Субота, 28 липня 2018 15:17

Антон Копинець. Іван Сила на прізвисько «Кротон». 09

Антон Копинець. Іван Сила на прізвисько «Кротон». 09
 28.7.1899 - народився Іван Фірцак-Кротон, русинський борець, боксер. Найсильніша людина планети 1928 року.

 

Продовження книги "Антон Копинець. Іван Сила на прізвисько «Кротон». Початок можна прочитати за посиланням

 

 http://www.fenixslovo.com/uk/analytics/17494

http://www.fenixslovo.com/uk/analytics/articles/17524

http://www.fenixslovo.com/uk/analytics/17601

http://www.fenixslovo.com/uk/analytics/17722

http://www.fenixslovo.com/uk/analytics/17741

http://www.fenixslovo.com/uk/analytics/178677

 http://www.fenixslovo.com/uk/analytics/18231

http://www.fenixslovo.com/uk/analytics/18367

  Один за всіх

Через якийсь час і пан Прохазка дізнався про казкового робітника. Ще б пак! Надзирателі йому замінюють і очі, і вуха на заводі. Навіть забажав переконатися  в Івановій  силі.  Ледь  —   ледь усміхнувся, коли побачив, як парубок сам вправно і легко крутить колесо, а його напарники лише підчіплюють і знімають ящики.

Підійшов ближче до Івана, поплескав по плечу:

Неперевершено, мушу вам сказати! І майже пошепки:

Не затримуйтеся по роботі. Приходьте швидше.

… І ось тепер він сидить на веранді у кріслі, що гойдається, як колисанка.

Ну, пане Сило, — Прохазка поправив пенсне, хоч воно й добре трималося на трохи згорбленому носі, — як настрій?

Фото КЛУБ Закарпатської Культури у Києві / CLUB Transcarpathian Culture  in Kiev.

 

Коли не б’ють та їсти дають, то не згірше.

Правильно!

Прохазка був задоволений відповіддю. Він пригладив рукою теплий оксамитовий  халат і присів за стіл. Зірко вп’явся очима в Івана. Роблено осміхнувся і проговорив:

Ви маєте чудовий характер: спокійний, урівноважений, лагідний. Рідко трапляється, щоб у ваші роки парубок виглядав так доросло. О, прошу вас! — він простягнув папірець перед Іваном. — Свого слова я дотримав. Більше того — я для вас підготував сюрприз. Від завтрашнього дня  ви, мушу вам сказати, будете мати на тиждень не двісті крон, а п’ятьсот! О!

Як? — здивувався Іван.

Дуже просто. Ви можете самі крутити?

Можу.

Я вам буду платити за двох з половиною робітників. Прикину ще дещо на одяг, стравування. Одним словом, ви можете мати, мушу вам сказати, половину тих грошей, що заробляєте тепер усі шестеро на колесі.

А мої цімбори?

Вони вам хто: батьки, свояки чи що? — одразу перейшов на ін ший тон Прохазка. — У них для того є власні голови, руки. Не турбуйтеся  за них. Передусім людина повинна думати про себе. Гроші, мушу вам сказати, більше варті, аніж  цілий вагон друзів. То є життєйський закон. Коли ти своєю пронирливістю візьмеш верх над усіма, то ти вже людина, вартніша за всіх інших. Кожна людина прагне до цього. Розбагатіти — то є прагнення кожної живої людини. То є сенс нашого життя. Як саме розбагатіти?.. П’ятсот крон на тиждень! Я думаю, же серед моїх найманців не знайдеться такого, перепрошую, дурня, котрий би відказався од такої суми. Ну, то як?

А мої цімбори яку роботу будуть мати?

Я їх звільню, мушу вам сказати…

«Тож ось який ти, пане Прохазко, чоловіколюбець! Айбо я тобі підтакати в сьому ділі не буду. Мене люди заплюють…». Усіх п’ятьох викинеш на вулицю? Де зароблять собі гроші? Що будуть їсти їхні жони, діти? Ге, ні, пане Прохазко! Так не бавимося!.. І на що брався за оте чортове колесо сам? Айбо їм хотів полегшити роботу… А воно он куди покрятало  , корінець би ’му висох!..» — і відчув, як у нього охляли руки, а  потім стали наливатися, і він розчепірив пальці на долонях.

О, ви ще не рішилися? І чого вам боятися? З вашою силою і з лева можна мотузку скрутити! І я, мушу вам сказати, добре обдумав усе. Через місяць-два платню знову можна підняти. Все то в моїх силах!..

Іван потяжко підвівся, став, ніби перед вовком, котрий ось-ось має накинутися на нього. Стис зубами, від чого заворушилися жовна. Руки держав напоготові, ніби хотів ними взяти когось попід обі сили. Мовчки свердлив очима Прохазку.

Ну,        чого     вагаєтеся?       Боїтеся,            же        не покрутите?

 Не боюся, пане Прохазко! — прохрипів, наче простуджений.

О, то є, мушу сказати, правильно! — насилу вишкірився Прохазка. — Ви контетні, і я також!

Сила ближче підступився до пана. Той почав задкувати.   Іван   вихопив   папірець,   покосував  на Прохазку, айбо не насмілився читати, бо то би довгий час забрало від обох. Взяв папірець з рук Прохазки, прочитав до останнього рядка, де значилося, на який строк укладений договір. Іван сердито спитав:

Що тут написано?

Пан Прохазка подобрішав на обличчі, хитро посміхнувся краєчками очей:

Дорогий мій, то є договір. На п’ять років…

Чому    з            іншими                 на         рік        укладали? — перервав його Іван.

О, мушу вам сказати, то вам вигідніше! На п’ять років ви забезпечені роботою.

Беріть  у руки  той папір!

Пан Прохазка хотів щось вибовкнути, та лише відкрив рота і так закляк.

Чого визеленилися?

Но, мушу вам сказати…

Ви вже своє сказали! Рвіть!

Від несподіванки Прохазкою труснуло, як від блискавки, і здалося, що скельця на пенсне також заграли, наче з переляку. Переборюючи в собі злість, пан навовкозубився:

Но, мушу вам сказати, то є… ваше життя.

Не переживайте за нього… мушу вам сказати!

Куди ви підете? — заблищали скельця на пенсне.

Не панське діло!

Мушу вас запитати, ви добре подумали? У мене є знайомий…

Іван знову не дав договорити панові Прохазці:

Рвіть! Нараз!

Тремтячими руками той почав жмакати папірець, над яким трудився цілий післяобід. Від злості, наче від морозу, в його очах з’явилися сльози. Папір захрустів, а потім почав рватися навпіл. «Що я роблю? Кому підкоряюся?». І раптом ніби прокинувся зі сну, викрикнув:

Оштрафую,     марго!              Вон,     розбійник!!    В тюрму!!!

Не посмієте!.. — спокійно відказав і зовсім іншим тоном, гейби покаявся, звернувся до пана: — Маю до вас на останок одне слово.

Пан Прохазка очунявся, змінився на обличчі.

Навіть руки засунув у кишеню. А може, передумав? І терпляче зазирав Силові в очі, поволі виймаючи руки з кишень халату.

Як дехто буде знати про нинішню нашу бесіду, — лагідно почав Іван, — то можете зарікатися і своїх родичів, і знайомих… Айбо ще хочу попросити, аби-сьте мені віддали тайстрину… Бо там моя святочна сорочка. А за ваші недоноски дякую. Завтра передам їх служниці.

Контракт шматками валявся на вицяцькованій підлозі веранди. Прохазка мовчки, як німий, поглядав на Силу, котрий стояв перед ним,  мов гора, що давила на нього. Наче осиновий лист, тремтіла у пана нижня губа, а серце тіпало білою хустинкою, що виглядала з нагрудної кишеньки халату. Прохазка люто мовчав,  дихав  нерівно, сопів. «Ех, якби промисловці так стояли один за одного, то й діло би пішло ліпше!.. Чортове колесо переплутало все!».

Іван взяв від Вероніки торбину, подивився на неї сумно і тихо сказав:

Залишайся з Богом, золотоброва!..

«Куди тебе доля закине, легіню?» — подумала Вероніка і знову повернулася в ті двері, крізь які слухала їхню розмову.

Оцініть матеріал!
(0 голосів)


Переглядів: 65

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама