Субота, 27 жовтня 2018 14:11

Непокірливий закарпатський пастир Теодор Ромжа перед приходом «совітів» готувався працювати у підпіллі

Непокірливий закарпатський пастир Теодор Ромжа перед приходом «совітів» готувався працювати у підпіллі
За мемуарами «Лубянка и Кремль» Павла Судоплатова, одного з очільників НКДБ-МДБ-КДБ, «на рахунку» чекістів — ліквідація 1 листопада 1947 року лідера греко-католиків Закарпаття, єпископа Теодора Ромжі, який заважав «визволителям» як противник переходу до православ’я і як джерело просочування важливої інформації з УРСР до Ватикану.

Як відомо, спочатку архієрея 27 жовтня важко травмували у спеціально спланованій ДТП, а потім добили у лікарні, де його отруїла агент-медсестра. За твердженнями Судоплатова, для цього до Ужгорода прибув із Москви начальник токсикологічної лабораторії МДБ СРСР Майрановський (не той, нащадки якого дотепер мандрують світом, «споглядаючи шпилі Солсбері»?), а ліквідація Ромжі нібито відбулася за санкцією Хрущова, першого секретаря ЦК КП(б)У, який репресував і самого Судоплатова.

 

Бунтівний архієрей, або «Дух дме, куди хоче» (Пор. Йо. 3)

Після Львівського церковного собору (у березні 1946-го), який оголосив про саморозпуск греко-католицької церкви та її возз’єднання з православ’ям, «совітську» владу та контррозвідку серйозно турбувала ліквідація унії у Закарпатській Україні, входження якої до СРСР оформили договором із Чехословаччиною у червні 1945-го. Тоді на Закарпатті налічувалося 300 парафій греко-католицької церкви, а 62 % віруючих області були уніатами. Проти цих «проблем» нова влада застосувала силу адмінресурсу та НКДБ-МДБ. Через агентуру було створено делегацію «лояльних» кліриків-уніатів, які звернулися з проханням про возз’єднання греко-католиків регіону з Російською православною церквою.

Через конфесійні та суспільно-політичні особливості регіону та тверду позицію глави єпархії єпископа Ромжі, який не йшов на домовленості про перехід у лоно РПЦ, до 1947 року на Закарпатті активного «возз’єднання» не було. Втім, йшла поступова конфіскація греко-католицьких храмів і передача їх православним, арешти священнослужителів ГКЦ, нарощення агентури впливу, збирання компромату шляхом вивчення трофейних документів угорських спецслужб. Ключовою передумовою до наступу на закарпатське греко-католицтво ставало усунення Теодора Ромжі.

Питання про долю «бунтівного» архієрея партійно-радянське та чекістське керівництво розглянуло у вересні 1947-го при обговоренні доповідної записки з відділу «О» МДБ УРСР «Про ліквідацію уніатської церкви шляхом возз’єднання її з Російською православною церквою і стан агентурно-оперативної роботи по лінії ГКЦ Закарпаття». Чекісти-«релігієзнавці» констатували активізацію «антирадянської діяльності» уніатського духівництва і особисто єпископа Ромжі, а також їх жорсткий опір націоналізації земель і монастирів. Чекісти писали: «Ліквідація ГКЦ за наявності в Закарпатті єпископа Ромжі неможлива, а його арешт невигідний з точки зору появи ореолу мучеництва».

Крім того, ще у 1945-му НКДБ перехопив кур’єра Ромжі до Ватикану, тож, оскільки важливі відомості від нього надходили до Рима, очільник КП(б)У став домагатися фізичної розправи з єпископом.

Укол кураре, або «Вдарю пастиря — і розбіжаться вівці» (Пор. Мт. 26)

Історики виявили в архівах СБУ документи про загибель єпископа — завірену копію історії хвороби Теодора Ромжі та екземпляр акта патанатомічного дослідження померлого архієрея.

В історії хвороби вказано, що Т. Ромжа, 1911 року народження, «відразу після аварії» потрапив до першого хірургічного відділення Мукачівської лікарні (заввідділенням А. В. Фединець). Постраждалого «доправлено з забиттям і ранами нижньої губи та підборіддя, а також переломом нижньої щелепи». В архіві, на жаль, не знайшлося згадок про стан візника і чотирьох священиків, які їхали з єпископом.

У записах від 28—29 жовтня констатувалося, що «стан хворого цілком задовільний, серцева діяльність і легені в нормі», а 30-го вночі стан постраждалого раптово погіршився. «О 12-й годині хворому стало погано, став неспокійним, з’явилася блідість, виступив холодний піт. Викликали чергового лікаря М. І. Мішкольці. Він застав хворого непритомним, із поверховим, переривчастим диханням, через 3—5 хвилин хворий помер». Сталося це 1 листопада 1947 року о 0.50.

Побутує думка, ніби лікарі не бачать у цій клінічній картині дії екзотичної отрути кураре, про що йдеться у Судоплатова, який писав мемуари у вельми похилому віці, нерідко спотворював деталі або ж викладав їх із чужого голосу. Припускають, ніби кураре з’явилася для «червоного слівця». Втім, не виключають, що хворому могли ввести препарат, який спровокував розрив наявних гематом і крововилив у мозок. Лікар Власюк записав у епікризі, що, оскільки смерть настала миттєво, а ще напередодні хворий почував себе нормально, то причиною летального фіналу стала «емболія однієї з артерій головного мозку». При такому діагнозі найкритичнішим періодом є саме 3—5 днів після пошкодження.

2 листопада о 19.00 у Мукачівській міськлікарні відбулася судово-медична експертиза тіла, яку провела судмедексперт Д. Н. Любомирова. Її висновки свідчать, що причиною смерті став «набряк мозку з субарахноїдальним крововиливом у ділянці ніжок мозку і крововилив у мозочок через пошкодження, отримані при аварії». У справі відсутні матеріали про обстеження фрагментів внутрішніх органів та вміст шлунка і кишечнику, які передали слідчим органам на судово-хімічний аналіз.

До речі, ситуація довкола загибелі (задля контролю витоку інформації) вивчалася і через агентуру МДБ у середовищі священнослужителів ГКЦ. Цікавим щодо цього є повідомлення агента «Івана Смутного» (священика-уніата) про священика Івана Сокола, який був реальним свідком аварії, перебував за 100 метрів від місця події, і який розповів «братові-уніату», що серед убивць Ромжі впізнав працівників МДБ. Неважко здогадатися про подальшу долю говірливого Івана Сокола.

14 січня 1948 року міністр республіканської держбезпеки Савченко затвердив «План агентурно-оперативних заходів щодо ліквідації уніатської греко-католицької церкви в Закарпатській області УРСР». Відомому письменнику Ярославу Галану доручалося написати статтю про історію Закарпатської унії та «непримиренну боротьбу закарпатського народу проти Ватикану і мадяризації». Втім, при всьому енергійному служінні «совітам» на ідеологічному фронті, стосунки Галана з владою та спецслужбами містили чимало гострих моментів: у 1937 році дружина письменника була засуджена до розстрілу, у 1930-ті роки на Галана збирався компромат як на «українського націоналіста», а НКВC УРСР уважав його «провокатором польської розвідки» у лавах Компартії Західної України. Під таким пресом у жовтні 1939-го письменника схилили до співпраці з контррозвідкою під псевдонімом «Александров», хоча репресії щодо дружини згодом підштовхнули його до відмови від співпраці.

28 серпня 1949 року, під час Богослужіння у монастирі Св. Миколи на Чернечій горі під Мукачевом, у день Успіння Пресвятої Богородиці архієпископ Макарій зачитав акт про ліквідацію Ужгородської унії 1646 року і перехід греко-католиків Закарпаття у православ’я. Відповідний акт підписали менше половини священиків УГКЦ регіону. А відділ «О» МДБ доповів «наверх», що за 1948—1949 роки у Закарпатті заарештували 46 священиків-уніатів, 162 поставили на облік і відносно них працювало 305 завербованих конфідентів.

Ужгородцям показали крипту з гробом священномученика Теодора Ромжі

Традиційний День відкритих дверей у єпископській резиденції Мукачівської греко-католицької єпархії, що на площі Андрія Бачинського в Ужгороді, провели на Воздвиження Чесного Хреста Господнього — престольне свято Ужгородського кафедрального собору.

Із кінця ХVIII століття в ньому жили та урядували греко-католицькі єпископи, а нині тут — канцелярія Мукачівської греко-католицької єпархії. Численні відвідувачі подивилися не лише на помешкання владик Мілана і Ніла, на єпископську каплицю, розписану Бокшаєм, консисторіальний зал із бароковими розписами, але й на крипту у підземеллі, де є й гробниця священномученика Теодора Ромжі.

Письменник Василь Густі згадав, що у крипті був ще на початку 2000-х, коли проводили ексгумацію тіла владики Теодора. Тоді існувало кілька «підказок» щодо тіла: Ромжа мав травму на нозі, бо грав у футбол, мав засмалені пальці, бо багато курив, а борідку відпустив, бо знав, що до рідного краю прийдуть «совіти», то й готувався до служіння у підпіллі — перукарем, тож тренувався на власній бороді.

То, хто ж він — священномученик Теодор, зарахований у червні 2001 року Папою Римським Іваном Павлом II до лику святих? Славний син Закарпаття, один із мучеників української землі, який не схилив голови перед кривавим молохом комуністичного терору.

Народився 14 квітня 1911 року у сім’ї службовця у Великому Бичкові на Рахівщині. Завершивши початкову освіту, вступив до Хустської гімназії, а після — до Ужгородської духовної семінарії. Згодом молодий богослов простує до Вічного Міста, аби там довершити пізнання філософських та богословських наук та прийняти священицькі свячення з рук католицького єпископа східного обряду. Після повернення душпастирював у Березові поблизу Хуста, потім — в Ужгородській духовній семінарії. По смерті єпископа Олександра Стойки, довголітнього ординарія Мукачівської єпархії, Ромжу призначили на вакантний єпископський престол. Нелегкий тягар ліг на плечі молодого владики, адже саме в ці дні Закарпаття з рук фашистських окупантів перейшло під командування «совітів». «Доблесними визволителями» радянські війська побули недовго, і вже незабаром розпочали масовий наступ на ГКЦ Закарпаття із вимогою до єпископа, клиру та вірних здійснити так зване «возсоєдиненіє» з РПЦ.

Як ми вже знаємо, ані єпископ, ані його священики і миряни торувати юдиних стежок не стали, тож 27 жовтня, коли єпископ разом із супроводом повертався на кінній бричці додому після освячення оновленого у селі Лохово на Мукачівщині храму, вантажний КДБ-шний «Студебекер» врізався у них, підім’явши всіх подорожніх. Потім негідники добивали їх залізними прутами, але втекли на «бобику», коли повз їхала поштова машина. Саме поштовики й відвезли потерпілих до лікарні, хоча такий поворот подій був геть не за КДБшним сценарієм, адже єпископ мав померти.

День священномученика єпископа Теодора Ромжі відзначають 1 листопада за Григоріанським стилем.

За матеріалами Дмитра Вєдєнєєва, Василя Густі та о. Романа Тереховського

Джерело

Оцініть матеріал!
(1 Голосували)


Переглядів: 51

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама