Середа, 10 квітня 2013 22:28

Закарпатське вино могло б стати справжньою перлиною нашого краю. Але чому кажемо: «могло б…»? (відео) Головна новина

Закарпатське вино могло б стати справжньою перлиною нашого краю. Але чому кажемо: «могло б…»? (відео)
Трохи історії   Існують дані, що виноград у нашому краї вирощували вже у III   столітті. Перші кочові племена угорців, які прийшли зі сходу на початку Х століття в Дунайську улоговину, очевидно, завезли середньоазіатські пізні столові сорти винограду.

   У XIII—XV століттях значна частина виноградників Закарпаття належала монастирям. На початку XVI століття виноградарство краю розвивається інтенсивніше. Мукачівські та Берегівські вина йдуть не лише на задоволення потреб населення та місцевих феодалів, але й потрапляють на королівський стіл.
   З першої половини XVI століття, коли східна частина Угорщини відійшла до Османської імперії, і до XVII століття виноградарство на Закарпатті розвивалось під впливом виноградарських районів Причорномор'я. З Малої Азії і Балкан завезено такі сорти як Чауш, Карабурну, Липовина, Фурмінт.
   В період турецького протекторату під виноградники були освоєні майже всі південні схили вулканічних горбів від Токаю, через Ужгород, Середнє, Мукачево, Берегове, Виноградове і далі до Хуста. Мабуть, в цей час побудовано перші винні підвали в Мужієві та Середньому, тераси на Чорній горі.
    У XIX столітті виноградарство Закарпаття розвивається під впливом Франції, Італії, Німеччини, з яких завозиться садівний матеріал, запозичується агротехніка. Разом із садівним матеріалом в 70-их роках була завезена філоксера, яка знищила всі кореневласні виноградники на площі 2700 га.
     З 1885 року починається відновлення виноградників щепленими саджанцями і сортами ізабельної групи, завезеними з Америки. На початку Першої світової війни площа виноградників вже становила 3 тис. га. За період з 1919 по 1938 рік, коли Закарпаття входило до складу Чехословаччини, ця площа зросла до 4,5 тис. га, а на час возз'єднання Закарпаття з Україною залишилось всього 3,5 тис. га.
     Після колективізації почалися масові посадки виноградників. Створено спеціальний винтрест, розсадницьку базу. Вже в 1953 році площі виноградників зросли до 5400 га. Щороку закладалось по 1200—1500 га нових насаджень. У 1960 році виноградники (без індивідуального сектора) займають площу 14,5 тис. га, чого не знала історія краю. Почали закладатись виноградники і в Іршавському районі. Площі їх було доведено до З тис. га. Були спроби освоїти під виноградники окремі площі в Хустському та Свалявському районах. Розвивалась виноробна промисловість. Збудовано винзаводи з автоматичними лініями, які випускали вина в пляшковому розливі.
    За даними облстатуправління найбільші площі під виноградниками у господарствах області (без індивідуального сектора) були в 1960 році -14,5 тис. га, а найвищий валовий збір винограду у 1970 році — 201,4 тис. ц. У 1992 році площа виноградників становила близько 6,1 тис. га, а валовий збір винограду — 138,2 тис. ц. Із загальної площі насаджень європейські сорти займали тільки 1,9 тис. га або 31 %. Валовий збір винограду європейських сортів у 1992 році не перевищував 38600ц.
   Колективізація і створення великих господарств по вирощуванню винограду і виготовлення вина мали і негативні наслідки. За 40 років значно змінився сортовий склад виноградників, зникла велика кількість добре пристосованих до умов Закарпаття європейських сортів.
   Після проголошення незалежності України і  приватизації землі, створенням фермерських господарств та колективних садівничих господарств здавалось, що з’явились   всі можливості  для відновлення традицій Закарпатського виноградарства. Але…

               Весна 2005 року стала «чорною» для виноградарства Закарпаття
   Навесні 2005 року при внесенні змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік" було прийнято, що плата за ліцензію для виробників вина становить 250 тис. грн., а для первинного виноробства - 25 тис. грн. Ось ця узаконена норма підірвала економіку більшості малих підприємств АПК Закарпатської області, які раніше розливали вино і від реалізації якого напряму залежав їх фінансовий стан у цілому. Крім АПФ "Леанка", це Іршавський та Тересвянський заводи продтоварів, СВАТ імені Шевченка, що в селищі Королево,  ДАПТП "Бобовище", радгоспи-заводи -"Берегівський", "Мужіївський", "Мукачівський", "Виноградівський", "Ужгородський", радгоспи "Великолазівський" і "Червона зірка". За межами українського законодавства залишились і приватні винороби, яким закон просто забороняється виготовлення і продажу вина.
  Із 26 підприємств області, що займалися переробкою плодів та винограду, придбати ліцензію на розлив власної продукції могли  тільки три – “Айсберг”, “Квадро” і “Котнар”. Решті ж підприємств – заплатити за ліцензію 250 тисяч гривень – недозволена розкіш. Із магазинів зникла продукція таких відомих заводів краю як Бобовищанський, Мужіївський, Середнянського та багатьох інших. Колись в Києві на Хрещатику діяв фірмовий магазин «Троянда Закарпаття», який займався реалізацію закарпатських вин. Магазин користувався великою популярністю в киян.
  Ситуація, коли в один ряд були поставлені і потужні виробники вина і невеличкі господарства, стала згубною для виноробної галузі краю.
  В 2006 році, підчас відвідин Закарпаття, Президент України Віктор Ющенко безпосередньо ознайомився з проблемою. Уряду було дано доручення винести на розгляд Верховної Ради України відповідні зміни до Закону України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів”. На пропозицію Президента вартість ліцензії для підприємств первинного виноробства  мала коштувати 25 тисяч гривень, а вина виноградного та плодово-ягідного – 50 тисяч гривень (при обсягах розливу менше 100 тисяч декалітрів). Причому, якщо обсяги вина, яке розливає підприємство, сягають від 100 тисяч до 250 тисяч декалітрів, то вартість ліцензії зростає до 100 тисяч гривень.   Зміна до відповідного Закону дозволяла б і легалізувати виробництво вина і приватними виноробами.
  Але благі наміри Президента так і залишились благими намірами. «Велика політична» гра В. Ющенка та Ю. Тимошенко «перемогла» виноробство на Закарпатті.
  Здавалось, що ситуація зміниться при Президентові України В. Януковичу.
  У травні минулого року нашу область від Міністр аграрної політики країни Микола Присяжнюк, який на нараді фахівців наголосив:
   "Закарпаття має відроджувати, розвивати садівництво та виноградарство. Тут є фахівці, які можуть і хочуть займатись цією справою. Маємо відвоювати не тільки український, а й європейський ринок. Адже якість наших фруктів та овочів дуже висока."
  Але… Знову прокляте «але…». Пройшов рік і що змінилося? Практично, нічого.
  Якось обійти різні штучні перепони середнім і дрібним товаровиробникам вина вдається лише на фестивалях. Завдячуючи ініціативам місцевих влад вдається «законним способом обійти закон». На фестивалях дозвіл на продажу вина не потрібен. Саме такі свята, на яких продається не дуже багато вина, «підтримують штани» домашніх виноробів і «неліцензійних» підприємств. Завдяки цьому, зрештою, вдосконалюється майстерність, а реноме закарпатських вин усе ще залишається високим.

І все таки згадаймо недалеку нашу історію, коли ще деякі керівники виноробних підприємств старалися врятувати галузь від руйнації. Одним з таких керівників був, на жаль, уже покійний, Василь Васильович Кузьма, з яким мені вдалося поспілкуватися в грудні 2000 року. Наша розмова була опублікована 21 грудня 2000 року в газеті «Старий Замок».


              У Бобовищі – найбільший винний підвал на Західній Україні
                       Тому воно і славиться своїми червоними винами


  Нещодавно директор державного аграрного промислового торгового підприємства “Бобовище” Василь Кузьма отримав орден “За заслуги” III ступеня та Почесну грамоту Кабінету Міністрів із врученням пам’ятного знаку булави і козацької шаблі. З цієї нагоди “Старий Замок” попросив у відомого винороба Закарпаття інтерв’ю.

- Василю Васильовичу, скільки виноградників і яких сортів ви посадили?
- Зараз господарство має 300 гектарів виноградників. За шість останніх років ми посадили більше 50 га молодих кущів, зокрема в цьому році вже 6 га саджанців сорту “Каберне”, які закупили в підприємства “Радсад” Миколаївської області по 3,5 грн. за один саджанець.
Із сумом констатую, що ми змушені закупляти розсаду з інших областей України, хоча самі в змозі культивувати і вирощувати необхідні для нас сорти винограду. Наступного року ми будемо мати підщепу дикорослої лози, на якій зможемо робити підщепи і в нашому господарстві. Сподіваюся, вийдемо на втрачений рубіж – висаджування від трьохсот до 150 тисяч саджанців. Тепер досаджуємо ще на 15 гектарах сорт “Баня Ізабелла”. Цього року висадимо біля 33 тисяч саджанців. Задача “номер один” для господарства – повне відновлення виноградників протягом 5-10 років. За якістю посадки і сортів винограду плануємо вийти на європейський рівень.
- Нещодавно ви отримали високі державну та урядову нагороди. Було, мабуть, за що?
- Не буду вихвалятись. Хай цифри скажуть самі за себе. На сьогодні ми маємо 3,5 млн. грн. товарообігу. З них 700 тис. сплачено в бюджети різних рівнів. Порівняйте дві суми: біля 10 млн. грн. - річний районний бюджет і 700 тис. грн. - тільки наші надходження. Ми даємо більше семи відсотків районного бюджету. Сплачуємо в Пенсійний фонд 40 тис. грн. Місячну заборгованість по заробітній платі маємо тільки тому, що закупили виноград у сусідів - Товариств з обмеженою відповідальністю, створених на базі колишніх колективних господарств. Треба ж було їх виручити. Обходимося тільки тими коштами, які заробляємо, адже банківський кредит високий – більше 50 відсотків.
   Середня заробітна плата у спеціалістів – 350-400 гривень. Робітники отримують зарплату від виробітку. Середня норма на день на одну людину - 6,25 гривні. Що це означає? Наприклад, зараз ми висаджуємо виноградні саджанці. Посадиш 50 кущів – і ти вже виконав свою норму. Одна сім’я, приміром, може заробити біля 50 гривень. В середньому робітники заробляють 150-200 гривень на місяць.
Нещодавно ми пройшлися по господарству з першим заступником голови райдержадміністрації, начальником управління сільського господарства Іваном Пауком. Поглянеш довкола – і душа радіє: прекрасні погодні умови і біля 200 чоловік працюють на виноградниках, у полі. Саме вони закладають основу під урожай майбутнього. Ми вже починаємо розуміти, що сільське господарство Мукачівщини, якщо до нього підійти по-новому, по-сучасному, має майбутнє.
- Наскільки мені відомо, у вашому господарстві, а точніше у відділі кадрів, налічується до 470 працівників. Якщо порівняти дві цифри - 470 і 200, то перевага не на вашу користь…
- Ви слушно підмітили, що ми ще не в усьому досягли добросовісного ставлення до роботи. Більшість із нас ще з “того часу”, коли головним було вийти на роботу, відмітитись і поцупити додому те, що “погано лежить”. Довго і болісно ламається ця психологія. Доводиться вживати і силові методи. Але скажіть мені, куди подітися людині з села, коли і жителям міста важко знайти роботу. Тому звільняємо з роботи лише в крайніх випадках. А так, доводиться дуже часто виступати у ролі вихователя.
- Наскільки мені відомо, у вашому господарстві найбільший за об’ємом винний підвал. Скільки там зберігається вина?
  - Так, дійсно, у нас найбільший винний підвал у західному регіоні України. Довжина всіх “вулиць” підвалу — 1030 м. Для збереження його в робочому стані потрібні значні кошти. Це і електроенергія, і дубові бути – діжки об’ємом більше 1000 літрів, які треба час від часу міняти, це й технологічні прийоми з витримки марочних вин, які проводять наші технологи на чолі з начальником винного підвалу Володимиром Трофименком, сином відомого колись на всю Україну винороба екстра-класу Василя Трофименка, який створив багато марок вин, що були визнані в Європі: “Оксамит України”, “Старовинний Замок”, “Троянда Закарпаття” тощо. На сьогодні у підвалі зберігається 250 тисяч декалітрів виноматеріалів, а всього у підвалі може поміститися 900 тисяч декалітрів вина.
Період “сухого закону” Михайла Горбачова приніс нам тільки біду. З того часу виноградарство на Закарпатті поступово пішло “під гору”. Ситуація кардинально змінилася після призначення губернатором області Віктора Балогу. Питання розвитку виноградарства було висунуто на сесію обласної ради, включено в економічну програму розвитку області. На наших 300 гектарах можемо мати не просто виноградники на зразок “Ізабелли”, а врожайність не менше 60 центнерів з гектара. Цього року ми зібрали 1100 тонн, з урахуванням закупівлі від сусідніх господарств. Теж непогана цифра.
- Як ви співпрацюєте зі своїм давнім другом і конкурентом Хачатуром Петросяном із середнянської “Леанки”?
- Бобовище й Середнє. Важко сказати, де найкращі вина. Ми просто доповнюємо один одного і створюємо той букет закарпатських вин, без яких не можна уявити собі наш край. У кожного свої технологічні секрети. Більшу увагу ми звертаємо на червоні вина, а “Леанка” - на білі. Згадаймо всесвітньовідомі вина “Середнянське”, “Леанка”, які не втратили свою славу і зараз. Хачатур Олександрович - це прекрасна людина, в якого є чому повчитися як у господарстві, так і в нього самого.
- У повній назві вашого підприємства є слово “торгове”. То як у вас із торгівлею?
- “Живі” гроші дає нам тільки торгівля, яка займає важливе місце у господарстві. З цим добре справляється мій заступник Іван Гудивовк. Зараз відкриваємо ще один магазин на мукачівському ринку “ГІД”. Спокійно, без ажіотажу реалізовуємо власну продукцію. Ми виготовляємо 10 найменувань вин: “Кагор” ( церковне благородне вино з сорту винограду “Каберне”), “Закарпатське” (з білих сортів винограду), “Старовинний Замок”, “Оксамит України”, “Ізабелла десертна”, “Гроно Закарпаття”, новий прекрасний вид – “Аромат садів” тощо, а також до 10 найменувань різних соків, які розливаємо у євробанки: виноградний, виноградно-яблучний, березовий, яблучно-горобиновий тощо.
- Як ви співпрацюєте з іншими виробничо-комерційними структурами області?
- Дуже добре співпрацюємо з ДП “Баркон” (Мукачево). Не секрет, що свого часу ми скористалися ринками збуту “Баркона”.
- Які сорти винограду ви вирощуєте?
- Перший і основний - це “Баня Ізабелла”. Хоч з погляду виноробства це досить слабкий сорт, але без нього ми не можемо. Однією з причин є те, що “Ізабелла” - невибагливий сорт винограду, як з точки зору природно-кліматичних, так і технологічних умов вирощування та обробітку. “Трамінер”, “Каберне”, “Сорокалітка”, “Мускат”, “Гамбурзький Мускат”, “Рислінґ”, “Королева”. “Королева” - це взагалі столовий вид винограду, але він вартий того, щоб його вирощувати. Коли його повезли до Львова на продаж, то одна виноградна китиця заважила до трьох кілограмів. Це один із ранніх сортів, дорогий, не всі можуть собі дозволити його купити.
- В одному зі своїх інтерв’ю начальник управління сільського господарства та продовольства облдержадміністрації Андрій Бігарі, один з “пропагандистів” вирощування на Закарпатті європейських сортів винограду, сказав, що найкращим замінником “Ізабелли”, без ускладнення технології вирощування, є сорт “Голубок”. Що ви можете сказати про нього?
- Ми плануємо посадити 10 гектарів названого сорту. Дійсно, “Голубок” може бути достойним замінником технічних сортів “Ізабелли”. Він є добрим барвником і тому мав би бути незамінним сортом при виготовленні різних марок червоних вин.
- Василю Васильовичу, нескромне запитання, але все-таки я його задам: чому сільськогосподарський товаровиробник став клієнтом “Електронбанку”?
- Питання слушне. З моєї точки зору, “Електронбанк” – це порядний банк Мукачева. З керівником Закарпатської філії Олександром Лізанцем у нас дружні і довірливі стосунки.

№ 92-93 (303-304) четвер, 21 грудня, 2000 р.
„Старий Замок”
  P.S. Сьогодні ДАПТП «Бобовище» на грані повного банкротства. Чому? Сьогодні багато нарікань є на директора Віктора Деревяника. Можливо, в дечому винуватий і він. Але, на мою думку, самим великим руйнівником державного підприємства є сама держава, яка просто «кинула» виноробну галузь Закарпаття.
Чи виживе виноградарство Закарпаття? Виживе, навіть, і без допомоги держави, як уже не раз бувало у нашій багатовіковій історії.  Але краще б було, якби держава теж «підставила плече».


"Вино — це продукт місцевості" — колись сказав Лев Голіцин, князь, вчений, громадський діяч, знаменитий виноградар і винороб.  І не тільки. Це візитна картка нашого краю.

 

Післямова.

В 2006 році, в якості інформаційного фільму для туристів ми зняли відеофільм про найбільший винний підвал в Західній України, який розміщений в с. Бобовище, Мукачівського району, Закарпатської області, який ми і подаємо для перегляду.

Медіа

Оцініть матеріал!
(0 голосів)


Переглядів: 4816

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама