Версія для друку
Субота, 18 квітня 2020 14:59

Віталій Семен. Весняный сохташ

Віталій Семен. Весняный сохташ
У каждого из нас є май близькі серцю поры року. Айбо, бизÿнь, не є челядника, у котрого бы ярь не вызывала позитивных емоцій. Тому днесь про сю чудесну пору року и побисідуєме. И такой окремо проаналізуєме весняні звыкы и обряды нашого края.


АПРІЛЬ
Хоть март вже є ярьôв, айбо на факті зачинать ся весна из апріля, котрый так и переводить ся из латины «розкрывати». Бо вшитко зачинать оживати: розкривавуть ся листкы и косиці. У апрілю наші предкы зачинали выганяти на пасло маргу. Фунговали дві формы выгона домашньої худобы. В давнину в бÿлшости сімей было по 5-6 дітий и кажда сімя выпасала свою маржину сама. Там, де не было дітий вадь были ищи малі, худобу выпасав сілськый бойтарь-чередарь. Каждый двÿр за шором мав рано давати чередарьови їсти в чередарськÿй тайстрі (се зшита велика ташка из домотканого полотна) на цілый день. Кроме того, в кÿнци сезона платила ся йому котрась грошова сума за кажду худобину окремо.

На изображении может находиться: небо, на улице и природа

 

Першый выгон маргы на пасло быв особливым. Рано того дня у дворі перед дверцями няньо насыпав грани, и марга мала переступити через грань. Ґазда там молив ся и приговôрьовав, штобы нияка біда не згубила маржинку. Мамка давала дітьом у тайстринку їсти на цілый день: дарабчик мелайного хліба, фляшку молока, дарабчик солонины и цибулину ци огÿрок.
У ті часы меже селян ворожіня и разні вірованя были звычным ділом. Приміром, коли корова телила ся, то в тот день не давали из хыжи нич, штобы не пропало в коровы молоко. А из першого удою варили курайстру. Мамка кликала сусідськых дітий и з мискы давала їм їсти на колодязі, приговорювучи при сьому: «Штобы молока в нашої коровы тÿлько было, як у колодязі воды». Щи й такоє робили жÿнкы: квочку клали на яйця лише тодвы, коли в селі не было мертвеця, штобы курчата в яєчках не завмирали. Накладали їх у середу и в пятницю, штобы побÿлше выйшло курочок. А коли ткось выходив из дому, то старав ся не вертати ся, бо не буде серенчи.
Як домашні кури, гуси, качкы, так и дикі потята были поязані из разныма вірованями. Так, когут – домашньый оберÿг, кедь не мати го у ґаздÿвстві – чорт заведе ся. Ластÿвкы гріх выганяти из-пÿд стріхы.

 

Няньо фурт остерігав дітий од опасных про потят дурнячок. У каждÿй родині колись учили дітий: яйиць ластÿвкы не кивати, бо веснушкы появлять ся на лици. До рук ластÿвку не бери, бо будеш струпавый. Не мож ниякы яйця брати из потячых гнізд. Тко рушить гніздо бузька – того нещастя трафить. Предкы вірили, што зозулі довгороча в дом принесуть, голубкы – любов и вірность. Вірили и припозіровали ся: из якого боку вють потята гнізда? Кедь на сонячному ‒ чекай студеного літа. Кедь грачі прилітавуть просто на гнізда, весна буде ранньôв. Теплу весну обіцяв ранньый приліт жайворонкÿв и гракÿв, довгу й студену чекали, кедь дикі гуси высоко летять из вырію.
У бӱлшости трафункӱв из апрільом поязано май радосноє свято – Великдень. Се свято не приязано до єдної даты и за церьковныма канонами може быти меже 4 апріля и 8 мая. Держить свято три дны: неділя, понеділок, вівторок, які называвуть світлыма. Передує йому май бӱлшый у роци пӱст, якый так и называть ся ‒ Великодный. Держить сім тыжнюв (єднакоє число днюв – сорок). У період Великоднього посту строго воздержовуть ся од мнясної и молочної їды и проведеня свальбӱв и забав. Замыкать пӱст шеста неділя Великого поста, вадь Цвітна неділя.

Молодеж села у всі часы любила игры и забавы. Поправдi, тяжко уявити собі без них дітвацтво и леґіньство. Игры-забавы вподовж вікӱв наповньовали молодеж радостьôв, рокашили леґінюв и дівок, пÿдпоровали розвою ліпшых рис характера, змÿцньовали дружні зносины. Споконвіку бӱлшость забав были поязані из релігійныма вадь світськыма празниками. Они были приводом одлучити ся из дому и зобрати ся вєдно.
У період поста перед Пасхôв шумні игры заказовали ся. З давных-давен особу радость приносила людьом шеста неділя и послідный перед Великодньом тыждень, якый называвуть щи Чистым, Живным, Цвітным...
З нетерпіньом чекали послідної неділі посту діти и молодеж: у неділю, після богослужіня, на якоє обычно сходило ся фест людий, священник освячовав вербу. Першыма намаховали ся вхопити вербові галузкы діти, бо тко вхватить май бӱлше, тот буде май серенчливішым. Потому, зобравши ся недалеко од церьковли, хлопці и дівчата ходили по улици из галузками вербы и били єден другого, приговорювучи молодым: “Не я бю – верба бє, за тыждень Великдень”.
Вертавучи ся из одправы, втикали галузкы в грядкы на загороді. Освячену вербу клали такой у хліві и стайні, за образ у хыжи. Раховало ся, што она має магічну силу и сокотить хыжу, хлів, двӱр од грому й пожара. Після святкованя Цвітної неділі из єї забавами и обрядами, што мали принести людьом здоровля и достаток, наставав Страсный тыждень.

 

Понеділок Страсного тыжня, особливо про жӱн, зачинав ся рано. Щи до схода сонця мати будила дочок, и они, вмывши ся, зачинали порядковати: змащовали жовтôв глинôв подамент, потому мыли ладу-сусік, лавиці, стӱл, двері, чистили оболокы. Після полудника йшли на загороду, абы до живного четверга посіяти вшиткоє насіня. У вÿвторок жӱнкы золили, райбали, біґльовали. Кедь была файна погода, выносили на двӱр вшиткоє платя, штобы пÿдготовити до празника святкову ношу. Чоловікы у тот час нащивляли царину и заготовляли дрова про выпіканя пасок.
Середа была дньом своєрӱдного завершеня май важных робÿт: у середу пÿд вечӱр треба было похарити на загороді, навести порядок у хыжи, прибрати ї звонку. Вечӱр зачинали причиняти кісто на паскы, дівочкы выбирали яйця на писанкы, готовили воск, писало, природні фарбникы. Леґіні прибирали двӱр, складали дрова, парадили керт перед хыжôв.

Три послідны дны перед Великодньом люде раховали «жалосливыма», «бо в сесі дны Иисус покутовав за наші гріхы». Май бӱлш богомолні не лем «носили жалобу», не гойкали, не сміяли ся, не встрявали в суперечкы, даже голодовали. Се тыкало ся Страсного четверга. У сесь день жӱнкы обовязково готовили и пекли паскы, додержовали ся разных прадавньых обрядӱв. Особо слідили, штобы не рушити сохташных правил, коли саджали паскы в пец. Усіх, тко быв у хыжи, просили выйти, кроме дочок, штобы змалку вчили ся пічи. Забобонні жӱнкы обмывали хворых людий и дітий у сесь вечӱр. При сьому выливали обмывкы на перехресті дорог, «штобы там усьо горе обстало ся». От чому варовали ся до сходу сонця выходити на дорогу – «штобы чужа хворота не прикапчала ся». У четверь вечӱр одбывало ся богослужіня – страстi, прочитувало ся 12 Євангелій и звонили у всі звоны. Опісля звоны затихали и їх не было чути аж до Святого Воскресіня. Замість них цоркали деревляні клепала, кличучи народ до церквы.
У Великодну пятницю дома люде говорили тихенько. У сесь день, кроме дітий и хворых, нитко не їв. А вечӱр йшли до церьковлы цюлювати Плащаницю. Вертавучи ся из одправы, наново брали ся за роботу. Не мож было лем шити, райбати, колоти дрова, стругати и т.д.

 

У Великодну суботу в обязаности ґазды входило зобрати великодный кошар – його промывали у проточнӱй воді й сушили на сонці. Жӱнкы мальовали писанкы, варили їсти, пекли паскы. А вечӱр наповньовали кошар. «Лем раз у роци Великдень!» – кажуть у народі, акцентувучи на особӱй його урочистости. Се направду великый день, бо воскресла, омолодила ся природа після довгої зимової сплячкы, и воскрес из мертвых Иисус Христос – Сын Божый, розопятый за нас «во искупленіє гріхӱв нашых”.
Великдень ищи называвуть святом Пасхы. А се тому, што основным святково-обрядовым елементом великодного кошара є хліб–паска, яку святять у церькви. Она символізує “Тіло Христа”, што є складовôв частьôв Святої Євхаристії, то єсть ‒ Пресвяте Причастя.
“Христос воскрес!” – каже священник, святячи кошары й самых вірникӱв свяченôв водôв. Йому дружно одказовуть: “Воистинно воскрес!”
Коли обряд освяченя кончав ся, усі чим скорше йшли домӱв. Бо є вірованя: тко першым верне ся до хыжи – тому в сьому роци пощастить у ґаздӱвстві, а дівци – оддати ся. Дома, перед порогом, сперали ся. “Христос воскрес!”– кланяли ся и нараз одказовали: “Воистинно воскрес!” и заходили в хыжу.

Поклавши кошар на стӱл, ґазда брав паску и дотуляв ся нив до всіх домашньых – штобы «так їх люде честовали, як паску честувуть”. Помоливши ся, ґазда брав паску, хрестив єї ножом и зрізав из чотырьох бокӱв окрайчикы, які давав худобі. Фрыштикувучи, всі позерали за тым, штобы крихты из свяченого не падали на подамент. При фрыштикови не пили воду, а лем дзер ци квасницю (рідину, што лишала ся після стіканя сыра) – штобы вліті, у жнива, не мучила жажда.
Великдень быв суто родинным святом, тому першого дня не ходило ся по гостях. Завто на другый день, у Світлый понеділок, а потому и у вÿвторок, маточкы (вадь нанашкы) даровали хресникам писанкы.
Раховали: тко на Великдень умре – трафить у Царство небесноє, так як подовж трьох днюв двері неба одтворені.
Май бӱлшым після Великденя є весняноє свято Благовіщеня 7 апріля. Наші предкы из особым честованьом ставили ся до сього свята, бо, як они казали, Бог у сесь день благословляє весь рослинный світ. На Благовіщеня мусила появити ся перша ластӱвка пиля житла. Великôв серенчôв было видіти єї у сесь день рано, до фрыштика. В народі казали, што на Благовіщеня выходять из землі гады и ящӱркы, што май бӱлш подходящым періодом ярьованя є тыждень до и тыждень після Благовіщеня. За сохташом, што склав ся у селі, каждый порядный ґазда, поярьовавши у себе, ишôв помагати вдовицям, бідным и сиротам.

 

МАЙ
Колись з нетерпінньом чекали на Подкарпатю першого мая, особо хлопці и дівочкы, бо зачинали ся майкы (майовкы). А простонародні березкы-майкы, які побытовали в нас в дорадянськый період и были проявом сердечного честованя и симпатії хлопцюв до свойих фрайирок. Приурочовали майовкы до першого дня мая – удси и їх назва. Готовили ся леґіні до сього дня задовго: примічали в лісі березкы, штобы потому не глядати їх, готовили разноцвітні пантликы (стрічкы), припозіровали ся до обыстя фрайиркы, штимувучи, де май лiпше прибити майку. Робили се тайно од другых. Дома каждый леґінь прибирав майку на свӱй смак: приязовав цвітні пантликы до галузок и ширінку на верхушку. Потому, коли село глыбоко спало, прокладав ся до обыстя милої и встановльовав майку. Не было в селі такої дівкы, штобы не думала про неї в ту нӱч. А рано, коли щи ледва зачинало зоріти, дівчата выбігали з хыжи, штобы побзерати – є майка ци ньит. Кедь была, то се означало, што восени треба чекати сватачӱв. Коли ж ньит – плач не плач, а щи не подрӱс сватач. Интриговали майкы и сілськых старшых жӱнок: “Ба котрый то легінь мӱг быти? Ба што за єден? Ци свӱй, сілськый, ци чужый? Ба ци давно ходить до неї?” – перешіптовали ся. Бизӱнь, не обходило ся в сесь вечӱр и без фіглюв. 

Кедь хлопці сердили ся на якусь горду дівку, то могли замість майкы приладити в єї дворі суху галузку акації, на яку капчали вшилякі рянды. Айбы такоє трафляло ся рідко.
На зачатку місяця одзначає ся день Юрія (6 мая). Се єдно из май важных весняных свят. Споконвіку в сесь день у многых селах леґіні и дівкы поливали ся водôв. Не мож было дівці пройти путьом, штобы ї не пÿлляли. Поливали ся відрами. В ті давні часы колодязі клали так, штобы до них быв доступ и з вулиці, бо хосновали ся нима всі близькі сусіды. Тож на Юря хлопці знимали відро из колодязюв и так поливали ся, што и їм самым, а што вже казати про дівок, приходило ся дакӱлько раз за день переберати ся. В першӱй половині мая наші батькы и діды кончали ярьованя. И, за сохташом, до Микулок (22 мая) мали быти засіяні коноплі; товды на Верховині выганяли вӱвці и волы на полонину.

"ОТЦЮЗНИНА" №8

Оцініть матеріал!
(0 голосів)


Переглядів: 195

Останні новини

Схожі новини

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.