Понеділок, 06 липня 2020 15:39

Колись Мукачівська тютюнова фабрика виробляла сигари, які не поступалися кубинським. А зараз?... Одна розруха

Колись Мукачівська тютюнова фабрика виробляла сигари, які не поступалися кубинським. А зараз?... Одна розруха
Як все починалось…

 

У 1892 р. єпископом Мукачівської греко-католицької єпархії свого права(SUI JURIS) став Юлій Фірцак (1836— 1912). Уболіваючи за економічне, освітянське і культурне становище русинського населення краю у 1897 році він видає «Меморандум про розвиток і підвищення рівня духовного й матеріального життя русинського народу північно-східних Карпат і Рутенії», в якому описано катастрофічне становище русинів.

Угорський уряд проаналізувавши меморандум, відрядив  свого уповноваженого, вищого урядовця Міністерства хліборобства, Едмунда Еґана, для перевірки ситуації.  Розпочалася так звана «Верховинська господарська акція», «Рутенська Акція»  або «Акція Еґана».

Едмунд Еган — Вікіпедія

Свою діяльність Едмунд Еґан розпочав з Мукачева

У 1897 році у місті Мукачеві було створено штаб цієї акції, так звану Експозитуру, якій допомагало близько 20 греко-католицьких священників.

Діючи  за наказом угорського міністра сільського господарства Іґнаца Дараньї,  Едмунд Еґан об’їздив більшість населених пунктів краю, зустрічався з селянами, священниками, вчителями, урядовцями, поштарями. Свої спостереження Едмунд виклав у доповіді угорському уряду «Економічне становище русинських селян в Угорщині».

Головним завданням Едмунд Еган визначив подолання безробіття, відродження і розширення молочної й сироварної промисловості, розведення племінної худоби й поширення його серед селян, крільництво, розведення домашніх птахів, бджільництво, домашні промисли, використання мінеральних вод для санаторіїв, а також створення кооперативних магазинів, будинків-читалень, кооперативних кредитних союзів з малим відсотком на кредити.


У Мукачеві побудували тютюнову фабрику

 У 1897 році одним із графів Шенборнів, Євгеном — Ервіном, з ініціативи Едмунда Еґана, була заснована Мукачівська тютюнова фабрика, а вже 13 серпня 1898-го підприємство почало працювати в будівлі колишньої домініальної корчми «Дикий кабан» на торговельній площі. Це дало поштовх до прискореного розвитку тютюнництва серед селян, які отримували надійний постійний прибуток від продажу тютюну.

Тим часом Будапештська будівельна фірма «Паллачек і Емштайн» протягом 1907—1908 років побудувала комплекс будівель майбутньої тютюнової фабрики, яка належала «Державній тютюновій монополії» в Будапешті. Спеціалізувалася на випуску цигарок «Куба» і «Коста-Ріка» та коротких сигар. За рік виробляла 12 мільйонів штук.

 

Мукачівська тютюнова фабрика. 1908 рік. Фото з архіву

 Наприкінці 1908 року тут працювало 300 робітників, переважно жінки, а вже в 1911-му — 688 

В 1919 році в краї було 20 товариств, які на 107,1 га площі зібрали 22 463 кг тютюну.Про цигарки та сигари з Мукачева знали далеко за межами нашого краю. Фабрика забезпечувала людей робочими місцями та гідною зарплатою, а продукція розліталась величезними партіями по всій Монархії.

Дим від Мукачівських сигар віявся у будинках почесних вельмож тогочасної Європи.

 

 Розвиток тютюнового виробництва в Підкарпатській Русі

 Після Першої світової війни,  Чехословацьким урядом було зроблено ряд успішних заходів розвитку тютюнництва: створені дослідні лабораторії, профільні школи, спеціальний інститут земельного рільництва та державна с/г станція в селі Велика Бакта, які проводили численні польові дослідження з метою збільшення врожайності цієї цінної культури.

Вирощували, в основному, дебреценський сорт, що найкраще був пристосований до умов нашого краю. Основними виробниками тютюнової сировини того часу були с/г товариства низовинних зон Ужгородського, Мукачівського, Іршавського, Севлюського, Хустського і Тячівського округів.

 В 1925 році у Підкарпатській Русі налічувалось 53 таких товариства, що об’єднували тисячі приватних виробників які вирощували тютюн. На площі 1078,1 га вони отримали 1 095 350 кг тютюну. А в вже в 1932 було понад 80 товариств, які з 3002,5 га площі  зібрали 3 743 630 кг тютюну, отримавши за них 18 269 214 корун.

За часів Підкарпатської Русі у Севлюші побудували тютюново-ферментаційний завод на якому здійснювалась підготовка тютюнової сировини до виробництва, тобто її ферментацію, під час якої знижувався вміст смол та нікотину, утворювалися нові смакові й ароматичні якості, змінювався колір.  На підприємстві працювало близько 850 осіб.

 

У дворі Мукачівської тютюнової фабрики в 30-40 роки минулого століття. Фото з архіву


За даними архівних документів фонду Державного архіву Закарпатської області в  1944 році Мукачівська тютюнова фабрика переробила 1 592 366 кг дебреценського, собалчського та тисянського тютюну. Було виготовлено 600 627 600 штук цигарок та 47 071 102 пачок (1 пач. — 25 г) тютюну для трубок. Фабрика мала прямі торговельні зв’язки з містами Кошице, Краковом та Угорщиною.

Мукачівська тютюнова фабрика при радянській владі

Зі встановленням у краї радянської влади Мукачівську тютюнову фабрику назвали іменем Сталіна.

Для забезпечення фабрики місцевою тютюновою сировиною Народна рада Закарпатської України розпорядженням від 10.02.1945 р. дозволила населенню вирощувати у своїх господарствах тютюн.
З 1945-го реалізація готової продукції здійснювалася за розпорядженням НРЗУ. Того року торговим організаціям краю продали понад 20 мільйонів цигарок.

Крім цього, запровадили реалізацію сигарет підприємствам та організаціям. До прикладу, працівникам лісу видали 1 229 100 штук, робітникам солотвинських солекопалень — 134 200 штук, Ужгородському відділенню залізниці — 18 мільйонів, споживчій кооперації — 15 мільйонів штук цигарок. Водночас фабрика забезпечувала цигарками й тютюном війська 4-го Українського фронту та військові частини, що були дислоковані в Угорщині, Чехословаччині та Польщі. Для координації дій військових і фабрики тут діяв військпред.
В архівних документах знаходимо, що всі працівники під час приймання на роботу давали службову присягу, без якої до виробництва не допускалися.

В 1946 році  історія Мукачівської тютюнової фабрики закінчилася 

Підприємство ліквідували, створивши на його базі Мукачівський приладобудівний завод.

Зі створенням колгоспів вирощування тютюну на Закарпатті було продовжено. Тоді кожне господарство мусило мати щонайменше 15 гектарів для вирощування тютюну Сировина з колгоспів відправлялась на  державні бази з заготівлі тютюнової сировини у Виноградово, Хуст, Іршаву, Мукачево та село Струмківка на Ужгородщині, які належали   ферментаційному  заводу в Берегові.

З розпадом СРСР закінчилася й ера тютюнновирощування на Закарпатті, яка була частиною багатовікової історії нашого краю. Селяни особливо з прикордонних районів, користуючись можливістю «малого прикордонного руху», подалися на заробітки в аграрний сектор країн ЄС, на постійні так тимчасові роботи. А українські тютюнові компанії закуповують(90%) тютюну-сировини в країнах Латинської Америки й інших країнах.

 

Завод «Мукачівприлад», як наочний приклад зруйнування приладобудування на Україні

Завод «Мукачівприлад»  був створений  як спеціалізоване підприємство з випуску радіоелектронних приладів складних конструкцій для тепло-, електро- і радіовимірювань, регулювання та автоматизації управління. Він належав  Міністерству приладобудування СРСР. Продукція в основному виготовлялись на замовлення МО та на атомні електростанції.

На заводі було військове представництво по прийманню продукції та відділ КДБ.

З товарів народногосподарського призначення завод випускав побутові електропечі, помпи, лічильники газу.

На заводі було встановлено найсучасніше на той час обладнання, станки з числовим програмним управлінням. Завод входив у число провідних промислових підприємств міста Мукачево. На кошти заводу утримувалась футбольна команда міста. Завод брав участь в міському будівництві житла. На заводі працювало 4800 працівників серед яких були також мешканці навколишніх сіл, яких на роботу возив заводський автобус. 

Після проголошення незалежності України завод був перетворений у відкрите акціонерне товариство. Уряд України припинив держзамовлення на продукцію заводу.

Випуск товарів народного вжитку у зв’язку з  непрогнозованою податковою політикою держави та контрабандою товарів із-за кордону виявився  нерентабельним.

Висококваліфіковані інженери й спеціалісти стали безробітними й щоб прогодувати сім’ї,  вимушені були піти на «базар», або шукати роботу за кордоном. 

Унікальні станки та обладнання розпродувалось, ламалось і різалось на металолом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рушились стіни корпусів заводу. Колись охайні будівлі, які мають статус місцевої пам’ятки, маю зараз  вигляд ніби на ньому «попрацювали» диверсанти.

На «Мукачівприлад» прийшла розруха… Що буде далі?

Михайло Садоха

Оцініть матеріал!
(3 голосів)


Переглядів: 523

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама