Середа, 09 січня 2019 20:47

Історія однієї фотографії: Американський художник і письменник Рокуелл Кент зустрічався з Фірцаком-Кротоном (фото)

Історія однієї фотографії: Американський художник і письменник Рокуелл Кент зустрічався з Фірцаком-Кротоном (фото)
Уродженець міста Таррітуана, художник і письменник Рокуелл Кент відзначав, що «добре почуває себе саме тоді,коли втомлюється за письмовим столом або мольбертом,прагне до живого людського спілкування».


Говорив він це, коли відпочивав разом із дружиною у травні 1964 р. в санаторії «Карпати», що на Мукачівщині. А за його плечима - роки і роки самовідданого служіння мистецтву.

У моєму архіві зберігається унікальне фото, на ньому Рокуелл Кент (в центрі) в гостях у відомого на весь світ закарпатця Івана Фірцака-Кротона (справа). Того самого, якого обожнювали в Нью-Йорку і Чикаго, Оттаві і Монреалі, Мехіко і Ріо-де-Жанейро, Празі і Будапешті, Парижі і Лондоні… Білківський силач побував у понад 60-ти країнах світу. Від нього були просто в захваті – на його грудях молотом розбивали каміння, у дубову дошку він долонями вганяв цвях, ламав підкову, клав на лопатки відомих борців світу. А ще на обід з’їдав і випивав стільки, скільки звичайна людина – за тиждень.

На данном изображении может находиться: 2 человека, люди улыбаются

Як водиця, тричі випили з «гранчака» за здоров’я гостинного господаря, за знайомство тощо.
Постать багатиря з Білок Фірцака-Кротона, який ще й тоді, в немолодому віці, демонстрував просто дивовижні силові атракціони, збираючи цілі стадіони глядачів, зацікавила американського гостя Закарпаття. Скрізь супроводжуючий Р. Кента, тодішній керівник Берегівщини Микола Михайлович Семенюк (на знімку крайній зліва), напевно, розповів йому, як газда Геревич, батько знаного берегівського хлібороба с села Яноші- Івана Геревича, одного разу пригнав добре вгодованих коней, запряжених у кованого воза, і почав хвалитися:
- Хотів би я видіти того легеня, котрий би здержав моїх гарячих коней.
- Я втримаю! –мовив Фірцак-Кротон.
- Але що заплатиш, коли виграю?
Згодилися на бочку червоного вина. Домовилися змагання почати на рахунок «три!». Геревич сів на воза, узявши в ліву руку вожжі, а в праву батіг. Силач, розставивши свої пружні накачані ноги, вчепився однією рукою за віз, другою – за колесо. Глядачі почали: «Раз! Два!». На рахунок «три» Іван Геревич уперіщив коней батогом і грізно крикнув «Вйо! Вйо!» - полосуючи їх направо і наліво. Але даремно. Коні дибилися, пріли, хропіли, та Фірцак стояв як укопаний. Довелося хвалькуватому господарю визнати свій програш.

Потім коней випрягли, а на віз сіло понад двадцять парубків. Фірцак підійшов і запрігся сам. Спочатку хитнув дишлом у боки, ніби визначаючи вагу вантажу, а далі напружився – потихеньку покотив воза по дорозі під регіт односельців.

Можливо, Микола Семенюк, розповів про інший випадок з Фірцаком-Кротоном, який стався напередодні візиту класика американської літератури до нашого краю. Подаємо його у колоритному запису скульптора, художника та письменника Михайла Беленя зі слів сина Кротона - Івана.
- «Раз біля чайної зупинився нагружений (навантажений) лісом з причепом довгий лісовоз. Шофер зайшов у чайну. А потім у буфет (поряд) дащо легкоє і наскоро перекусити (поїсти) та й узяти мириндю (їжу) на дорогу.
У буфеті зібралася гукановита (галаслива) усяка челядь (хлопове, жони, молодиці) і гостилися: сміхи, співання, верещання, перегойкування (перекрикування), ніби в буфеті зібралося одна «німота», а інші не чули одне одного, зацитькувалися (затуляли роти).

Тай так трафилося (сталося), що по-стариковськи собі повільно у той галаман (гамір) зайшов і няньо. Перше, що почув батько від «веселої» чиляди – майже хором вигуки: «Наш любий, наш славетний Іван Федорович, наш богатир «Кротон». І кожний один перед другим хотів пригостити славного богатиря-гостя. А тут як ніби на зло чи на щастя заходить собі такий друблявий (малий) чоловік у машлику (краватці), довшому, ніж у нього руки, вже напідпитку й одразу каже няньові, запливаючим язиком: «Уйку-діду», мені про вас сказали, що ви дуже міцний (сильний) чоловік, тото правда?» «Нет»!» - відповів батько і підняв глистоша за виворот (комір) одної рукою під стелю. Тримає і каже: «Так іщи раз позвідайся (спитай) мене, хто я такий, а я тебе буду так держати, поки не посинієш» «Люде! Йой-йой, Іване Федоровичу, задавите мене», - харчачи (хриплячи) відпрошувався мерзотник. «Но пак што, не видно по мені, хто я такий?» «Тадь вижу і дуже добре вижу, такоє і незрячий увидить», - не знав, як уладити, примиритися з «Кротоном», трохи осмілився і каже: «Ви дідуку, за трьох битярів гоністе (можете), лиш не сердіться, я вас не вчалою (не обдурю)… Слухайте, кидь (якщо) потягнете оцись (цей) лісовоз 20 метрів, ототи (ті) усі дрова ваші». «Айно! Но що ти кажеш? Добресь подумав?.. як тебе іменувати (звати)» «Юрко!»
На цю розмову збіглася челядь із буфета. Звичайно, лісовоз був напакований (навантажений) діловим (на дахи) пиломатеріалом.

«Юрочку, а ти ци знаєш, можесь чув, як дурному гусакові голову відкручують або брехуна б’ють по писку (обличчі), як по тайстрі (торбі)? Так що, недолужнику, сирохмане, де бись не був, наохтема затям (назавжди запам’ятай): треба думати, коли щось говориш, а коли обіцяєш, тим більше…»

Батько звернувся до усіх оточуючих:
«Ви будьте свідками. А ти, Юрочку, якщо я потягну лісовоз на 20 метрів, а більше, тоді ці «дрова» (ти сказав) будуть завезені додому до мене, в Білки. Айбо завтра! Чуєш, що я сказав? Ви усі чули, що я сказав і що він обіцяв?»

На подив усім няньо роздягнувся до пояса і потягнув лісовоз на 70 метрів. Юрчик, як той бідачисько (неборак), побачивши, остовпів. Відняло му мову… Того ж дня, а це було п’ятниця , «дрова» було відправлено в Білки».

До речі, Рокуела Кента, якого читачі називали другим Джеком Лондоном, бо був він наступником і послідовником письменника, завжди приваблювали сильні постаті. Багато подорожуючи, спілкуючись з простими людьми, Кент свої враження переносив на полотна або аркуші паперу. Так з’явилося багато чудових творів. Серед них і книга про Аляску «У дикому краю» та щоденники і оповідання про мандри на півночі США, по Гренландії і Ньюфандлену. І зараз ці твори називають «одою справжній людині».
Як і його кумир Джек Лондон, Кент захоплювався спортом. Найперше – боксом і боротьбою. Він не пропускав, по можливості, цікаві і захоплюючі змагання. Напевно, знав і про випадок (про нього писала преса США), коли на змаганнях з професіональним спортсменом, наш земляк, розлючений ударом у голову, з усіх сил схопив суперника і викинув його за канат, сам же упав на помості, з голови потекла кров і він знепритомнів. Прийшов до свідомості тільки в лікарні, вже після складної операції. Там, в Америці, хірурги вшили йому золоту пластину в голову, яку після його смерті родичі вилучили.

Всі, хто знайомиться з творчістю відомого французького скульптора Фальконе, звертають увагу на його роботу «Мілон Кротонський, якого пожирає лев», дізнаються, що Мілон родом з міста Кротон в Італії і відзначався неабиякої силою. Одного разу він намірився, похваляючись, розчахнути руками величезний пень. І був покараний. Руку затиснуло, а коли на Мілона напав лев, то, хоч атлет і відбивався відчайдушно, вирватися з міцних сталевих лап йому не вдалося. Цю найбільш напружену мить боротьби обирає для своєї скульптури Фальконе. Згодом, під час одного із драматичних двобоїв нашого земляка з атлетом-велетнем за титул чемпіона світу, глядачі несподівано загукали: «Кротон!», «Кротон!». Про все це вже знав Рокуел Кент, спілкуючись у гостях з легендарним Іваном Федоровичем Фірцаком-Кротоном.

Цікава кулінарна «філософія» Кротона-Фірцака. За словами його сина, у запису вже згаданого Михайла Беленя:

«Будучі вагою майже 160 кг у святкові дні (неділя) або великі релігійні празники дозволяв собі прошіня (просьбу) приготувати 5-кілограмову печену гуску на обід. Дуже любив спожити (їсти) по домашньому подавлену картоплю на соняшниковій олії і запивати (2 літри) яблучним або томатним соком. Так його навчили чехи і німці колись у Празі. А іноді випивав на день по 5 літрів сметани, кидься щось робило без спочивку (перепочинку). Без чорного домашнього хліба не сідав за стіл трапезновати (обідати). Не терпів тих, хто намагався (дехто щиро від душі) пригостити домашнім хваленим-перехваленим добрим вином. Таке вино він називав «недороблені помиї для дурнів»… Якщо кудись від’їдав (не надовго),то у борцовську ташку клав чорний хліб, солонину, часник, цибулю і пекучий засушений перець (пожувати) та маленького «мерзавчика» (склянку 250 грам)домашньої зарівочки (самогонки триразового перегону). Не міг обійтися у свята і з’їдав 0,5 кг домашньої пікниці (копчена колбоса),говорив, що «то для апетіта»… Щодо зорівки-переганянки до 70 градусів міцності («бандитська хорватка» - народна назва) за його рецептом (колись радили у Празі мекстурщики», то замовляв для себе у старого мадяра в одному із сіл поблизу смт Середнє на Ужгородщині».

Рецептура цієї «огненної хорватки», за словами пана Івана, така: «У складі перемолотої маси (щось подібно до кавказької чачі-горілки) для доброї зорівки мали входити строго пропорційно – слива, груша, виноград, барацка (абрикос), яфина, калина, смородина, яблука. І так,наостанок, такий трапезний продукт «огнянки» (горілки)витримували не менш трьох місяців у епоркових (шовковиця) бочечках. Опісля чого зорівка мала колір світлого ризького пива. Пробу міцності перевіряв особисто. «Огнянка» мала мати специфічний, винятково благородний запах, її потім наливав у плоске металеве мисятко (100 гам), підпалював сірником – зорівка мала спалахнути і горіти, немов бензин. За такий продукт батько не скупився, добре мадяру платив і завжди говорив приповідками: «ми вже йдемо, саранченебороку, не горі берегами (вгору), а помальньки кривулячи долу берегами,бо інакше, як у внутренностях (утробах) чоловіка вбити червачню, так гикой (як) у старому дереві». Батько ніколи серед людей не робив із себе якогось гіганта-героя. Ушитки чудувалися з його народних приповідок і жартів. У нього, чоловіка-добряка, на будь-які запитання чи пригоди через посмішку була жартівлива, по-батьківські відповідь». До слова, по цій рецептурі, з інгредієнтів (фруктів і ягід), зібраних у власному садочку, автор приготував зорівочку «Огнянку-спотикача», якою пригостив свої друзів на Новорічні та Різдвяні свята.

Поважного гостя познайомили і з улюбленцем тодішнього керівника держави Микити Хрущова, зірковим орденоносцем-кукурудзоводом Юрієм Юрійовичем Пітрою. До слова, неприхована критика дутих результатів Пітри, якого підтримував перший секретар обкому Юрій Ільницький, вартувало берегівчанину, ланковому-кукурудзоводу дідівського колгоспу ім. Карла Маркса Андрію Бондаревському звання Героя Соціалістичної праці. (Записав з його слів під час спілкування). Ю. Ю. Пітра в інтерв’ю газеті «Факты» говорить про зустріч з американським гостем:
«Кент побывал в моем доме и попросил угостить сливовицей. Я предупредил, что домашняя водка - очень крепкий напиток, но на него это не призвело впечатления. Он выпил сразу несколько стопок, которые запил коньяком. После этого один из сопровождающих художника «комитетчиков» стал просить меня больше не наливать – боялся, как бы важный иностранец не дай Бог, не умер (Рокуэллу Кенту в то время было 82 года). Но старик оказался на высоте».

Не більше, не менше. Сам же Кент, який подорожував разом з дружиною Селлі, визнавав: «Почуваємо себе в Білках так, наче тут народилися і виросли, таким великим було виявлення до нас почуття дружби…» («Очима друзів». Ужгород. Збірник. 1964. с.11). А ще незабаром, дарує радянській державі понад 900 (!) своїх картин, етюдів, малюнків та гравюр, які стали скарбничкою для багатьох музеїв. Є вони і в Україні, і навіть в Закарпатті.

Саме про це розповіла стара фотографія, яку передав на зберігання мій щирий друг, нажаль вже покійний, кавалер орденів Леніна та Трудового Червоного прапора Бертолон Дерцені з Астею, що на Берегівщині.

Валерій Разгулов, історик-краєзнавець

Оцініть матеріал!
(1 Голосували)


Переглядів: 164

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама