Версія для друку
П'ятниця, 24 квітня 2020 12:42

Письма будителя – 217-роча Александера Духновича

Письма будителя – 217-роча Александера Духновича
З епістоларного наслідства Александера Духновича

 

До 217-роча карпаторусинського будителя

Александер Духнович лишив по собі великоє епістоларноє наслідство, з котрого лем мала часть была до сього часу найдена, а щи менша - напечатана. Айбо в читаву мірі она розтворять истинный образ діятелности Будителя. Є фактом, же Духнович переписовав ся з широкым колом вызнамных людий свої епохы, на самый перед - словянськых діятелюв.

Часть писем Будителя найшла Олена Рудловчак у архівах Кийива, Москвы в 50- роках ХХ ст. До того часу, за словами самої пані Олены, за них нитко не знав. Рудловчак изглядала переписку и у Львові, айбо сама переписка была звыдти выкрадена. Правда, изглядателниця встигла зробити з неї копії.

Письма Духновича у великій мірі перегойковуть ся з записами його денника [за кōтрі мож прочитати туй]. Туй одтворені тоты же темы, тоты же проблемы: бідности простої челяди, предателство русинської интелегенції, неошколованость русинув и т.д. В общому, вшитко, што го боліло, што мириговало, не давало покою. Переписку Духновича мож поділити на три рокашы:

  • – Наставляня молодежи
  • – Посланя монахам-василіанам
  • – Письма цімборам

До першого рокаша однесеме письмо Духновича од ученикови Акакію Петроваю. З біографії Будителя знаєме, што быв такый період в його біографії, коли о. Александер гуверновав у сына ужгородського жупана Петровая и полюбив свого єдинственного школаша «булше за свого сына». Се письмо напоминать «Письма од сынови» Ф. Честерфілда, котрый заганяв їх сыну майже денно подовж многых рокув. Вадь письма свойим сынам педагога В. Сухомлинського и поета В. Стуса.

«…каждый должен иметь цель …и обязанности»

Письмо од Акакію построєно у виді тез – моралных настанов, перша из котрых зобоязує любити ближнього свого як самого себе. Духнович-вчитель наставляє Акакія з честованьом ставити ся од другым, бо «…Провидіня розмістило Тебе в сюй, а другых – в другуй долі». Нагадав му, што доля – мінлива: днесь мож мати вшитко, а завтра – нич.

Друга настанова: «Каждого честуй». Вун просить ученика честовати иншых и ни до кого не ставити ся зверхньо, бо своя честь є дорогов каждому челяднику.

Третя: «Всягды и все говори спокуйным голосом». Духнович просить свого воспитаника сокотити чувство чести и самовладаня. Кедь вун штось просить, то має одверчи амбіції и додержати ся тоналности просячого, при сьому вказати и гонур, и покорность. Автор посланя твердить, што лем любовьов мож дустати любов взаимну.

Будитель пише, што вун часто вбертать свуй позур на парадникув, які видять свою ибраность у смілости, параженю и пристосованю од днешньому часу. Они смівуть ся з настанов вчителюв, пють, бють ся меже собов, доки їх не забере безпека. Духнович вказує, што сесі людські хибы вызвані одсутностьов цілі и обовязкув. Вун пише, што фейс – се лем «позолота», а внутрішньым світом править честь. Александер Васильович твердить, што ліпше быти хромым, айбо файным в души, ги дурньом-парадником. Хоть ищи май ліпше быти красным и «звонку» и «внука».

Духнович зазначає, што так, як они живуть у «паперову епоху», то не треба глушити в собі жажду писати. Будитель-писатель твердить, што приємность писателської роботы Акакій поцінить лем у зрілому віці, товды вун буде насоложовати ся нив и тікати од пустых наговорювань недалекых людий.

«…жебрай, трудися. А игумены растащат все»

 

Письма отцям-василіанам Мукачовського монастиря

Другый рокаш - се письма од отцям-василіанам Мукачовського монастиря. Назва настраює читателя стріти штось похожоє на «посланя Апостолув», айбо у процесі читаня видиме, же содержимоє майбулш буденного змісту. На зачатку, обращавучи ся до простых инокув, Духнович вказує, што причинов втечі монахув з обителі є ненаситность и грубость игумена.

Письма Александера Духновича

Дале в письмі Духнович просить монахув одпродати му дакулко бочок вина за помірнов цінов, яку просить вказати наперед, штобы розраховати свої фінансові можности (у многых подалшых письмах Духнович обертать ся з вшилякыма прозьбами, айбо нигде нич не просить задарь, всягды силує гроші – ЮШ). Такой вун нагадує мукачовськым монахам, штобы они не забыли одрядити му слив и лимонув, котрі вырощовали на Чернечуй горі. Бо тоты, што продавуть ся у бовтах Пряшова «квасні й несмачні». Такой вун щи просить діла Алумнея (гуртожитку) на токан кендеричаної мукы, бо про дітий - се дуже хосенно.

«Наша доля несеренчлива. Мы мадярам очі колеме,
а німці нам не вірять. Тож мы всягды – бідні люде»

Письма Духновича Якову Головацькому

У письмі до цімбора - галицького будителя Якова Головацького Александер Духнович жаліє ся, што на угрорусинськых землях царює жебрач як «природная, так и духовная». Підмічаючи, що ситуацію може змінити школа, автор вказує на то, што удержовати навчалні уряды русины не берувуть по причині худобности. Интелігенція же ушитка помадярщила ся, сімї священикув одказовуть ся говорити по-русинськы, ганьблять ся свого языка. Будитель называть примір, што «Місяцеслов», тиражом 280 екземплярув, вун продасти не може, бо худобні русины календарюв не купувуть, а священникы хоснувуть ся лем мадярськыма. Будитель з болюв подитожив, же творув у русинув новых не є и не буде, бо у них не є ани читачюв, ани писатилюв руськых: «тутъ правитъ мадяризмъ и материализмъ».

«Єсть еще благородныя русины…
за ребро себя дадутъ повесити за русскость»

Подмітивши, што у Львові много косиць, вун просить Якова Головацького выслати насіня новых сортув флоры. З пояснень видко, што Духнович у загурі в керті, чічках глядав котрыйсь покуй, жебы ся на куртый час спрятати й спочити од нерішеных проблем свого народу.

Айбо, не обзеравучи ся на плачевну ситуацію: «У насъ мадяризмъ ростет и ширится голосно. Все вбираються по-мадярськи и черкають острогами. Слова не слышно, окремъ мадярського…», айбо при сьому вказує, што «Єсть еще благородныя русины…за ребро себя дадутъ повесити за русскость. Читаютъ книжки, говорятъ публічно и не стыдятся выступити по-русски…» у листі будитель підмічає, що для цієї патріотично налаштованої публіки Головацький та Дідицький суть Апостолами.

До третього шора мож однести такой и переписку Александера Васильовича Духновича зо знамным русськым діятельом Михаилом Федоро¬вичом Раєвським, діятелность якого перепадать на період 40-80-х рокув XІX стороча. Уцілі¬лый (13 писем) доробок послань Духновича до Раєвського освітлює важні факты и процесы житя будителя, які до сього часу не внесені повностьов у вчиненый историками образ ги самого Духновича, так и його епохы.

Михаил Федорович Раєвський (1811-1884) быв настоятельом православної церьковли русського посолства у Відні, де проживав и діяв булше сорок рокув (1842-1884) на правах дипломата. Квартира Раєвського у Відні фурт была отворена про словян. Як знамо, русинськы студенти, што научали ся у Відні, были частыма гостями в сімї Раєвськых, куди їх, кроме иншого, притяговала велика біб¬літотека ґазды.

«если не прибудет помощи от святого, то волки распудят все стадо»

Письма Духновича Раєвському

Письма Духновича од Раєвському тыкавуть ся двох одмінных періодув житя Духновича:

  • – другої половкы 50-х рокув, позначеного розгулом реакції в Австрії
  • – першої половкы 60-х рокув, коли Духнович в дашто одмінных историчных умовах з усіх сил и з великов дяков взяв ся за сосполну діятелность, зробивши фест хосенного

У письмах до Раєвського чувствує ся великоє честованя Духновича не лем до сього представителя русського народа, а и од вшиткым росіянам через нього. На тот час, розумівучи, што карпаторусины самі не мавуть моцы выстояти у протистояню асиміляції, о. Александер, як и другі русинські будителі, має надію на подпору сіверного словянського народа. При тому Будитель хоснує алегорію: «то делается с нами, то Вам известно, но мы увядаем в самом цвету, не можна постоять в борьбе противо чужим да, горе, и своим; много у нас званных, но мало избранных, и если не прибудет помощи от святого, то волки распудят все стадо. Нам неизвестны стремления наших родных, и поэто¬му блудим по степям без надежды, ибо и надежда сама безна¬дежною стала нам, - и се отчаяние?».

З перепискы з М.Раєвським дузнаєме ся й фест фактув, котрі ищи булше розкрывавуть нам Духновича ги челядника перед, котрым была єдна ціль: пробудити русинув, вырвати їх з мрака неуцтва й дикости. Духнович / письмо № З/ у 1858 роци пише, же передав бібліотеці Краснобродського монастиря велику часть свойих книг. З дальшої переписки знаєме, што систематично доповньовав єї до 1863 рока. У дарчому письмі од 1859 року вун поклав условиє, што бібліотека має быти публічнов. Через сю бібліотеку, котра мала май булш світськый и славістичный характер, Духнович жадав зробити Краснобродський монастирь културным очагом Лаборщины, подняти через єї посередництво такой културный уровень монахув. За дакотрыма подрахунками подарована Духновичом бібліотека нарахововала пиля 1800 книг.

Подали сьме лем мізерну часть перепискы Будителя. 

 

Автобіоґрафія Александера Духновича

  

Автобіоґрафія Александера Духновича

Юрій Шипович

rueportal.eu

Оцініть матеріал!
(0 голосів)


Переглядів: 232

Останні новини

Схожі новини

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.