ся звідати. Побзерали документы, роботы, їх я принюс из собôв. Коли ищи вчив ся в студиї, быв учасником многых художньых конкурсӱв, вказав призы, грамоты. Вобщем, до екзаменӱв допустили. Там мальовати треба было. А я ни красок, ни пензликӱв – нич не взяв. Найшли ся добрі люде,  дали  мені  вшитко,  а  туй…жива натура, оголена…а  де я з натуры Попробывав, айбо не поступив.

Вернув ся домӱв. Вєдно из цімбором, котрый ся провалив у Львові, мы попросили нащивляти лекції художнього училища, студентами не раховали ся, айбо учити учили ся, штось типу свободного відвідуваня. Паралелно ходили ищи в вечӱрню художню студию. Словом, подучив ся я, и наново попробывав серенчу в Кийиві. Из малюнкӱв в мене много робот были акварельôв, комісія побзерала и порекомендовала поступати на графічноє одділеня (при первуй пробі я хотів на художньо-педагогічноє). Здав екзамен и поїхав домӱв. Пуздніше прийшла телеграма, што я зарахованый. Так на шість рокӱв оказав ся м у Кийиві. Было дуже тяжко, мав подготовку, обы выдержати конкурс, а обы штудийовати малярство – ньит, завто прийшло ся много и тяжко робити.

Туймені повиділо ся, што Василь Юлійович закончив, и я зробила одчайдушну провбу задати вопрос. Позад того, як убідила ся, што маляр щиро и дружелюбно на нього одвічать, я мало розслабила ся и просто зачала наслаждати ся бесідôв.

– Вас, в основному, знавуть ги портретиста. Коли намальовали сьте первый портрет?

– Ищи в школі. Се быв автопортрет! Дакӱлько из такых робот представляв и комісії в Кийиві, коли поступав. А потому мальовав портреты вже в институті.

– Мальовати портреты – занятя не из легкых, треба мати дакотрі знаня из анатомії людины…

– Само собôв, анатомію мы изучали перфектно.

– Меже Вашых клієнтӱв много вызнамных постав. Малюєте їх портреты из подобенок ци може ткось позує?

– Но, такых людий дуже тяжко вговорити позовати, ги правило, я и не прошу. Розуміву, што се не година и не дві…

– Знамна серія портретӱв русинськых будителюв. Чия была ідея вчиненя такого проекта?

– Валерія Падяка, вӱн мені се предложив. Выставка из сьої сериї потому была и в Пряшові. Дале мальовав портреты губернаторӱв, керовникӱв  Подкарпатя-Закарпатя. В основному, се вшитко из фотоматеріалӱв. Бывало, коли не мав даже чоткої фотографиї, де было бы добре видко лице (бесіда йде про історичні поставы), товды приходило ся и фантазовати.

– Коли брали сьте ся за написаня портрета історичної особы, то ци изглядали сьте передньо історію житя и діятелности того чоловіка?

– Изглядав, провбовав врозуміти, якым быв сесь чоловік: што любив, чим жив, якый мав характер, натуру. Хотів не просто зробити грамотный портрет, а передати сам дух челядника. Так само, коли м робив над портретами наших політикӱв, старав ся передати живый психологічный портрет, передати индивідуалность чоловіка.

– На Ваш позур, малярі и в цілому творчі люде мавуть быти збоку од політикы?

– Само собôв. Се обовязково! Творчый челядник маєбыти свободным од всього.

– А природу малюєте из подобенкы ци из натуры?

– Из натуры, треба живоєсприйнятя пейзажа, штобы передати всю його суть на полотні.

– У сьому трафунку фото про Вас табу?

– Та ньит, не буду одказовати ся, мальовав им и из фотографій. Быває, выйдеш десь в горы, а етюдника из собôв не є, туй фотоапарат якраз до діла. Ничого пудлого в сьому не є. Айбо ліпше, коли є можность мальовати из натуры. Акварелôв я малюву лем дома. Малюву по мокрому папірови, завто в природных умовах се невозможно.

– Теперь май бӱлше малюєте акварельôв, чому именно якразнив?

– Я найшов интерес, сам процес фест азартный, нечеканый. Акварель диктує собственні правила. Се якась

магія, магія воды, она робить своє діло, она веде фарбу и рішать, де юй быти. Се фест тяжка техніка. Она воспитує, дисциплінує, гибы борьба, адреналін.

– Послідні 16 рокув Вы робите педагогом. Як вам у ролі вчителя?

– Всьо зависить од студентӱв. Як то кажуть, интересно робити из интересныма людьми.

– Што прививаєте свойим воспитаникам май наперед, обы зробити из них настоящых малярӱв?

– Май наперед – любов до того, што робиш! Стараву ся робити из студентами не по сухӱй програмі, а заинтриговати їх и вже потому вчити.

– Де берете моцу, де находите вдохновеня?

– Як правило, оно мене находить: увижу имітацию якогось образу, се и провокує дяку передати впозераноє

на папірьови ци полотні. Природа свойима незвичныма настроями сама дає вдохновеня.

– Ци правда, што коли малярь дуже злый вадь перебыває в якомусь поднесеному настрої, то се одбивать ся в його картині?

– Цілком се так и є. Айбо што до злости, то в свойих картинах малярі старавуть ся нести лем добро, позитив. У світі и так дуже много темных цвітӱв. Искуство маєприносити радость, а не смуток ци агресію. Другоєділо, коли ты малюєш илюстрації. Приміром, коли я мальовав їх до творӱв Олги Кобилянської, то, само собôв, моцовав ся передати всьо вто, што несе в собі сюжет: и боль, и одчай, и страх в тому числі. Там основным про мене было передати дух твора.

– Вам важно, обы ваші картины вызывали якісь емоциї в людськых сердцях?

– Айно, се головна задача маляря! Што из того, коли єпросто красна картинка, яка нияк не кывать людські душі, она – мертва, закамняніла. Про маляря катастрофа товды, коли ткось може просто пройти повз його роботы, не попозерати, не заинтересовати ся, так и до творчої депресії недалеко. Од картины має віяти теплотôв, комфортом, якый передає ся людьом, або будоражити душі, холодити їх. Картины мавуть быти живыма, дыхати, чувствовати, мати свӱй характер…

– Што про Вас є показником истинного маляря?

– Признаня людьми його таланта. Май головноє, обы тебе любили и цінили ті, про кого ты твориш. Мож быти генійом, айбо што из того, коли твоя геніалность не має одголосу в сердцях людий.

У кунцьови рішила м задати и баналный вопрос, якый ня интересовав, и, думаву, не лем мене…

– Ци є у Вас картина всього вашого житя або ж, бізôвно, якыйсь образ?

– Подкарпатя…люде, природа, архітектура – вшитко, што єв ньому. Именно Подкарпатя и є основнôв темôв всьої мої творчости!

Картинки по запросу Василь Скакандій  “Мальовничий Ужгород в акварелях”.

 

Я подяковала пану Скакандію за выділеный час и бесіду и вже без страха, лем из величезныма враженями, з читавым рокашом думок и мірковань у голові, а такой из префайным подарком в руках – альбомом илустраций робот сього геніалного подкарпатського маляря полишила м домашню обитель майстра.

Бесідовала Юлія Шипович

Отцюзнина, 2(4), 2017

Оцініть матеріал!
(1 Голосували)


Переглядів: 54

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама