Понеділок, 06 липня 2020 22:18

НА ИВАНА ВОДА ПЯНА (на карпаторусинській мові)

НА ИВАНА ВОДА ПЯНА (на карпаторусинській мові)
(За книгов Юрія Чорія «Ой роде наш красний…обрядово-звичаєві традиції Закарпаття»)

 

Ивангля - широкознамоє як релігійноє, так и світськоє обрядово-сохташноє сято. На Украйині його щи называвуть Купалами, а у нас, на Закарпатю - Русальом. Припадать оно на 7 юлія (за новым стильом) и приурочує ся до дня рожденя Иоана Предтечі - пророка и Хрестителя Иисуса Христа. Православні и греко-католикы не роблять у сесь день, зато нащивлявуть церьков, де одбывавуть ся сяткові богослужіня и звучать урочисті молитвы на ознаменованя сятого Иоана. Кроме того, сященникы у свойих проповідьох знакомлять вірникув з його житьом, проповідницьков діятелностьов до и по хрещеню ним Сына Божого — Иисуса Христа в ріци Иордан, розказовуть про його трагічну смерть через «усікновеніє главы».

На изображении может находиться: цветок и ночь


Айбо Ивангля, за церковным сохташом, - не лем сято рожденя Иоана Хрестителя, но й именинноє сято усіх Иванув. Є повіря: якого йменьом сятого нарекли челядника, то тот є духовным Ангелом Хранительом, сокотить од злых сил и вшилякых напастьов. И кедь церква сяткує рожденя ци именины сього сятого, то урочистости на його честь (на його світлу памнять) поширьовуть ся и на тых людий, які носили, вадь носять його имня. У даному трафунку - на Йванув як померлых, так и живущых на земли. И по родинах, де є Иваны, гостинно одзначавуть ся в сесь день їх именины.


Сяткувучи народины Иоана Хрестителя, не всі, безунь, знавуть, што збіг сесь день у часі з язычницькым сятом Ивана Купала, што в основі його світської обрядовости всокотило ся щи й днесь фест елементув первісної купалської сохташности. Нагадаєме: Купала, согласно з міфологійов, - давньословянськый бог, другый після Велеса и третьый по Перунови. Його раховали покровительом земных плодув и косиць, які ун сокотив од бурь и вітру. А борьба за врожай и страх перед нерозгаданыма явищами природы здавна волновали челядника. Тож и купалськоє сято на зачатку мало чотко окреслені календарно-газдувські признакы. Приурочувалося оно до літнього сонцестояня - май¬довгого дня в роци, а такым дньом наші предкы раховали 24 юнія (за юлі¬анськым календарьом) вадь 7 юлія (за григоріанськым календарьом, новый стиль), коли, за народныма вірованями, «сонце з літа навертає на зиму». Люде сятковали завершеня посівных робут, и, так як спереду - гарячоє літо, з бурями, громами, посухов, обертали свої надії на будучный урожай. Айбо тот, за тогочасным переконаньом, залежав не лем од родючости зем¬ли, но й од вшилякых добрых й злых божеств, духув, што мали вплив на явища природы. Тому добрых божеств и духув величали піснями и танцями, подносячи їм дары, и просили за се врожайної хвилі й защиты нив од сти¬хії, а злых (вшілякі нечисті силы) проганяли з обысть и полюв, вда¬вучи ся до ворожбы, примывок и заклинань. З сьым была поязана вся обрядо¬вость Купал.


Пузніше, з прийнят¬ьом християнства, церк¬ва читаво потіснила язычницьку сохташность Купал, замінивши сво¬йов Иоановськов, айбо повностьов вытіснити так и не поберовала. Яскравым до¬казом сього - купалські русалії у нашому кра¬йови. Называвуть їх щи літ¬ньыма, на одміну од вес¬няных, што завершили ся Тройцьов. Держать ся они од Зеленої (троїцької) Неділі й до Ивангля (Ивана Купала). Лем акцентуєме ся: выслов «Ивана Ку¬пала» на Закарпатю не прижив ся и не бытовав, хіба в творах художньої лі¬тературы пуслідньых часув. Се сято называвуть Ивангльом вадь, за прадідовськым сохташом - Русаля.

Купалські (літні) русалії, так ги й троїцькі (ярьні), сповнені вшилякых протизлодушных обрядовых дійств. У народі раховали, што добрі духы, задо¬брені у «дідув» вечур и поминалну суботу перед Зеленов Недільов, уже притихли, а злі нечисті силы - наоборот, булше активізовали ся, знав учи про конець одпущеного їм спочина. И в переддень Русаля вшіляко намаховали ся вредити людьом як самі, так і через свойих єднодумцюв. Наперед, мавуть дяку заволодіти чар-зільом, якоє в добу літнього сонцестояня (май уночи на Ивангля) досягать свого майліпшого розквіта и набывать маймоцных цілющо-чаровалных властивостий.
Взяти хоть бы цвіт папороти... Майже на каждому селі про нього - своя легенда-билиця. Припоминать ся, меже нас, хлопцюв, не было такого, котрый бы не мав дяку найти тот чаровный цвіт, якый квітне лиш курту мить у нуч на Русаля, и кедь найти го, приносить серенчу, бо вшитко задуманоє збыває ся.


Глядали чічку папороти й старші. Збирали такой цілющоє зіля й чаровні травы: мяту, терлич, любисток, трясизілля, демян (чортополох), розрывтраву и тд. «Кажда рослинка - Божа дьитинка, може нашкодити челяднику, айбо й у пригоді стати - залежно коли, як и де ї зорвати», - поучали меншых оверсні жункы й сілські бабкы-ворожілі, што розуміли ся на травах, зілю. И в русалну нуч потай одлучали ся з хиж, штобы назбирати зіля й ночної росы. Даколи без шатя, як мати родила. Бродили царинов, ги русалкы, у гляданях трав и збиравучи росу. «Росице-водице, од бід рятовнице! Русалної ночи ты всім на помочи. Дай ся зобрати, штоб радость з тя мати...» - заговорьовали, орудувучи рушником и укручувучи зобрану росу в миску.


Дівкы-одданиці тоже бігли глядати чар-зілля, майчастіше – траву- німицю. Найшовши, говорили за себе и за траву:
- Подай Бог, німичко!
- Подай Бог, дівичко!
- Ледве м тя найшла, травичко.
- А чому мене глядала, дівичко?
- Хочу твого зіля-коріня, німичко.
- А діла чого тобі моє зіля-коріня, дівичко?
- Аби Йвана (Василя, Петра) приворожити, травичко, и т.д.


Датко, кроме збору зіля, вдавав ся до чаровалної й бытово-газдувської ворожбы. Матері, приміром, у котрых были донькы на оддані, хотіли собі в зяті порядного ґаздувського хлопця. Они брали дівочу й хлопчачу ширінку (вадь хтось другоє), скручовали у вузлик и, переязовали червенов нитков (ряндов), заговорьовали: «Так бы сь, легінику пригрів до серця мою Марійку (Анцю, Гафійку) – фрайирочку, як пригріті доєдна ваші ширінкы в клубочку. Так бы сь за нив пропадав, лем ї єдну помічав!..». Потому тот узлик верчи в густоє терня - гибы діла задобреня злых духув: «Як нитко не може з межі газдоваты, бы нитко не муг серенчи нашої Марійкы (Анці, Гафійкы) позаважати...»


Худобу и дворову живность у переддень Русаля щи звечора заганяли по хлівах и кучах, замыкавучи на ключ. Пуд поруг закоповали вузликы з разным протизлодушным начиньом, штобы відьмы-босоркані не мали моцы проникнути до хліва (кучи) й нашкодити-вректи худобу вадь забрати од коров молоко. Потому брали кербач ци палицю и, тричи оббігавучи обыстя, пришіптовали: «Біжу-оббігаву, злых духув з двора изганяву, своє обыстя од нечистої силы замикаву. Зглянь ся, Боже, будь ми на помочи русалної ночи, и як не маву силы-моцы босый, голый, простоволосый помежи мир, межи лю¬дий пуйти, так бы не мала силы нияка нечиста сила ид моюй худобі при¬йти. Тьфу! Тьфу! Тьфу! Щезла бы!» - зарікали, бючи палицьов об рогы.


Айбо, кедь купалськый тиждень и передрусална нуч и были сповнені вшилякых сохташных дійств (май - индивідуално-рокашных), то кулмінаційов, а єдночас и за¬ключным акордом обрядовых забав літньых русалій (уже ма¬совых) быв сам Ивандень (ся¬то Ивана Купала). Наперед - традиційноє купаня в рі¬ці. Чому в тот день, а не майскорі? Нагадаєме діла ясно¬сти: з давньых давен народ обожньовав сонце и воду як першооснову житя. Сонце - за тепло и світло, од якых залежали розквіт природы й врожайность полюв, а воду - за єї цілющі и живлющі якости. Правда, не поокремо, а при взаємоєдности воды и сонця. И нефурт , а лем у певні ка-лендарні строкы. Ті строкы, за народным вірованьом, и зачало собов літ-ньоє сонцестояня. Тому русалный сохташ на Купала (Ивангля) и предвидить обоязковоє купаня в ріці (вадь умывавя річковов водов). Казали: «До Русаля купати ся - хвороба, а по Русалю - здоровля!». Айбой застерігали: «На Ивана - вода пяна. Може не лем тіло остудити, а й голову закружити, як хмілноє вино, й потягнути на дно». Тому казали не лізти в глыбоку крутіль, на быстрину, а купати ся при березі. Булшость так и робила. Купавучи ся на мілині (або ж умывавучи ся поточковов водою з берега), приказовали: «Мыву ся, купаву ся, од русалної водиці силы, здоровля набираву ся...»


Вечур як старшина, так и молодеж, збирали ся на заключні русално- традиційні бавкы. Проводили ся они, ги правило, за селом, на березі рікы ци ставка. Хлопці, за сохташом, подбирали якоєсь сухоє дерево, при¬бирали го ряньдьом, соломов. На вершкови встановлювали чу¬чело якоїсь потворы: мари (смерти). Деревце подпальовали и несли через село. Пиля рікы устромляли деревце в землю й вчиня¬ли довкола нього великоє огнище. Каждый мав принести бодай по галузі. Приповідали: «Не принесеш гіллячкы - не позбудеш¬ся болячкы!». В огни, кроме чучел, спальовали торушньоє бадыля, поноше¬ноє шатя, вшілякый нетреб, вірячи, што з тым дрантьом згорять всі неприятности. Меже тим, скакали через огнище, говорячи: «Скачу-стрибаву - од огню силы позычаву!» Ткось из того огня брав по¬піль, загортав го у узлик и нюс домув, штобы потому посыпати ним межі земелных наділув вадь закопати на рогах обыйстя з протизлодушнов цільов. Туй же, з одблисках огня, чули ся фіглі, розказовали ся казкы, легенды.


Юрий Шипович

Оцініть матеріал!
(1 Голосували)


Переглядів: 173

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама