П'ятниця, 24 серпня 2018 12:38

Світанкову молитву за Україну заспівали в Ужгороді (відео)

Світанкову молитву за Україну заспівали в Ужгороді (відео)
До Дня Незалежності Закарпатський народний хор уже п'ять років поспіль проводить унікальну акцію. "Світає, край неба палає, соловейко в темнім гаю сонце зустрічає..." Саме так, як той Шевченків соловейко, — у зачаткові — коли сонце виходить на небокрай до людей і, ще ненатруджене, має час вислухати усі їхні прохання й молитви, раз на рік в Ужгороді, 24 серпня, лунає потужна пісня-молитва. Колектив Закарпатського народного хору разом із усіма представниками місцевого духовенства, вірянами, містянами, туристами сколихує небо над містом і шле в нього молитву за Україну. На світанку, доки сонце ще не захекане і має час нас, українців, вислухати, до нього — в супроводі усіх дзвонів міста лине: "Боже, великий, єдиний, нам Україну храни!". 

 

МЕНЕ ТРИВОЖИТЬ, АБИ ЦЮ НАРОДНУ ТРАДИЦІЮ НЕ ПЕРЕТВОРИЛИ НА ОФІЦІОЗ

- Акція заслуженого академічного Закарпатського народного хору цьогоріч проводитиметься уп'яте, - каже керівник колективу Наталія Петій-Потапчук. - Щороку ми обираємо нову локацію в місті. Нині це буде Поштова площа біля музею Бокшая, там є гарне вивищення, де розміститься хор, а містяни будуть унизу, зможуть усе добре бачити і чути. Цю локацію обрали ще й тому, що вона в історичному центрі міста, до неї добре діставатися. Коли я вперше озвучувала ідею такого виступу нашим артистам п'ять років тому, вони сприйняли її із деяким сарказмом, мовляв, ну хто прийде слухати хор о 6-ій ранку у вихідний день? Мовляв, хочете — ідіть до церкви, та й моліться! Або давайте хоча б о 9-тій зберемося.

Але задум був саме в тому, аби зустріти сонце молитвою — потужною, бо коли співає 80 артистів із оркестром, а їм підспівує ще 500 чоловік — це неймовірно сильно!

І він, бачте, вдався, цей задум: акція щороку збирає більше й більше людей, старші ужгородці навіть запити дають до міськради, аби в цей день раніше пустили маршрутки — щоб можна було доїхати до нас.

Наталя Петій-Потапчук

Наталя Петій-Потапчук

Уперше, пригадує пані Наталія, для такої акції в Ужгороді зібралися в 2014-му році.

— Це було якраз після трагедії Іловайська, уявляєте, як це було? - Каже вона. Це було просто неможливо витримати: серце рвалося. Ми тоді наперед придумали пустити віночки Ужем — за хлопцями, які загинули в АТО, перед тим якраз була активна фаза конфлікту, йшли бої. А тут — цей котел, і кількість загиблих росла щодня... Приготовлених нами віночків не вистачило... Але ми зібралися на світанкову молитву, плакали, співали "Плине кача" і кидали ті віночки на воду. Дощ лив страшний, і ми всі були заплакані... Але гріло душу, що в таку погоду сотні людей прийшли — молитися з нами за тих хлопців і за Україну.

Після того акцію ще проводили на інших площах Ужгорода, на замку — локація щороку інша, незмінний тільки формат: починають виступ завжди духовним гімном "Боже, великий, єдиний!", а закінчують державним: "Ще не вмерла України ні слава, ні воля!" У цей момент сходить сонце, і місто вибухає дзвоном на усіх дзвіницях церков і соборів. Непередаване відчуття!

- Торік проводили акцію на площі Народній, перед будівлею, де розміщується ОДА та облрада, - каже Наталія Петій-Потапчук. — Добре, що влада долучилася до нашої акції. Але з того часу мене найбільше тривожить, аби цю справді народну традицію не перетворили на офіціоз — знаєте, не ув'язали в перелік офіційних заходів із трафаретним покладанням квітів чиновниками різних рівнів... Бо ми це дійство задумували саме як народне! — каже керівник Закарпатського хору.

Має також значення і те, що ця акція — екуменічна.

- Наші священики не дуже люблять спільні служби, але на нашу молитву за Україну священики усіх конфесій збираються на площі і моляться разом. І люди з ними також. І це не тому, що їм так церковне начальство наказало. Це від душі. І від того молитва ще сильніша!

Вразило минулого року, що багато батьків поприходили із діточками — встали так рано і прийшли. Ми залучили діток до виступу, і в цьому році також. Такі традиції варто передавати наступному поколінню!

- Цей день має бути не просто вихідним, - каже пані Наталія. - Ми щиро хочемо, щоби цей день став справжнім святом — для душі.

Мрію, щоби в один із наступних років на День Незалежності до Ужгорода приїхали декілька колективів — зі сходу, заходу країни, уявіть собі, як би це було, коли би не тільки 80 чоловік закарпатського хору, а 200-300 артистів зібралися тут і заспівали світанкову молитву!

НЕ "МОЛИТВОЮ" ЄДИНОЮ...

"Світанкова молитва" — не єдина цікава акція знаменитого колективу.

Минулоріч закарпатський культурний простір підірвало відтворення колективом стародавнього так званого "сухого танцю".

- Сухий танець — це обряд із Хустщини, Драгово, виконувався у "пилипівку" на вечорницях. Його особливість, що виконувався він без музичного супроводу — тому "сухий", тільки під дримбу та сопілку. В Ужгороді відтворення цього танцю спричинило справжній фурор, про нього говорили усі. А коли ми показали його на Хустщині, старі люди цей танець упізнали, дуже дякували, що ми їм молодість нагадали, - каже Наталія Петій-Потапчук. - Я вважаю, що такі народні твори не повинні лежати десь в архівах — є у нас фольклористи, які їх збирають, записують, і це необхідно виконувати, поки ще є носії. Якщо втратиться манера, то все. У нас є співачка з яскравим народним голосом Мирослава Копинець, і ми залучаємо її до виконання автентичних народних пісень та обрядів.

Мирослава Копинець під час великодніх висвяток

Мирослава Копинець під час великодніх висвяток

Цікавою видалася також програма хору "Висвятки", яку презентували до Великодня у 2017-му.

 — Це обряд, коли дітей "висвячують" у молодецьку громаду. Для того дівчатка мали принести старшим дівчатам подарунки, а хлопці — парубкам. Так вони переходили з дитячого колективу до молодецької громади, мали право виконувати їхні танці та їхні пісні.

Ще одна акція Закарпатського народного хору, яка викликала багато позитивних емоцій, "Зазирнімо у минулость".

- Це відтворення першого концерту Закарпатського народного хору, який відбувся в далекому 1946-му році, 17 червня. Ми зробили його саме 17 червня, підготували ту ж програму, виступили саме в тому залі — це зараз ляльковий театр "Бавка". У нас був актор, який грав Петра Милославського (перший керівник хору, — авт.), інший актор грав тогочасного мера Ужгорода знаменитого Петра Сову. Артисти були зодягнуті в костюми, які знайшли в нашій костюмерній, та й містян, які приходили, ми попросили одягнутися в костюми та плаття тих років. Нам вдалося за кілька годин справді перетворити Ужгород на місто 46-го року. Думаємо повторити цю акцію цьогоріч — до річниці святкування дня міста.

Крім цього хор має десятки різних програм.

Петро Матій

Петро Матій

- Це не тільки автентика, - каже Наталія Петій-Потапчук. - Минулого року у нас була прекрасна програма — концерт з італійським диригентом, ми виконували оперні хори. Це мало великий резонанс, і мені було приємно, як він був вражений колективом! Він був у щоці, що народний хор в Ужгороді може так співати італійську оперну музику! Для таких концертів маємо прекрасних артистів, зірок — Петро Матій, Юстина Дідик (унікальне сопрано), бас Михайло Подкопаєв, Яна Садварі...

ВАЖКО НИНІ ЗНАЙТИ СПІВАКІВ, ЯКІ БИ БУЛИ НА "ТИ" З НАРОДНОЮ ПІСНЕЮ

Минулого року Закарпатський хор визнали самостійною організацією — на рівні області це питання розглядалося спеціально і вирішувалося окремим рішенням сесії облради. До тих пір хор був частиною творчого колективу Закарпатської філармонії, з набагато меншими зарплатами. Це, подейкували, загрожувало розпадом творчого колективу, який почали полишати працівники.

- Це справедливо, дати нам самостійність, - зазначає Наталя Петій-Потапчук, — адже Закарпатський хор — один із найстаріших колективів у країні, а на Закарпатті — найстаріший, він був створений у 1948 році. Звісно, що це було зроблено не на голому місці, бо хорові традиції у нас в краї завжди були дуже сильні — ще з 19 століття, на основі "Просвіт", театрів, шкільних хорів, у семінаріях духовних музика була на високому рівні. Власне, 25 вересня 1945 був виданий указ про створення хору — цей день ми вважаємо нашим днем народження.

А вже 13 червня 1946-го хор дав свій перший концерт.

Збирали артистів, за словами пані Наталії, солістів із самодіяльності, вчительських хорів, семінарії — ото й були перші артисти хору.

- Хоча у той час народна пісня ще дуже широко побутувала, навіть прості люди знали і виконували багато пісень — зараз це вже зовсім інше. Береш співака — у нього гарні вокальні дані, голос гарний — але він не має практики виконання народних пісень, він із дитинства їх не співав, та й не знає їх багато. Дуже важко нині знайти таких співаків, які би були на "ти" з народною піснею.

У ХОРІ ПРАЦЮЄМО РАЗОМ ПОКОЛІННЯМИ!

Корифеєм колективу вважають Петра Милославського — саме за його принципами колектив працює і нині, каже керівник.

- Милославський був еталоном інтелігентності, фактично, він не був корінним закарпатцем, приїхав сюди з Праги як корінний емігрант, але жив тут із 30 років, він прекрасно знав цей рух навколо народної пісні і він започаткував ті основи, традиції, які в хорі зберігаються й нині. Інші два фундатори хору — Це Михайло Кричко і Микола Попенко.

Отже, основне, на чому тримається наш колектив — це збереження манери співу. Закарпатська манера характерна вимовою, вона передається з уст в уста — тому ми в хорі працюємо разом поколіннями: молодші учаться цієї манери від старших. Бо як давно було: пісня від бабки до внучки передавалася. Тепер цього нема. У нас такі визнані артисти як Клара Лабек чи Петро Матій є еталонами для молоді.

Закарпатська манера, - пояснює детальніше пані Наталія, - це автентичний текст, артикуляція вимова й інтонація. Це не тільки чистота інтонування, не стільки правильність, як своєрідність. Для нас не є характерним так званий "білий"чи відкритий звук, як для центральної України, у нас манера більше схожа на європейську. Це зумовлює те, що ми можемо співати широкий діапазон — він народних до авторських чи класичних творів. У народному голосі цей діапазон менший. Зазвичай солісти у нас співають у народній манері, хор — в академічній.

СПІВАЄМО НА ОДНОМУ КОНЦЕРТІ ШІСТЬМА МОВАМИ!

Ще одна унікальна можливість Закарпатського народного хору — співати на одному концерті одразу шістьма мовами.

- На Закарпатті є не тільки стародавня русинська співанка, але й пісні угорців, словаків, румунів — і ми вважаємо це теж нашими піснями. Ми працюємо для того, аби кожен наш слухач — українець він, угорець чи словак, відчув на концерті, що цей народний хор співає його пісні. Бо ми тут на Закарпатті — справді один народ! Ми приїхали в Берегово — кажуть, о, це наш закарпатський хор, приїхали в словацьке село — о, це наш Закарпатський хор! Нам дуже важливо, розумієте, щоб кожний це відчував. Наш хор — це колектив, який усіх об'єднує. У нас є така концертна постановка, в якій співаючи пісні та танцюючи, всі етнічні групи Закарпаття разом збирають виноград, вичавлюють його і отримують вино — напій для всіх, — каже Наталя Петій-Потапчук.

Крім того, хор має цілі програми — словацькі, румунські, угорські — з танцями народними, піснями. Маємо навіть музиканта, який грає на стародавньому угорському інструменті торготі — єдина людина в області.

Найповніше ця мультикультурність хору відображається в різдвяних концертах. Ми співаємо колядки — і на одному різдвяному концерті можемо природно заспівати шістьма мовами. Так само танці — на кожен танець є костюм відповідний. Це наша культура, наші меншини, тому ми це розвиваємо. Це — наша закарпатська унікальність.

ПІСНЮ ЗІ СЦЕНИ ТРЕБА ПОКАЗУВАТИ — ЯК МОЛОДИЦЮ

- Я вже 12 років керую цим колективом, - каже Наталія Петій-Потапчук, - зараз відчуваю, що ми маємо повертатися до автентики — і ми це робимо, і добираючи пісенний матеріал, і відшукуючи нові обряди. Зараз немодно, аби текст був літературним — і ми його не шліфуємо. Це як на полі, знаєте, повинно бути різнотрав'я — і саме воно дає неперевершену красу! Це набагато вишуканіше, аніж коли там би цвіли самі ромашки. Може вона не є така віртуозна, та народна пісня, але це не є суттю у нашій справі. Тут важлива не філігранність, а правдивість. Якщо показувати цю пісню, танець, обряд зі сцени — то ми її повинні показати у найкращому вигляді. Був у нас такий знаменитий фольклорист Володимир Гошовський, я мала з ним розмову один раз тільки, спитала, як ми повинні показувати народну пісню на сцені. Він відповів мені — я на все життя запам'ятала: коли дівчина чи жінка йде на весілля, то бере на себе найкращий одяг, чепуриться і тільки так показується на люди. Так само народну пісню треба показувати зі сцени — соліст має мати яскравий народний голос, скрипка має звучати яскраво. Звісно, сказав він, можна співати так, як бабка у селі, — але ж ми цю бабку чули, коли вона вже стара. А уявіть, як вона співала молодою?!

Тетяна Когутич, Ужгород

Фото та відео Сергія Гудака

karpatpost

Медіа

Оцініть матеріал!
(0 голосів)


Переглядів: 165

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама