Субота, 20 липня 2019 16:09

Віктор Ющенко – феномен сучасної української політики. Із архіву моїх публікацій, які не втратили своєї актуальності. Частина 6

Віктор Ющенко – феномен сучасної української політики. Із архіву моїх публікацій, які не втратили своєї актуальності. Частина 6
21 квітня ми вибрали, з фантастичним результатом (73 на 25), нового президента України – Володимира Зеленського, самого молодого президента за всю історія незалежної України (41 рік). Народ покладає великі надії на Володимира Олексійовича. Правда, Зеленський новачок в сучасній українській політиці і тому ми можемо надіятись  тільки на його порядність, природні здібності керівника і бажання зробити нашу країну одну з успішних  держав Європи. Історія знову дала країні шанс. Чому пишу «знову»? 14 років тому (26 грудня 2004 року) ми вже мали подібний шанс, коли, після «оранжевої революції», обрали президентом України Віктора Ющенка.

 

Через короткий період часу великі надії українського народу розсипались в прах. В кінці свого президентства Віктор Ющенко мав рейтинг, який мало відрізняється від сьогоднішнього рейтинга другого «народного» президента Петра Порошенка.

Чим закінчить новий  народний президент Володимир Зеленський можна тільки гадати. Будемо надіятись, що третя спроба буде вдалою.

 

В  листопаді 2001 році, коли лідер «Нашої України» набирав популярності, я написав статтю «Віктор Ющенко – феномен сучасної української політики», в якій попробував проаналізувати здобутки Віктора Андрійовича в економіці і політиці.

До отруєння Віктора Ющенка і «оранжевої революції» залишилось цілих три роки….

 

Віктор Ющенко – феномен сучасної української політики

  № 85-86 (397-398), четвер, 15 листопада, 2001

 ÐŸÑ€ÐµÐ¼ÑŒÐµÑ€-министр Виктор Ющенко

 

Ми починаємо серію аналітичних публікацій про один із найцікавіших феноменів української сучасної політики – Віктора Ющенка. А також спробуємо показати ставлення до нього різних політичних сил як у самій Україні, так і за кордоном на основі аналізу публікацій в ЗМІ, суджень відомих політиків, простих пересічних громадян.

Степан СІКОРА, “Старий Замок”

ВІХИ БІОГРАФІЇ

Віктор Ющенко для багатьох громадян України і на сьогодні залишається людиною-загадкою. В одному з номерів газети “Зеркало недели” так було охарактеризовано Ющенка: “Він є яскравим прикладом “американської мрії”, створеної в Україні. Хлопець із сумського села, закінчив тернопільський вуз, але став першим у банку, валютні резерви якого становлять більш аніж мільярд доларів, а гривні – невичерпні. Людина, що носить дешеві костюми і ще більш дешеві краватки, але добре знайома з багатьма першими особами фінансового світу планети. Художник-аматор, над картинами якого сміються журналісти, але підписи якого вартують сотні тисяч найбільш великим місцевим банкам”.

22 грудня 1999 року, в останній найкоротший день десятиліття, 296 депутатів Верховної Ради проголосували за призначення Прем’єр-міністром Віктора Ющенка. За нього свої голоси віддали навіть представники лівих сил, знаючи, що він є правим за переконанням і основними його завданнями мають стати реформи в економіці та політичному житті України. За нього проголосували олігархічні депутати, хоча побоювались, що чесна і відкрита економічна політика Віктора Ющенка може підірвати їхній тіньовий бізнес.

Формування світогляду Віктора Ющенка відбулося не на рідній Сумщині, а на Тернопільщині. Свого часу Віктор Андрійович зізнався, що саме Тернопільщина дала йому змогу відчути себе українцем. У студентські роки захопився альпінізмом. Під час канікул відпрацьовував інструктором туристичного табору “Тернопіль-Карпати” у Рахові. Мабуть, з того часу і з’явилась добра звичка – щорічне сходження на найбільшу вершину Карпат – Говерлу.

По закінченні Тернопільського фінансово-економічного інституту в 1975 році, почалась кар’єра Ющенка-фінансиста – від бухгалтера колгоспу до керівника Національного банку України, який Віктор Андрійович очолив у 1993 році. В той час голові правління банку було всього 39 років.

Прихід Віктора Ющенка в Нацбанк – це ціла епоха в розвитку банкової системи Незалежної України. 1993 рік. В Україні шалена криза. Грошові станки постійно штампували грошові купюри. Девальвація купоно-карбованця досягла астрономічних меж. Середня зарплата не перевищувала 8 доларів США. Ющенко запропонував Президентові Леоніду Кравчуку запровадити політику монетаризму. Кравчук відмовився. 1994 рік. В Україні обрано нового Президента Леоніда Кучму, який підтримав монетарну політику молодого фінансиста. До 1999 року Віктор Андрійович не втручався в політичні справи – політика крутилася довкола нього. Його задовольняла роль людини-загадки.

Протягом 1994-1995 років ситуація у фінансовій сфері почала стабілізуватись завдяки монетарній політиці Національного банку України. Фінансова політика Ющенка була підкріплена і діями окремих політиків в Уряді, серед яких числились і Віктор Пинзеник, Ігор Мітюков, Сергій Тигипко. Можна було вводити свою національну валюту.

У вересні 1996-го Ющенко “благословив” введення гривні в Україні. Протягом двох років це була стабільна валюта.

1997 рік. Закінчився термін повноважень Віктора Ющенка як Голови Нацбанку. Президенту підготували чотири досьє на осіб, які б могли очолювати Національний банк наступні чотири роки: одне – на Віктора Ющенка, друге – на Сергія Тигипка, третє – на Віктора Суслова, четверте – на голову правління Укрексімбанку Олександра Сорокіна. Перебуваючи з візитом у Японії, Віктор Андрійович дізнався, що вибір Президента знову впав на нього. На користь Ющенка спрацював позитивний імідж як у середині країни, так і підтримка міжнародних фінансових кіл. При висвітленні цього факту потрібно підмітити один цікавий нюанс: незадовго до свого повторного призначення Віктор Ющенко посварився з Прем’єр-міністром Павлом Лазаренком. Конфлікт полягав у діаметрально протилежних підходах до облігацій внутрішньої позики та векселів. Час показав, що Ющенко був правий: у серпні 1998 року відбувся обвал гривні з 1,7 до 4,7-5,2 грн. за 1 долар США.

НЕ ЗАВЖДИ “СВІТИЛО СОНЦЕ НА ФІНАНСОВОМУ НЕБОСХИЛІ” ЮЩЕНКА

Фінансові успіхи молодого банкіра створили довкола нього ореол “непомильного” економіста. Завдяки діяльності Віктора Ющенка Україна не мала жодної фінансової кризи. Показовою є іронічна характеристика, яку дала газета “Зеркало недели” Голові Нацбанку: “Можливо, в лондонському Сіті немало людей заткнуть за пояс Ющенка за рівнем банківського професіоналізму, але для Києва, де немає фінансового центру, він свої гроші відпрацьовує”. Але...

У квітні 1998 року сталася трагедія: невідомий вбивця застрелив Вадима Гетьмана, попередника Віктора Ющенка на посаді Голови Нацбанку, вчителя і соратника. Ця трагедія створила чимало чуток і всіляких версій. Мовляв, Гетьман і Ющенко мали контроль над фінансовою системою України. У них була довіра народу на позитивний імідж реформаторів.

Другим вражаючим моментом для Віктора Ющенка стала загибель в автомобільній катастрофі голови Ощадбанку України Олександра Веселовського – ще одного представника команди, створеної свого часу Гетьманом.

Третім потрясінням для Нацбанку і Віктора Ющенка, зокрема, стала криза української фінансової системи у серпні-вересні 1998 року. Світ заговорив про фінансовий крах в Україні. Ющенко мобілізував усі сили Нацбанку. Майже всі працівники установи працювали у посиленому режимі – до 2-ої години ночі. Долар було загнано у вузький гривневий коридор – нехай штучний, але дуже потрібний на той час. Звичайно, від цього заходу гривня не стала більш популярною на Заході. Але психологічний ефект був очевидний: на фоні російської кризи девальвація гривні в Україні виглядала невинною забавкою фінансистів. У жовтні обвал гривні вдалося зупинити. Удар кризи фінансова система України витримала.

Деякі економісти, які мали певний вплив на Президента, почали говорити про емісію гривні, яка б дозволила вирішити проблеми з заборгованостями по зарплатах, пенсіях, стипендіях, але одночасно відбулося б значне знецінення цих грошей. Пропонувалось просто додатково включити друкарський верстат. Ющенко заявив: “Ні, персонально емісію я не проводитиму. Бо це – злочин, який тягне за собою великий гріх, за що професійно буде соромно відповідати...”

Підсумовуючи результати кризи, газета “День” писала: “Принцип монетаризму, якого дотримується створена Віктором Ющенком команда однодумців, у будь-якій іншій країні сприймалась би як єдино можлива ідеологія для центрального банку. У наших же умовах, коли виконавча й законодавча влади не можуть визначитися з курсом реформ, коли центробанк і реальний сектор працюють у різних “історичних” режимах, концепція “сильних грошей” є непотрібною суспільству (прим. – виділено автором). Чи є вихід із нинішньої ситуації? Як довго можна суміщати несумісне – сильні гроші й слабку владу (прим. – виділено автором). Фінансова криза показала слабкість і некомпетентність Уряду Валерія Пустовойтенка. Але до логічного висновку треба було чекати ще цілий рік.

Недоброзичливці не спали. Зростання авторитету Ющенка не давало спокою і віце-спікеру Віктору Медведчуку. Він вирішив теж “вдарити”: “Є достатньо підстав вважати, що Національний і, зокрема, його керівництво заслуговують оцінки не лише депутатської слідчої комісії, але й правоохоронних органів...” Були організовані парламентські слухання Нацбанку. В той час газета “Факти” писала, що причиною парламентських слухань стало те, що “...НБУ “закрутив” гайки політичним силам, які мають свої інтереси у фінансовій сфері... Та й заява віце-спікера Віктора Медведчука... наводить на деякі роздуми. А якщо пригадати, що саме СДПУ(о) ініціювало створення комісії для перевірки Нацбанку, то висновки напрошуються самі по собі...”

Віктор Ющенко змушений був шукати сильних союзників. Руку допомоги протягнув Олександр Волков. Але... за певних умов, що були досить кабальними. Фактично під вплив Волкова переходив банк “Україна” – дітище, яке творили Ющенко та Гетьман. Тепер же власником цього банку ставала комерційна структура “Укррос”, що контролювалася нардепом Володимиром Сацюком – близькою особою Олександра Волкова. Віктор Ющенко ввійшов до створеного за ініціативи Олександра Волкова Всеукраїнського благодійного фонду “Соціальний захист”.

Крапку в “розборах” поставив Президент: “Стабільність Національного банку України означає стабільність усієї фінансової системи держави”, – заявив глава в одному з інтерв’ю у квітні 1999 року.

Вага Віктора Ющенка в економічній і політичній розкладці України зросла настільи, що одна лишень чутка про його відставку з поста голови Нацбанку на початку листопада 1999 року змусила долар шалено “стрибнути” – іноземна валюта повернулася у попереднє русло лише після спростування чуток.

Після президентських виборів і перемоги Леоніда Кучми відбулося нове призначення на посаду Прем’єр-міністра. 14 грудня 1999 року Верховна Рада не проголосувала за кандидатуру Валерія Пустовойтенка. Наступним висуванцем Леоніда Кучми став Віктор Ющенко.

ЗДОБУТКИ УРЯДУ ЮЩЕНКА

В інтерв’ю газеті “Тернопільська правда” народний депутат Михайло Ратушний сказав про колишнього Прем’єр-міністра України і теперішнього лідера блоку “Наша Україна” наступне: “Віктор Ющенко, ставши Прем’єр-міністром, зумів повернути владі довіру суспільства. Він дав підстави народові повірити, що на найвищих щаблях влади в Україні може бути морально здорова людина... Українець знову почав вірити владі... Згадайте, що було у 1998-99 роках: величезні затримки з виплатами пенсій і зарплат, нереґламентоване відключення електроенергії (“...до цього ми знову повернулись за Уряду Кінаха”, - репліка автора). А що зробила команда Ющенка? Фінансові потоки, які йшли олігархам у кишеню, були перенаправлені у бюджет. Це зняло соціальну напругу, в економіці почались незворотні позитивні процеси...” Це, мабуть, основний здобуток Уряду, який очолював Ющенко.

Віктор Андрійович перший з українських Прем’єрів, який зумів розрахуватися з державними боргами перед пенсіонерами, вчителями та іншими категоріями соціально незахищених прошарків суспільства. Віктор Ющенко став першим вітчизняним Прем’єром, який забезпечив економічну стабілізацію і реальний постійний ріст макроекономічних показників (основні економічні здобутки Уряду Ющенка ми показали у попередньому номері нашої газети – прим. автора).

На сторінках “Financial Times” ми читаємо, що Віктор Ющенко виявився тією людиною, яка поглибила взаємовідносини між Україною та цивілізованим Західним світом. Про те, що Україна знаходиться в географічному центрі Європи, знають навіть малі американці.

Проведено аграрну реформу на селі. Свого часу прогнозувалось, що якщо Ющенко насправді спробує реорганізувати колгоспи, його проклянуть навіть односельчани на Сумщині. Виявилось, що смерть колгоспної системи була тихою і спокійною. Врожай 2001 року перевершив усі сподівання.

Спостерігалось піднесення авторитету України на міжнародному рівні. Уряду Ющенка вдалося уникнути “дефолту”. В Україні вдалося зробити неможливе: скоротити за один рік борг на 2 мільярди доларів, не взявши нового.

Про здобутки Уряду Ющенка ми будемо ще писати. Але в читача може виникнути одне просте запитання: “Чи була економічна доцільність відставки Віктора Ющенка?” Можна однозначно сказати: “Ні”.

ПРИЧИНА ВІДСТАВКИ ЮЩЕНКА

Причина відставки Ющенка чисто політична. Як писав Володимир Скачко в “Українській правді” 28.02.2001 року: “Якщо хтось протягом цього року дивився канал “Інтер” або ж читав “Киевские ведомости”, тому зрозуміло, що Ющенко винний у всьому, навіть у тому, що відомий соціал-демократ і одночасно “динамівець” Дмитро Михайленко минулого сезону жодного разу не влучив м’ячем у ворота, не кажучи вже про кризу в державі чи проблеми заборгованості перед Росією...”

Віктор Медведчук часто говорив про необхідність створення коаліційного Уряду. Ця заява була звичайнісінькою брехнею. За всю історію української Незалежності Уряд ще ніколи не був настільки коаліційним, як за правління Ющенка. У ньому були представлені 9 парламентських фракцій. Чи “Батьківщина” й СДПУ(о) за межами Уряду працювали разом у якійсь команді?

Як пише газета “Financial Times Deutschland” від 22.05.2001 року: “Прем’єр Ющенко виступив проти тіньової економіки, де олігархи черпали свій прибуток. Уряд Ющенка частково ліквідував вигідні оборудки обміну, так званий бартер. Це коштувало олігархам чимало мільйонів доларів США у вигляді податків, за які доводилось платити державі. Впорядкування відносин у паливно-енергетичному комплексі зменшило надприбутки тіньової економіки до мінімуму...” Все це викликало шалений супротив українських “нуворишів”.

НА ЗАКІНЧЕННЯ

Можна цинічно переконувати власну країну, що запорізькі козаки були об’єднаними соціалдемократами, а тому ідеологія СДПУ(о) може бути національною ідеєю українського народу, і при цьому прикриватися класиками соціал-демократії Бернштейном і Каутським. Але дуже важко знищити довіру народу, яку має Віктор Ющенко за свої конкретні практичні справи. А кредит довіри – дорожчий за будь-який кредит “Stand-by”.

Оцініть матеріал!
(0 голосів)


Переглядів: 327

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама