Неділя, 15 жовтня 2017 21:04

Мило ми, што тямлять ня, честувуть

Мило ми, што тямлять ня, честувуть
3 мая в Ужгороді, у Закарпатському малярському музеї им.Йосифа Бокшая, одбыв ся творчеськый вечӱр, присвяченый 80-рочу Віры Баганич - легендарної русинської співачкы, исполнитилниці русинськых "довгых співанок" – балад, и презентация єї пісенного альбома «Понад Плаєм, Плаєм…». Тогди и было взято се интервю.

 

Почалося интервю из стартового, доста банального, айбо дійсно необходимого звіданя:

 - Коли Вы, пані Віро, зачали  занимати ся співом?

-  Та, видав, ги вшиткі другі - з дітвацтва.

- У Вас мама співала, се правда? Она занимала  ся сьым  професіонално?

Картинки по запросу віра баганич

Ньит,  не  співала дуже файно и нянько професіонално,  айбо співав. Мамка была сопрано, нянько – бас. У нас вся сімя была музикална, всі  танцьовали,  співали,  на  мандоліні  грали.  Мама,  коли  за нянька выходила, неписемна была, вӱн ї навчив. Нянько из заможної родины  быв, а она бідна, айбо красна дуже. Вчити ся любила, читала много.

- Она навчила Вас співу?

- Она. Та й не лем: конкурсы, вшилякі кружкы, самодіятелность – се всьо учило.Яу самодіятелности до 24 рокӱв была.

- Были у Вас у тот період якісь награды?

Картинки по запросу віра баганич

- Грамоты  были. А потому дӱстала диплом первого ступеня за співанку «Під дубиною, під зеленою». Се была моя перва велика награда.

- Любила ся Вам ся самодіятелность?

- Та я якось и не думала про се, любила ся не любила ся, треба было - ходила. Родина така была, всі сьым занимали ся, то и я.

- Вы нараз врозуміли, што спів – се Вашоє, то, чому хочете присвятити вшиткоє своє житя?

- Та як вам казати, но не быває такого, штоби нараз вшитко мож было рішити, были и сумнівы … та й коли так жиєш: буденность, постоянні клопоти, якось николи не задумовуєш ся над такыма звіданями, просто робиш, стараєш ся. У нас керовником хора была така Катерина Мадяр, то она фурт говорила, што не є в мене ниякого таланта и співати я не можу. От в мене и комплексы появили ся з сього приводу.

Картинки по запросу віра баганич

- А коли позбыли сьте ся їх?

- Коли попала м в Закарпатськый хор, а мені товды было вже 24 рокы. Лем там ня убідили в тому, што м валовшна співати. Хоть, иппен, як убідили… сама м собі вже довела – можу, валовшна м!

- А балады, коли їх зачали сьте исполняти? Вже в хорі?

- Ай, вже там. Мы, коли у одпуск ишли, то Михайло Михайлович Кричко фурт наказовав, штобы принесли сьме штось староє-новоє из свого села. И я фурт приносила. Так принесла м «Під дубиною, під зеленою», «Та піду я, піду», «Не рубай ліщину!».

- А од кого записовали сьте співанкы?

- Од мамкы, то вшитко од мамкы. Она дуже много знала старых и вже майже втраченых співанок.

- То Вы серйозно занимали ся и фолклором?

- Занимала ся м. Айбо коли в хорі робила м, то часу якось не выстачало из тим робити, я то все записовала и одкладала. А потому, коли пӱшла м, то вже 90-ті рокы были, то зачала м ті всі «скарбы» обробляти. Такый у нас быв Габорець, началник управліня културы, то я до нього на стрічу пӱшла, коли м вже на пензиї была, у 1996, то вӱн мені предложив то всьо издати. Лем дуже пӱдло, што се всьо я мусила записовати добрых 20 рокӱв. Фурт мені ткось мішав. Коли у хорі была м, то  не давали їх співати. А «Гей, пливе кача по Тисині» записала вже у 70-х роках московська фірма «Мелодія» на грамзаписі. Записовали мы ї у Кийиві, рӱно в пӱвнӱч. Николи сього не забуду: записали ї из єдного дубля. Другі співанкы такой записовала «Мелодія», но вже у Москві. А хоть не всі, «Та піду я, піду» записали у Львові, видить ми ся.

- Коли записовали сі співанкы од мамкы, окремо «Гей, пливе кача по Тисині», то ци знали сьте, што колись они стануть такыма знамныма?

-  Я чомусь вірила у се! Прекрасно знала, што кажда из них є шедевром. У 2001 роци я записала диск, там не є співанкы «Гей, пливе кача по Тисині», она в мене была на грамзаписі, і я думала, што они просто перепишуть ї на диск, а они не переписали, так и лишило ся.

- Є у Вас любима балада ци співанка, котра Вам май мила?

- Та ньит, они вшиткы мені милі. Всі кругом фурт казали, што «Та піду я, піду» - моя майфайна балада. Єї и «Бескідом ишла» мені Степан Мартон обробив. Я йому «Та піду я, піду» заспівала, вӱн послухав и на другый день она вже была готова. Мы коли на гастролі ходили, а они и три місяці могли тягнути ся, то приходило ся фест свят одмічати в дорозі. Єден раз, на 8 березня, Михайло Михайлович присвятив мені такый куплет: «Тост за Віру, що прекрасну голубку родила, сама ходить - не знаходить, кого полюбила», - мы на Уралі товды, видить ми ся , были.

- Бизунь, дуже много гастрольовали?

- Дуже. Нас зимôв «грузили» у два величезні вагоны, а приїжджали сьме домӱв вже веснôв. И так мы по три місяці їздили.

- Не тяжко было, так много часу проводити не дома?

- Та тяжко, доки м из чоловіком їздила, то ищи не так, а потому, коли сын родив ся, треба было на ткогось го лишати. Так рішили, што діла хора буде ліпше, кедь я продовжу гастрольовати, но а чоловік лишить ся дома. А коли я лишила хор, Тарас вже у семому класі быв. Я хор мусила лишити, мені просто не давали співати. Коли святковали 25-роча хора, то я вже не співала соло, лем так - з усіма. Хотіли мене уволити у 1972 роци, у мене даже акты є записані, як мене уволити хотіли. От лем мої цімборашкы не допустили сього. Повставали всі, казали: «Но кого вы уволняти зобрали ся, но кого?...». Дуже тяжко мені было, дуже, я за 18 рокӱв ани раз рота не одкрыла. До мене приходили и з телевізиї. Такый быв Фаркаш, покойный вже, вӱн мене просив: «Віро, в тебе дуже хорошый матеріал, треба записати!», кажу: «Корчі, и не подходь од мені! Не треба мене было товды, не треба и теперь!».

-  Вы співали в готелі «Интурист-Закарпатя», ай?

- Співала, айбо то лем такоє, нитко там и не знав, што я балады співаву.

Як Вам робило ся в Интуристі-Закарпатя?

- Я повностюв оддала себе тӱй роботі. Завідуючôв была там.

-  Вы много вандровали, была якась країна, яка майбӱлше полюбила ся?

- Та всягды добре принимали. Я дуже много вандровала. И якраз од Интуриста. В Индії была, в Китаї, в Німечині, се кроме всіх тих держав, што ищи в СРСР входили, там по дакӱлко раз была.

- Недавно  Вы святковали  ювілей,  зобрало  ся фест людий, котрі  Вас  честувуть,  одбыв ся, присвяченый Вам, концерт. Вшитко ся полюбило?

- Полюбило ся, само собôв. Мило ми, што тямлять ня, честувуть. Была м серенчлива ищи раз заспівати, увидіти очи позерачӱв, вчути плесканя…

Под конець бесіды  я перепозерала всі сімейні фотоальбомы пані Віры и величезну памнятну книгу из

подобенками Закарпатського хора. Порозпозіровала м картины на стінах: портрет матері пані Віры и самої газдыні, якӱй хоче ся повінчовати моцного здоровля и щи довгых и серенчливых благая літ!

 

 

Юлія Шипович

Отцюзнина, №5, 2017

 

 

Оцініть матеріал!
(1 Голосували)


Переглядів: 203

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама