Вівторок, 01 січня 2019 17:03

Закарпаття знало десятки режимів і вже не вірить ні у святе, ні в грішне

Закарпаття знало десятки режимів і вже не вірить ні у святе, ні в грішне
Завершився екстремальний за своїми погодно-кліматичними характеристиками рік. Літо було найспекотнішим за весь період метеорологічних спостережень (це десь сто сорок років), на зміну прийшла досить сніжна і морозна зима. Це був рік численних ювілеїв, пов’язаних зі сторіччям завершення Першої світової війни і продовженням Українських визвольних змагань. Нинішній стан багато в чому перегукується з пережитим рівно століття тому.

 

Як писав колись Михайло Булгаков: «Великий був рік і страшний рік по Різдві Христовому 1918-й, від початку ж революції другий. Був він рясний влітку сонцем, а зимою снігом, і особливо високо в небі стояли дві зірки: зірка пастуша – вечірня Венера і червоний, тремтячий Марс. Але дні і в мирні і в криваві роки летять як стріла…» Тобто погода абсолютно та сама, про Марс теж нічого не змінилося, от з Венерою тепер щось не те. Рік зараз був зовсім не для кохання, більше для ненависті.

Булгакову вторив Яновський: «О, дев’ятнадцятий рік поразок і перемог, кривавий рік історичних баталій і нелюдських битв, критичний по силі, незламний по волі, затятий і ніжний, нарізний і вузловий, безсонний дев’ятнадцятий рік! Рік оборони Луганська і мужніх маршів під Царицин, рік боїв із французами, греками, німцями – під Миколаєвом та Одесою, рік героїчного, славетного відходу Таманської армії товариша Ковтюха, рік зрад Григор’єва й Махна. Рік Сталіна, Фрунзе, Ворошилова, Будьонного, Чапаєва, Щорса…» Справді, різних імен і наступного року буде названо чимало, і кожен з названих не вважатиме себе рятівником батьківщини. І точнісінько так малотих, хто з них залишиться в історії навічно.

Рік виявився непростим, а наступний буде ще складнішим і заплутанішим. Але це якщо говорити про ситуацію у національному масштабі, де бодай щось відбувалося. Натомість Закарпаття просто прожило ще один рік своєї тривалої історії. Були в тій історії і роки набагато успішніші. Були і значно трагічніші. Цей якийсь ніякий, серединка на половинку. Головний плюс – не сталося ніякої катастрофи (а зі станом нашої комунальної інфраструктури це просто чудо). Головний мінус – не сталося ніякого прориву. Населення повільно, але неухильно скорочується, чого не було вже багато десятиліть. Єдина галузь, яка успішно розвивається і на яку витрачається все більша частка доходів населення – це харчопром. Перспектив наразі не видно ніяких. Біле сонце пустелі змінилося казкою білого інею. Проте казкового у цьому все менше – скрізь сувора проза життя.

У зв’язку з початком виборчої кампанії очікується навала на область різних «бродячих артистів», які обіцятимуть нам гори і доли. Проте всі ми прекрасно знаємо, що нічого так і не отримаємо, бо нічого вже реально немає – усе давно розкрадено. Тому настрої продати свій голос на Закарпатті домінують. У принципі, це всіх влаштовує. Наші грантожери матимуть про що звітувати своїм західним ляльководам. Багаті дядьки матимуть, куди вигідно вкласти свої гроші. Політики отримають чергову нагоду помірятися власною крутизною. А в результаті усе залишиться так, як було.

Рік виборів (а будуть і президентські, і парламентські) зазвичай втрачений для суспільства: вся пара виходить у гудок, а руху так і не відбувається. Щось у цьому є і позитивного, бо немає руху назад. Просто тупцюємо на місці, що далеко не найгірший варіант.

Найголовніше, що життя продовжується. Ми тут не пересварилися, бо лінуємося навіть до цього. Поменшало патерналізму: люди остаточно переконалися, що покладатися на державу марно, слід розраховувати виключно на самих себе. Тобто наше суспільство дорослішає, прощається з дитячими ілюзіями, стає з кожним роком усе цинічнішим і незнищенним. Закарпаття знало десятки політичних режимів і вже не вірить ні у святе, ні в грішне. Ми вже перепробували усі можливі приналежності до сусідніх держав. Переконалися, що не в цьому справа. Давно знаємо, що нікому Закарпаття особливо не потрібне, крім самих закарпатців. Висновок з цього ще не зробили, але вже наближаємося до того: заробляти можна де завгодно, де вигідніше, але вкладати зароблене варто все-таки там, де народжуєшся і помираєш. Поки це вдається не дуже, але тенденція намітилася, бо закарпатець не Агасфер, аби ціле життя тинятися по закордонах. Хочеться відчути і облаштованість власної домівки. Наступного року цього ще не станеться, до цього, може, доведеться простувати років сорок, тільки от Мойсея на горизонті так і не видно – доведеться без нього, традиційно покладаючись тільки на самих себе.

Сергій ФЕДАКА

Оцініть матеріал!
(0 голосів)


Переглядів: 180

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама