Версія для друку
Середа, 17 червня 2020 18:30

Шōвдарь из медвідя? (на русинській мові)

Шōвдарь из медвідя? (на русинській мові)
"Раз у яри, дись у серединї апрїля, быв им на командірованю у Рахōві.

Поробив им сōбi дїла, та зайшōв им ид цімборови свōму Піпашу Мішови, котрый туйкы учитильовав. Вӯн быв ногатый худый чōлōвік высокої поставы, из великыма мрійныма очима, тонкыма чорныма баюсками и незмінным усміхом. И ученикы, и уверстні дуже го любили. Мы ся спознали, а пак исприятелили ся. Так, ги все, вӯн стрітив ня из добрōв дякōв. Такōй за первыма словами поздравканя непринадїяно зазвідав:

-Ци кушав ись даколи медвідину?
-Ньит.
-Но, та тогды пōйдьме.
-Де? заінтересовав им ся.
- Гōрі! вказав на горы. Видиш тоты малі хыжкы? Там и мамка мōя жиє. Она днись має уродины, буде и медвіжый шōвдарь. Ни побануєш! Айбо треба рушати нараз, бо туды три годины хōду...

На изображении может находиться: текст, на улице и природа

 

Я на тото пристав, и пӯйшли сьме. Спереду сяжньовыма кроками довгоногый Мішо, а вслїд за ним я. Кидь позирати было з бōку, ачий вупозировали сьме на Штепсла и Тарапуньку.
Ци так, ци ни так, а держали сьме доброє темпо, як истинні гōрнякы, вирьховинцї. А перед нами ся простерла захватуюча панорама Гуцулськых Алп. Дōлӯ из пōтячої перспективы видко было Рахово, затискнутоє великанськыма горами, а домы його видїли ся малинькыма бавковыма хыжками. Путьом часто ся нам трафляли гуцулські обыстя, вадь по тутишньому ґражды. Они припоминают твердыню. Хыжа, у кōтрӯй бывают, и ґаздӯські збудовы четвероуголником убключают двӯр. Сяк вӯн обеспеченый из ушиткых бōкӯв уд дикых звірий.

Хыжа, до кōтрōї сьме ся накōниць добрали, росположила ся на высотї 1200 мийтрӯв. Вшиткі ся были уже зобрали, сяточно поприберані у гуцулські одежы сытых фарб, айбо гармоничных и бесподобных у йих артістичнӯм спōєню.

Из любопытством чекав им, яка буде гостина. И мушу признати ся, же перевершила моє чеканя. На стӯл подали бужену медвіжу лабсару из брусницьовым сōвсом. Штампликы наповнили запашнōв смараґдовōв карпатськōв боровичкōв. Двигнули погары на первый тост и сяточна вичиря ся зачала.

Айбо приця золотым клинцьом гостины быв медвіжый шōвдарь. Його преподали такōй на широкӯй шерпени, добрі засмаженый, прошпіґованый, у сметанї из яфиновым лекварьом. Їдло приятно пахло лїсным зїльом и марінадами. И в гадцї ми не было, же из медвідины мож зробити дашто подобноє.

А пиля того не дало ми покою любопытство, як достали того медвідя, из котрого были злажены сисї лакотинкы. Ґаздыня гибы уганула мої думкы:

- Вам, видав, інтересно, як трафила на стӯл медвідина?
- Айно, дуже, признав им ся.
- Сесе стало ся у кӯнци новембра. Уполудне невістка моя Василина, еге адде коло мене сидит, пацят кормила, а я пōлуденок ладила.
Раз лем чути: гōйкат моя Василина, а пацята так квічат, гибы йих рїзали. Вубігну на ґанок и вижу: матерый медвідиско хопив паця, а Василина биє старого розбōйника деревлянōв кōлōтюшкōв, што корм мішати. Медвідь на тото лишив ся пацяти, тай на невістку! Кōлōтюшку переломив, як шваблик, и ударив Василину у тварь, обалив ю у снїг.
«Амінь, миґло ся у відōмі, звіриско ю роздере». Хопила-м желїзный кутач и давай на вшитку силу темлешити медвідя. Тогды звірь лишив Василину и, ставши ‘д гōрі на задні лабы, верг ся идо мнї. Удбиваючи ся, гōйкала ‘м на пōвный ґаґор, прикликуючи на пōмӯч сōсїдӯв.
Удчаяня подесятерило мої силы. Медвідь сердито рыкав и фурт измагав ся влапити кутач. На щастя, мӯй крик и рыканя медвідя изгурило сōсїдськых псӯв, и они из гавканьом метнули ся у наш двӯр. Грубі, як телята, вōвчакы держали мнясожерного медвідя в убсадї, дōкӯдь сōсїды не надбігли з помогōв. Єден прōткнув талабака вилами, а другый балтōв роскраяв му кōпōню. Тушу рōздїлили сьме на рӯнї дїлы. Шōвдарї замочили у марінаду и вубудили. Мнясо засолили. Так алем дашто и до днишного дня дōстōяло.

- Смачно! Просто чудо! похвалив им щиро. Но, а Василина?
- Єї сьме такōй тот динь на носилках изнесли до районної болницї, до Рахова. Там пролежала три тыжднї и вуздōрōвіла ся. Лем
убстав ся на твари слїдный рубиць.

Я двигнув погар, обы вусловити своє почитаня храбрым жонам. И, мушу признати ся, сесе быв майтрафеный вінч из ушиткых, кōтрі ‘м проголошовав у свōйӯм живōтї."

Позад Петра Совы (Наша Читалня, 2006)

По-нашому 

Оцініть матеріал!
(0 голосів)


Переглядів: 154

Останні новини

Схожі новини

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.