Неділя, 23 червня 2013 17:16

„Сіра” книга закарпатської політики. Ч.1 Головна новина

„Сіра” книга закарпатської політики. Ч.1
Короткий екскурс в історію сучасної «закарпатської політики», яка розпочалася з проголошення незалежності України          Кажуть, що не буває політиків „білих” чи „чорних”. Всі політики, якщо вони політики, „сірої” масті. В них є всього потрошку: і доброго і поганого. Скільки їх було на теренах нашого краю за останні двадцять з лишком років? Не дуже багато. Я б виділив чотирьох з них, діяння яких вже записано в нашу історію: Балога, Ратушняк, Устич і Різак. «Політична історія» Олександра Ледиди ще тільки починається.

 

Якщо за Різаком і Устичом вже „перегорнута сторінка”, то двоє  перших продовжують залишатися в політиці і  вести боротьбу не тільки на закарпатському, але й загальноукраїнському  „олімпі”.  В чому причина цієї безкомпромісної боротьби?  Причин багато. Від звичайних побутових, до економічних та політичних. Версій в місцевій пресі подається багато. Всі вони в тій чи інші мірі грішать певним суб’єктивізмом.   Має право на істину, навіть, таке висловлювання пересічного громадянина: біля „корита” місце тільки для одного, тому Ратушняк і „закотив рукава”, щоб відштовхнути від цього „корита” більш вдалого „супротивника – друга”.  Так це, чи не так? Спробуємо це підтвердити чи спростувати у  своїй версії  боротьби „друзів-ворогів”.

 

Розділ 1. Первинне накопичення капіталу. Спільне і відмінне.

         Первинне накопичення капіталу Сергія Ратушняка і Віктора Балоги майже однакове. На початку 90-тих років минулого століття обом молодим і симпатичним чоловікам не було ще й тридцяти. Самий активний біологічний вік. Якщо маєш  „клепку” в голову, то можеш використати її з максимальною користю. Тут ще й політична ситуація допомогла: Союз розвалювався, а незалежна Україна ще тільки народжувалась.  Закони, практично, не працюють. Гріх не скористатись ситуацією. Не були винятком в цьому плані  Сергій Миколайович та Віктор Іванович. Згадаймо багатокілометрову черги на українсько-угорському кордоні в „епоху” Перебудови Горбачова. Серед багатотисячного натовпу десь загубились і приватні автомобілі молодих і енергійних „човників”, які везли в колишню соціалістичну Угорщину дешеві радянські промислові товари. А звідти? Теж стандартний набір: продтовари, відеомагнітофони, списана військова техніка тощо.  В пригоді став і набутий вже досвід торгівців. Віктор Балога працював товарознавцем на Мукачівській універсальні базі, а Сергій Ратушняк освоював  „професію” фарцовщика, продаючи, власноручно зшиті джинси і працюючи одночасно інженером в одній з проблемних лабораторій кафедри  мікроелектроніки Ужгородського університету під керівництвом Ізольди Бандровської, дружини першого секретаря обкому КПУ Генріха Бандровського. 

         Хочеться згадати ще декілька цікавих моментів періоду Перебудови. Керівником кафедри мікроелектроніки був в той час молодий і амбітний професор Василь Химинець.  Василю Васильовичу довилось стати останнім першим секретарем обкому КПУ, після відставки Генріха Бандровського.  Чому я згадую про Химинця?  Професор фізики і перший секретар  обкому КПУ став своєрідним „хресним” батьком для чистолюбивого Ратушняка. „Виховні” методи інтелігентного Химинця надали певного „шарму”  початкуючому бізнесмену і політику. В житті часто буває, що учень переростає вчителя. Не був винятком в цьому і Сергій Ратушняк.   

         Досвід „ринкової економіки” Ратушняк і Балога теж почали освоювати майже одночасно: реалізуючи в Закарпатті і на Україні спиртні напої, які в більшості випадків виготовлялись в Угорщині, Словаччині. Правда, треба сказати, що з врахуванням того, що у „великий” бізнес Ратушняк прийшов скоріше від Балога, то він зумів стати не тільки монополістом в даному бізнесі, але навіть побудувати декілька заводиків в сусідній Угорщині по розливу „знаменитого”  низькосортного пійла, типу горілки „Распутін ”, яка прославилась рекламою на екранах телевізора „Распутін зверху, Распутін з низу”.  Багато з нас ще добре пам’ятає цю рекламу. Віктору Балозі прийшлось тільки перепродував завезених з закордону товар.

         В середині 90-тих років методи „роботи” комерційних структур, які створили Ратушняк та Балога дещо почали відрізнятися. Команда Віктора Балоги, в якій домінували Ігор Кріль та Василь Петьовка більше користувалась так званим методом „колективного розуму”. Крім того, Віктор Іванович почав запрошувати в своїх комерційні структури талановитих торговців, бухгалтерів, економістів. Зарплата в „Рей-Промені”, а потім і „Барві” була в декілька раз більша ніж в інших організаціях Мукачева. В оптовій та роздрібній торгівлі почали запроваджуватись сучасні технології реалізації товару. Не вистачало оборотних коштів. Брались ризиковані кредити в банках. Благо, що в період 1990-1993 роках, коли інфляція вже почала нарощувати свої оберти, кредитна ставка „Промбудбанку” не перевищувала 10 відсотків. Можна було взяти кредити, побудувати будинок, а повернути через декілька місяців цей кредит, вартість якого інколи не перевищувала вартості все того  ж „Распутіна”. Вже потім, в 1994 році банківські ставки досягли астрономічних величин – 400-500 відсотків річних. Якщо не вклався у два тижні, то кредитор прогорав. Чітка організація роботи допомогла вижити „Барві” і в період суперінфляції і не тільки вижити, але й нагромадити певний капітал.

Економічні умови диктували свої „порядки”. При суперінфляції тільки швидкий оборот капіталу дозволяв не тільки держатись на плаву, але й розвивати бізнес. Це можна було досягти тільки в роздрібній торгівлі продуктами харчування. Не даремно кажуть: їсти хочеться завжди.  Першим сучасним продовольчим магазином „Барви” був, реконструйованих по західним стандартам, магазин „Черемшина”, який розташований на Першотравневій набережній в Мукачеві. На багато років „Черемшина” стала еталоном роздрібної торгівлі продовольчими товарами на Закарпатті. Тепер таким магазином вже нікого не здивуєш. Тепер ми маємо супер-маркети «Барва» майже в усіх районних центрах Закарпаття.

Ще один цікавий момент. Для захисту свого бізнесу команда Віктора Балоги почала інтенсивно впроваджувати легальні методи обороту капіталу. Подальший розвиток політичної ситуації показав, що Віктор Іванович дивився на багато років в перед. Про це ми розкажемо далі.

Сергій Ратушняк почав будувати в Ужгороді заводи по розливу горілки, різних газованих напитків під спільною назвою „Рата”, „Ріо-кола” тощо, а також розфасовки кави. Ратушняк основну ставку зробив на ужгородські базари, які дозволяли без лишнього риску держати прибутки в тіні. Не можна не згадати тодішніх членів команди Рати: Сергій Слободанюк  забезпечував безперешкодний рух товарів синдикату через кордон, Едуард Матвійчук  надійно прикривав рух товарів на таможні, Іштван Цап, фізик за освітою, інтелектуал, був „мозковим” центр компанії.

Якщо у Віктора Балоги прекрасні відносини з своїми соратниками, то колишні друзі Сергія Ратушняка стали його найлютішими ворогами. Згадаймо хоча б „кулачні бої” Слободанюка і Ратушняка в стінах облдержадміністрації, про які колись писали майже всі провідні газети України.

Ще треба згадати про один з феноменів „пострадянського” періоду: хабарі. Низька зарплата чиновника, від якого залежали темпи накопичення капіталу початкуючих капіталістів, і надприбутки деяких бізнесменів стали благодатним грунтом для типового радянського явища. Не даремно навіть при Сталіну говорили: не помажеш – не поїдеш. Щоб не плати жадібному і нерозбірливому чиновнику, треба було йти в політику, ставати керівниками виконавчих і представницьких структур влади. Без „розкрутки”, без певної реклами своєї особистості в політику нічого йти, навіть гроші не допоможуть. Свого кандидата на ту чи іншу посаду виборець має знати в лице.

Майже одночасно, Ратушняк в Ужгороді, а Балога в Мукачеві створюють газети „РІО” і „Старий Замок”, які зараз стали найпопулярнішими періодичними виданнями в області. Віктор Балога пішов дальше. На початку політичної кар’єри Балоги Георгій Горонді разом з Робертом Опалеником, при підтримці міського голови Василя Ільтя, створили першу в області приватну  телерадіокомпанію „М-студіо”.  Віктор Іванович досить швидко зрозумів політичну ефективність такого засобу масової інформації, як телебачення. Без перебільшення можна сказати, що „М-студіо” стало одним з вирішальних факторів перемоги народного депута України на сумнозвісних дострокових виборів мера Мукачева в 2004 році. „М-студіо” отримало фінансову і матеріальну підтримку. На роботу в приватну телекомпанію були залучені високопрофесіональні кадри, багато з яких продовжують свою кар’єру у провідних телерадіокомпаніях України.

Здається всі передумови для руху в політику існують: гроші, засоби масової інформації створені. Тепер тільки в перед. Правда, не вистачає досвіду. Можна заручитись підтримкою тогочасних керівників обласного та районного масштабів... Закінчувався ХХ вік.

                                        Далі буде

Степан Сікора

Оцініть матеріал!
(8 голосів)


Переглядів: 2818

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама