Понеділок, 07 січня 2019 11:42

Бо прийдуть до тебе три праздникы в гості (русинська публіцистика)

Бо прийдуть до тебе три праздникы в гості  (русинська публіцистика)
Наш родный край славить ся многовіковыма традиціями, што дÿйшли до нас из діда-прадіда и передавуть ся з поколіня в поколіня. Се велика цінность, яку мы сокотиме и примножуєме. То які они – традиції мого края?Святый Вечÿр и Рÿздво


Ци не май файным є час у роци, коли всі одзначаєме Рӱздвяні свята? Рӱздво Христово – се єдно из май величных релігійных свят и, бизӱвно, май богатшоє народныма дійствами, обрядами, традиціями и молодежныма бавками. У них розкрывать ся душа нашого народу, тяга до правды, добра, любови, миру. Из давнины доходять до нас народні рӱздвяні співы, які вчинила глыбока віра наших предкӱв.
Именно у переддень Рӱздва Христового релігійні приписы зобовязувуть нас додержовати ся строгого цілоденного поста. В каждӱй родині всі мавуть чувствовати: днесь вечӱр нащивить хыжу дуже чеканый небесный гость. 
Наші предкы высоко цінили й ревно додержовали ся сього поста аж до появы вечÿрньої звізды. Кроме поста, од май давных часӱв до праздника Христового Рӱздва, они приготовляли ся сповідюв и святым Причастьом, бо до прихода Небесного Гостя треба ся добрі приладити.

На данном изображении может находиться: один или несколько человек

 


У Святвечӱр одбывавуть ся глыбокі за змістом церьковні одправы. Сесь день пребогатый у нашого народа на символіку обрядӱв и звыкӱв-сохташа. Головна ціль родины – приготовати себе и свою душу, свою хыжу й своє ґаздӱвство до празника Христового Рӱздва.
«Христос рождає ся! ‒ Славіте го!» – чуло ся туй-там из хыж ищи з давньых-давен. То дітвора розучовала колядкы. Всім хотіло ся гӱдно стріти рӱздвяні святкы. Ґазды кололи дрова, готовили кормы про маргу на три дны, ґаздыні порайили ся внука: выварьовали цуря й райбали, порайили в хыжі. Варили, пекли, смажили (в основному, 12 страв). Школаші тоже не сували ся без діла, хоть й мали рӱздвяні канікулы. Удень помагали старшині, а вечорами вывчали нові колядовалні тексты. Старша молодеж рокашила ся у «віфлеємщикӱв-бетлегенӱв». Майстровали як про себе, так и про молодшых братикӱв «звізды». Обговорьовали и изготовляли такой традиційні костюмы, необходимі про колядованя.
Уже після полудника 6 януара майже в кажду хыжу заходять маленькі колядникы и звідавуть ся: «Ци веселити, пане ґаздо, на сесь Святый Вечӱр?”. “Веселіть, веселіть!»,– одказовали из хыжи.
И звонко співала ся колядка. Май бӱлше меже колядникӱв стрічавуть ся 
діти, и се природно. Даколи мож вчути колядкы й такого зміста:


Колядин, колядин, 
Я у нянька не єден... 
Мене не питайте, 
А колачик (грошей) дайте. 
Як не калач – колбасу,
Най дому си понесу.


Колядовати и заходити первыма в обыстя в день Рӱздва мож лем хлôпцям, які, за сохташом, несуть у хыжу мир и супокӱй. Дівчаткам и жонам не рекомендовало ся, бо то, казали ‒ пӱдла сохта. Направду раховали, што дівкам треба лишати ся дома, обы они учили ся од матерюв принимати гостюв, приучати ся стрічати леґінчукӱв-колядникӱв.
Зачинали колядовати дітвакы из тайстрами: десь по єдному, десь рокашом. Єдні колядовали, другі вже одходили, спішачи, штобы встигнути обыйти всі дворы. Їх репертуар вчиняли, ги правило, єдна-дві колядкы церковно-релігійного змісту. Співали їх пÿд оболоками. Наприкӱнци колядованя обовязково вінчовали. Майже у каждому селі нашого району робили се по-вшилякому, айбо у Холмовци ищи й до днесь говорять такі слова: «Вінчую, вінчую Вам, пане ґаздо, сесі сяткы попровадити, у миру й здоровлю до другых ся дочекати». Ґазды дяковали колядникам и даровали їм вшилячину.
У Святвечÿр, як починало темніти, накрывали столы из 12 пÿстных страв. Сигналом до начала вечері была поява на небі первої звізды, яка сповіщала про великоє чудо – народженя Божого Дитяти. Потому молили ся й сідали за стÿл. Кушали їдіня из каждої стравы. Повечерявши, діты й старша молодеж ишли колядовати, а ґазды лишали ся дома, чекавучи колядникÿв. Зачинали колядовати молодші школаші, які ишли из «звіздами». Звіздарі заходили до хыжи, ищи из двора зачинавучи колядку, яку такой завершовали вінчованьом.
Ґазды дяковали и даровали шетемені вадь гроші. Принимав дары ткось єден из хлопцюв – міхоноша из «буксов» (мішочком из грошима на шиї), йменованый «церкÿвником».
А за звіздарями йшли старші – з «вертепом» вадь «бетлегеном», змайстрованым на образ церьковли свого села. Бетлегены в разных селах одрізнявуть ся єден од другого. В єдных вертепы – «церькôвці» обклейовали ся цвітным папірьом, всередині якого встановльовав ся диск из фігурками біблійных персонажÿв рÿздвяного Віфлеєма. Вÿн приводив ся у движеніє через стержень, што єдным кÿнцьом выступав звонку над «коньком» дашка. Из такôв «церьковцьôв» ходило вже бÿлше хлопцюв – по 4-8 чоловік. Їх репертуар быв май богатым, ги у звіздарюв. 
Великі леґіні носили традиційный вертеп бÿлшої формы. Они не просто колядовали (співали), а здійсньовали рÿздвяно-театралноє дійство за цілісным композиційно-затвореным сценарійом. И кедь «ангелы» и «пастирі» додержовали ся рÿздвяної тематикы, то Баба, Дідо, Циган, Чорт веселили ґаздÿв свойима интермедіями. Они инсценовали сімейну ваду, поднимали на сміх разні хибы: ревность, пянку, затурканость, зажерливость и неробство. Колядованя бетлегенÿв похожоє на цілу театралізовану выставу, де всі вбраті в разнобарвну ношу.
Ролі біблійных персонажÿв у вертепах грали лем хлопці. Они за дакÿлко тыжднюв до Рÿздва сходили ся, обы выбрати з-помеже себе главного, якому належно керовати подготовкôв и проведеньом Рÿздвяных свят. Єдночасно из выбором лідера розпреділяли ролі иншых учасникÿв сього дійства. Врахововали ся не лем пожеланя, а й индивідуалні якости каждого. На “ангелÿв” выберали ся два симпатичні хлопці из тонкыма рисами лиця, ролі “вÿвчарюв” давали силным и шіковным, “дідом” призначали невисокого, айбо енергійного леґінчука.
Пÿд час дійства фіґлювуть ушиткі учасникы, но май – «Дідо». Обовязковыма елементами ноші сього персонажа є вÿвчана шапка, петек, бота (палиця), приязані до пояса дакÿлко дзвоникÿв. Бо май давно в даякых селах раховало ся, што при подскакованю дідо годен оддаляти од людий злых духÿв. Се ритуалноє дійство старали ся закончити до зачатка Всеношного, штобы потому у повному составі зайти всім до церьковлы. «Бетлеген» ставили посередині церьковлы на столик, а всі дійові персонажі стояли пиля нього. Сесі рÿздвяні обрядові дійства даровали радость молодежи и ґаздам, в обыстях якых они одбывали ся.
Продôвжовали віфлеємно-колядовалноє дійство ище три Рÿздвяны дны (а даґде и тыждень), зачинавучи из тої хыжі, де перед тым сперли ся. Товды вже и ґазды позволяли собі одлучити ся из дома и пÿйти в гості до родичÿв, сусідÿв, знакомых, обы поздоровити їх из Рÿздвом Христовым и заколядовати. 
Старый Новый рÿк (Василя)
Не менш насыченым разныма обрядами и традиціями є одзначованя Нового рока, што святкуєме 1 януара. Сю дату одмічає майже вшиток цивілізованый світ. Айбо 14 януара по хыжам наново чути было радостні щедрÿвкы: одзначає ся старый Новый рÿк.
Чому именно «старый» Новый рÿк, коли говорить ся про новый? А тому, што в фебруарі 1918 року за декретом Радянського уряда быв вчиненый переход из юліанського на григоріанськый календарь. Разниця меже юліанськым и григоріанськым календарями составлять 13 суток. Завто після 1 фебруара слідуючый день датовав ся нараз 14 фебруаром. Из того часу у бывшому Радянському Союзі «новый стиль» набыв державної чинности. За ним вело ся и літочисленя. Айбо руська, як и наші Православна и Греко-Католицька Церьквы, придержовуть ся й дале старого стиля.
Офіційно зачаток року святкуєме 1януара, айбо не забываємє и «свÿй», юліанській Новый рÿк (14 януара), из якым поязані не лем наші церьковні свята, айбо и обрядово-сохташні традиції, перейняті од діда-прадіда. 
Одзначавуть у нашому краї свÿй старый Новый рÿк не лем гостинно, а й ярко. Свято рахує ся суто родинным. Оно наповнено розмаїтьом бытово-ґаздувськых повірюв, ворожіня, гаданя, вінчованя. Ищи звечора у даякых селах нашого края под порÿг клали фейсу, штобы нияка нечиста сила не пролізла в хыжу. Новорÿчноє рано зачинало ся из товмаченя снÿв. Вірили, што сны под Новый рÿк збудуть ся подовж року. Файным снам радовали ся, пÿдлым – хотіли помішати, вдавучи ся до заклинань и баяня (ворожіня).
Та май первоє, што ся робило, бігли до колодязя, керниці ци на потÿк, обы май скорше зачерити у відро «незачатої воды». В хыжи, из монетами у жмені, такôв водôв каждый умывав лице, приказувучи собі: «Обы ся ня цілый рÿк гроші держали, из рук не выпливали...»
Домашні старали ся не перечити єдно другому: кедь ся повадили – то цілый рÿк буде суєтливый, а проведуть день у мирі – мирным буде и цілый рÿк. Пÿдлôв прикметôв на Новый рÿк раховало ся штось просити вадь зычати. Даже од май ближчых родичÿв. За такоє могли розсердити ся и прогнати из суєтôв. Нежаданым было и вінчованя (щедрованя) особ жÿнської статі. Придержовали ся повіря: кедь на Новый рÿк первôв переступить порÿг хыжи якоєсь дівча ци жÿнка – быти горьови. Жÿнкы могли приходити в гості лем після того, як у хыжи вже побывав вінчовалник. Тому нерідко ищи звечора договарьовали ся из кимись из сусідськых хлопчикÿв, штобы раненько прибіг вінчовати.
Дітвакы ходили из двора у двÿр рокашами вадь по єден: «Щедруєме, щедруєме, из Новым роком вінчуєме! Дай Вам, Боже, радость мати, серенчи ліпшої зазнати. Не вадити ся, не грішити, у любости й чести жити». 
Ґазды радо кликали щедровалникÿв у хыжу. За щедровкы даровали дітьом подаркы: горіхы, яблока, цукры, а ищи й по шетемені, «абы понюс домÿв братчикови».
Много из сьых традицій суть актуалныма и в наш час.
Бабин вечÿр и Водощі 
Януар богатый на свята. Тот, тко честує свÿй край, своє коріня, добре тямить «бабин вечÿр» (18 януара), обрядовость якого образно розкрывать духовный світ нашых предкÿв у їх буденных зимовых заботах и святах.
Народна мудрость поучає: «Бабин вечÿр» рÿк кончає, а новый зачинає". Се направду так, бо вÿн завершає собôв цикл рÿздвяно-новорÿчных свят. Людьом хотіло ся подяковати Всевышньому за щедрость тых днюв и гÿдно одзначити проводы коляд и новорÿчных щедровань.
«Бабин вечÿр» ‒ се народна назва Святвечора перед Богоявленієм. В сю нÿч, кажуть, небо розкрыває ся так само, ги у Святвечÿр. Установлює ся зязок меже сущыма на земли и на небі. Перед Рÿздвом Бог-Творець через Святого Духа сповіщав про земноє народженя свого Сына – Исуса Христа, теперь же сповіщає про його хрещеня.
Аналогічноє знаменя. Тому й не чудно, што у «бабиного вечора» фест общых бытово-сохташных прикмет из Святвечером. Наперед ‒ у сесь день Церьковльôв накладав ся на свойих вірникÿв строгый пост – даже не обзеравучи ся на то, на якый день тыждня припадало 18 число, хоть другі дны и из 7 по 19 януара были порзныма, то єсть ‒ мясоїстныма. Так як и на Святвечÿр, по родинах готовала ся пÿстна святкова трапеза из многых страв. Домашні молили ся, добрым словом споминали душі померлых родичÿв, што «не дожили ся, обы вєдно веселили ся», кликали їх до стола «не дялазовати, а што Бог послав – одкуштовати». 
По вечері дяковали Всевышньому, «ож хыжу не опустив и усякым їством насытив». Потому, за сохташом, принимали ся за гадання и ворожбу. Дівчатам-одданицям кортіло вывідати у долі: ци люблять ся комусь из хлопцюв, ци стрінуть обранцюв серця и выйдуть замÿж у мнясниці? Гадали по-разному: на ножах и ложках, пÿдмітовучи в руці: кедь падав нÿж – быти сватачові, ложка – сидіти в дівках; на картах – якый жених судив ся: туз, король, стрілець (валет) ци простый собі; на вуглику, якый метали у миску из водôв: потоне – не засватає милый, лишить ся на плаву – готуй ся до свальбы. Практиковали й инші гаданя: на чобÿтках, кÿлках у городині, варениках тошто. Неодмінно гадали й на свічці. Єї запальовали, тримали в руци и приговорьовали: «Свіченько, свіченько! Блисни на моє личенько, мене не спечи, а правду речи: яку мені долю в новому роци ангеликы віщувуть, ци посвальбуву?..» Йсе говорили, здержувучи дыханя. Се было необходимо, штобы воздух не вплывав на язычок пламени и воск рÿвномірно топив ся. Кедь розтопленый воск проривав віночок свічкы из боку и скропльовав дівчині руку – значить задуманоє нив збуде ся, коли же з протилежного – то ньит.
Старші тоже ворожили. Была се, в основному, ґаздÿвська, оздоровча и чаровална ворожба. Проводила ся она из добрым наміром: обы худоба плодила ся, обы ткось біду и напасть не наврочив, обы вдало ся серенчливо сына женити ци дочку замÿж выдати и т.д. Май часто босорканили старі жÿнкы, што розуміли ся на зашіптованю и цілющых властивостях лічебных рослин, и бабы-ворожілі, які тоже были на каждому селі. Через то в народі й нарекли даный вечÿр «бабиным». Бабы зливали дітьом «ляк-переляк», хворым «гасили вугликы», маргу обкурьовали разным протизлодушным зільом, а одданицям язали «парувалні вузликы», обы так не мÿг «Иванко (Василь, Петро) без дівчины днювати-ночовати, як не може ся тот вузлик розязати».
«Бабин вечÿр» служив такой сохташным орієнтиром. Після нього вже по хыжам чули ся світські співанкы, а колядовати не рекомендовало ся, бо ‒ гріх. Не паровало и здоровати ся «Христос рождає ся!». Треба было наново переходити на традиційноє: «Слава Исусу Христу!» ‒ «Слава навіки Богу!». Се сохташноє правило набирало чинности из 19 януара, то єсть Богоявленя и Хрещеня Господнього. Подвалинами його церьковної и світської обрядовости послужили біблійні мотивы Хрещеня Исуса Христа, взяті из Нового Завіта. Там говорить ся, што пророк Иоан закликав иудеюв до покаяня-хрещеня на «сповіді гріхÿв свойих». Израйилтяне, котрі пройняли ся вірôв в його пророцтво, каяли ся в гріхах, и вÿн хрестив їх водôв у ріці Иордан. Даякі раховали його за Христа (Месію). Айбо Иоан товмачив, што вÿн лем хрестить водôв, а за ним иде «Силнішый», котрый буде хрестити Духом Святым. И коли Исус, похрещеный Иоаном у ріці Иордан, выйшов на берег и зачав молити ся Богу – розкрыло ся небо и явив ся Дух Святый, што злетів на нього у виді голуба. При сьому из небес зачув ся Божый голос: «Се є Сын Мÿй Возлюбленый, у Ньому Моє благоволеніє!» (Матв. 3:17) И товды всі упознали в Исусові Сына Божого...
Се дійство и складать первісну духовну святость Богоявленя и Хрещеня Господня. Пÿздніше, на єї подґрунті, зродили ся такі обрядово-сохташні традиції, як: церковноє хрещеня новонародженых водôв и Духом Святым и освяченя самої воды – Водохрещеня (Водощі).
У день Хрещеня Господня (Богоявленя) на ріци ци потоці освячовуть воду. От чому у народі и называвуть се свято ищи Водохрестьом вадь Водощами. Люди набиравуть посвячену воду собі у судину и несуть домÿв. А після службы у церьковли во многых селах нашого району в кажду хыжу иде священник и освячує усе водôв.
Наші предкы здавна обожньовали воду. Раховали єї, нарÿвні из сонцьом, первожерелом житя на земли. Ищи бÿлше увіровали у магічні властивости воды из прийнятьом християнства, коли она была освячена Святым Духом. Придержовали ся думкы, што свята вода не портить ся и фурт всокочує свою жерелну свіжость. А се вже – чудо. Тому ставили ся до неї из особым честованьом, сокотили и хосновали за разных обставин як лічебноє, так протизлодушноє средство. Нив брызгали обыстя и хыжу – обы «прогнати злых духÿв»; брызгали на дітий у дні весняно-літньых русалій – обы сокотили од нечистої силы, наврочень и замахÿв на їх красоту и здоровля; на вымня корÿв – обы «дойити ся давали и босоркані молочко не забрали»; додавали дакÿлко цяток у купіль при «змываню ляку-переляку». Даколи хосновали й при оздоровчÿй и ґаздÿвськÿй ворожбі. Но и, обовязково, при такÿй обрядовости, ги хрестины, вінчаня, погреб, освяченя вербных галуз, пасок т.д.
Поязані из Водощами (Водохрестьом) ищи й инші обряды. Наново поновльовали ся по селах вечорниці, перервані рÿздвяно-новорÿчныма святками. Єдночасно они давуть старт такому общенародному обрядово-сохташному виду зимового святкованя, ги мнясниці. По хыжах зачинавуть ся масові сватанкы, обзоры, заручины и свальбованя, пересыпані веселыма молодежныма бавками (як по хыжах, так и на свіжому воздухови). Так и казали: «По Водощах – всягды гостять!». Вадь: «Водощі ведуть сватÿв у гості!».

Віталій Семен

"Отцюзнина" №7

Оцініть матеріал!
(0 голосів)


Переглядів: 115

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама